Під час акції Пам’яті на центральній площі міста Форлі виступає Юлія Євтушик, яка зініціювала для містян акцію Пам’яті з нагоди 4-ої річниці російсько-української війни.
Людина року від газети «Волинь» організувала в Італії акцію проти росіян
«На заробітках ми не можемо не думати про сльози і кров України»
Переможниця акції «Людина 2025 року» від газети «Волинь» волинянка Юлія Євтушик, завдяки якій книгу лучанина Андрія Бондарчука про Голодомор в Україні «Уклін ангелу» змогли прочитати італійці, нещодавно привернула увагу мешканців міста Форлі, де живе чверть століття, до того, яке горе принесла її співвітчизникам російсько-українська війна. Вона зініціювала для містян акцію Пам’яті з нагоди 4-ої річниці російсько-української війни.
«Саме з цього болю народилася ідея провести акцію Пам’яті»
Завдяки соцмережам, ми маємо можливість спілкуватися з пані Юлею. Тож так і дізналася про цю подію, яку зініціювала вона, уродженка села Сереховичі, що на Старовижівщині, й провела разом із такими ж жінками-українками в еміграції. Судячи з почутого, інакше й бути не могло, бо хоч і живе за тисячі кілометрів від Батьківщини, залишається її вірною дочкою, душу котрої ранять всі ті болі й трагедії, які переживають зараз українці.
– Я в Італії уже двадцять п’ять років, але Україна ніколи не виходить з моїх думок. Вирушаючи в Італію на початку 2000-них, я, як і багато інших жінок вірили, що трохи попрацюємо за кордоном, допоможемо дітям стати на ноги й будемо доживати свого віку в спокої вдома, в Україні (по правді, я й досі на це сподіваюся...)
Мій тато ще у 2000-них якось сказав мені: «Буде війна». Пригадую, тоді здивувалася: «Тату, що ви говорите? З ким війна?». – «З руськими», – відповів він. Не вірилося. Хоч і знала, що наші східні сусіди не відпустять нас так легко, але навіть уявити не могла, що вони почнуть таку криваву війну.
Тато помер у 2015 році. Добре, що він не бачить, яка страшна біда прийшла на нашу землю.
Серед полеглих за Україну є й мої колишні учні. Я бачу їхні обличчя на Алеї Героїв.
І цей біль ми, українці, відчуваємо всюди – навіть за тисячі кілометрів від дому. Ми не можемо не думати про Україну – про сльози і кров, що ллються щодня, про страждання полонених, про хлопців і дівчат, які на фронті, – там де ходить смерть, про тих, хто змушений евакуюватися з окупованих територій, і про тих, хто рятує життя. Саме з цього болю народилася ідея провести особливу акцію Пам’яті...
Іноді не потрібно багато розповідати людям, як висловилася Юлія, – достатньо, щоб вони побачили:
– Я підібрала теми про війну для панелей – сорок окремих епізодів. Насправді могло б бути набагато більше, бо ця війна принесла незліченну кількість трагедій. Написала короткі тексти, щоб люди могли зупинитися і прочитати. Моя невістка Ірина підібрала до кожного з них знімки, що було непросто, бо за кожною світлиною – чиєсь життя, чиєсь обличчя, чиясь доля. Потрібно було отримати дозволи на акцію від комуни, організувати людей, розіслати оголошення. У кожного з нас була своя роль. Наталія Рутковська (педагог, як і я, за освітою, котра свого часу приїхала в Італію зі Львова) займалася дозволами та організаційними питаннями, її чоловік – Джанкарло Локо – допоміг із встановленням панелей та музичним супроводом, священник греко-католицької церкви отець Василь Романюк – звернувся до присутніх із молитвою.
А ось організували акцію дві асоціації – «Об’єднані серця», членом якої є Юлія Євтушик (створила асоціацію вже згадана Наталія Рутковська), та «Святого Юди Тадея».
«У якийсь момент я не витримала і заплакала, й тоді побачила, що плачуть і люди»
«Єдність, опір, воля. Пам’ятаємо, підтримуємо, молимося!» – таким був девіз акції Пам’яті, яка відбувалася на центральній площі міста Форлі – П’яцца Ауреліо Заффі (Piazza Aurelio Saffi).
– Того дня на площі постійно зупинялися люди, – розповіла Юлія Євтушик. – Підходили знайомі і зовсім незнайомі, читали, розпитували, просили розповісти більше. Дехто довго стояв мовчки біля світлин. Коли я виступала (а зверталася пані Юлія, до речі, до присутніх італійською мовою, бо ж серед них було багато італійців. – Авт.), говорити було нелегко. У якийсь момент я не витримала і заплакала, й тоді побачила, що плачуть і люди. Після виступу пролунали оплески. Люди підходили, обіймали, дякували. Це був дуже зворушливий момент, який я пам’ятатиму, мабуть, завжди.
У ці хвилини ми особливо відчували підтримку і солідарність людей, які прийшли розділити з нами наш біль.
І ось такі враження про те, як проходила акція:
– На площі майоріли українські та італійські прапори. Горіли свічки – багато свічок, як знак пам’яті про тих, кого забрала російсько-українська війна. Пролунали Державний Гімн України і Гімн Італії. У ці хвилини ми особливо відчували підтримку і солідарність людей, які прийшли розділити з нами наш біль.
Це був день Пам’яті, болю і водночас – єдності.
І, звичайно, був спогад про 24 лютого 2022-го, про те, яким був перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну:
– Мені зателефонував мій син з України: «Мамо, тут почалася війна».
Перші кадри в теленовинах були страшними – вибухи на світанку, сирени, стовпи диму. Пам’ятаю людей, які виходили на вулиці перед бронетехнікою, з голими руками, без зброї, і кричали: «Це – Україна! Це – наша земля! Ідіть геть!»
Від того ранку ніхто з нас уже не був таким, як раніше. Перше запитання, яке я собі поставила, було не про те, що буде далі, не про те, хто переможе (у цьому я не мала сумнівів), а про те, що можу зробити я тут і зараз. Хоч почувалася безсилою на далекій відстані, але не могла, як і багато інших співвітчизників, стояти осторонь. Ми почали телефонувати друзям, збирати кошти, готувати допомогу – ліки, дрони, генератори. Мій син доставив перший вантаж до Варшави. Кожна передана посилка була способом сказати: «Ви не самі». Так зробили тисячі українців по всьому світу...
Переможці акції «Людина 2025 року» від газети «Волинь» Андрій Бондарчук і Юлія Євтушик. Фотоколаж: volyn.com.ua / gemini.google.com.
На акції Пам’яті Юлія Євтушик говорила про те, що довелося пережити на війні за чотири роки тим, хто захищає Україну, і хто в тилу допомагає виборювати Перемогу:
– На жаль багато захисників-Героїв загинуло, а ще ж – тисячі тих, хто пропав безвісти. Серед полеглих за Україну є й мої колишні учні. Я бачу їхні обличчя на Алеї Героїв. І щоразу, коли чую Гімн України, на очі навертаються сльози.
...Організатори акції Пам’яті в італійському місті Форлі зібрали багато вражаючих історій і подали їх так у знімках, текстах до них, щоб кожен із присутніх не лише побачив усі страхіття російсько-української війни, а й відчув серцем.
Зараз читають: «Це читання, що перевертає свідомість»: завдяки волинянам італійці дізналися про Голодомор в Україні.
