СКОРО У СЕЛАХ ЗНИКНУТЬ ФЕРМИ

У більшості крупнотоварних господарств Володимир-Волинського району спостерігається тенденція до різкого скорочення і навіть ліквідації тваринництва

ЗНОВ – ДО РУЧНОГО ДОЇННЯ
У 32 господарствах різних форм власності Володимир-Волинського району поголів’я великої рогатої худоби постійно зменшується і до рівня минулого року, наприклад, воно становить 75 відсотків. Чому так? Навіть одна цифра може відповісти сповна: рентабельність тваринництва по району за вісім місяців нинішнього року становить мінус 32 проценти. І якщо район зараз знаходиться на п’ятому—шостому місці по показниках цієї галузі в області, то не виключено, що в найближчому майбутньому він скотиться на ще нижчу сходинку. Адже тенденція до скорочення поголів’я ВРХ проявляється все сильніше.
Тут, правда, є один позитивний момент: значна частина худоби видана селянам на майнові паї, і, можна вважати, що вона потрапила не в гірші умови. Сім господарств самоліквідувались, продавши в першу чергу ту ж ВРХ, яка внаслідок збитковості теж “допомогла” сісти на дно. Ті, в кого щось залишилось, як, наприклад СВК “Микуличі”, ТзОВ “Маяк”, перейшли в економічно сильніші господарства, яких можна по пальцях перерахувати.
Найшвидшими темпами зникає з наших ферм дійне стадо. На Володимирщині воно зменшилося у порівнянні з минулим роком на 36 процентів і в цілому налічує лише трохи більше двох з половиною тисяч голів.
— А хто хоче працювати собі на збиток? Нині пляшка мінеральної води далеко не найкращої якості дорожча за таку ж пляшку молока,— каже виконуюча обов’язки начальника управління сільського господарства Володимир-Волинської райдержадміністрації Ольга Гладкова. — Зараз у переважній більшості господарств, за винятком трьох—чотирьох, які здають велику кількість молока, його приймають по 40 копійок за літр при собівартості більше 47—52 копійки. А, як відомо, корову потрібно ростити два з половиною роки. От і виходить невтішна арифметика. У попередні роки збитки покривались за рахунок рослинництва, коли зернові були в ціні. Минулий, здирницький по відношенню до товаровиробника рік, коли пшениця, жито, ячмінь були скуплені (а діватись селянину було нікуди) за безцінь, вимив оборотні кошти. Реалізоване дешевше від собівартості зерно заставило керівників навіть посередніх господарств згорнути виробництво. Бо, скажіть, як, наприклад, вижити таким поліським господарствам, як “Довіра”, “Жовтневе”, де врожайність зернових становила 15—17 центнерів з гектара? Сільськогосподарські кооперативи і товариства, доведені грабіжницькою ціновою політикою, як кажуть, до ручки, змушені були, аби втримати бодай незначне стадо корів, перейти на... ручне доїння. Адже електроенергія збільшилась у ціні на три копійки.
— Ще вчора літр солярки коштував 1,72 гривні, сьогодні вже — 1,76,— констатував невтішний факт досвідчений господарник, голова спілки селянських господарств “П’ятидні” Валерій Діброва. І додав: — При такій ціновій політиці держави тваринництво найближчим часом зникне. В цілому світі воно дотується. А хто вкладе чималі інвестиції у цю галузь у нас, щоб покрити величезні затрати?
В їхньому економічно сильному і перспективному господарстві збитки від тваринництва за 2002 рік склали теж не одну тисячу гривень, які, зрозуміло, покривались за рахунок іншого. Але ж доки так триватиме? Для його нормального ведення потрібно витримувати, за словами Валерія Григоровича, щонайменше чотири позиції: кормову базу, генетичний потенціал, сучасну технологію вирощування і добрі кадри. Значна частка земель повинна засіватись культурами, які йдуть на заготівлю кормів. І все це дається нині непросто. Сьогодні проблема, кого посадити на трактор з сучасним комп’ютерним управлінням і кондиціонером,— з тривогою у голосі говорив керівник “П’ятиднів”.
Тож подумалось: що вже говорити іншим керівникам, хто має слабші в усіх відношеннях господарства?
ОДНОГО НАКАЗУ КАБМІНУ МАЛО
Частина сільгосппідприємств, попри все, на збиток собі, не відмовляється від тваринництва. Більше того, умудряються його нарощувати. Активно взялись розводити м’ясну породу ВРХ у ТзОВ “Буг”, “Слава”, СВК “Золотий колос”, “Україна”. Дещо покращились умови при здачі високовагової худоби на м’ясопереробні підприємства. Хоча до рівня 2000 року ще далеко. Тоді, як сказали не в одному господарстві, коли “Кабміном керував Ющенко”, кілограм живої ваги ВРХ для селян коштував 6 гривень. Обнадіяв останній, прийнятий 7 липня нинішнього року наказ Кабміну “Про затвердження порядку виплат коштів з держбюджету, передбачених для виплати доплат сільгоспвиробникам за продані на забій та переробку суб’єктам підприємницької діяльності, які мають власні (орендовані) переробні потужності або забиті і перероблені у власних (орендованих) переробних цехах сільгосппідприємств молодняк ВРХ підвищених вагових кондицій, кондиційних свиней та курей-бройлерів”. Він і передбачає часткову компенсацію затрат при вирощуванні ВРХ, свиней та птиці.
Але як сказали відповідальні працівники ТзОВ “Волиньм’ясо”, що в Нововолинську, сам механізм її виплати непростий. І від моменту здачі до отримання грошей проходить не один день. Спочатку переробне підприємство заводить на кожну здану голову обліковий лист, який здається державному інспектору з якості та формування ресурсів сільгосппродукції райсільгоспуправління. На основі його і відповідної квитанції і має бути нарахована доплата. Виплата її йтиме через казначейства. За молодняк вагою понад 350 кілограмів передбачено доплачувати 1.30 гривні за кілограм живої ваги, за м’ясну породу — 1.50, свині понад 95—130 кілограмів — 0.85 копійок. І це вже непогано, якби доплата йшла регулярно і в повному обсязі.
Як повідомила виконуюча обов’язки начальника сільгоспуправління райдержадміністрації Ольга Гладкова, за липень проплачено здавачам 30 тисяч гривень, що становить 56 процентів від потреби. А компенсація повинна надійти кожному, хто виробляє продукцію. Те, що отримували у вигляді дотації крупнотоварні господарства досі, можна назвати мізерією. І чомусь така важлива справа була віддана у руки переробників. Дотувався виробник за рахунок несплати ПДВ тим же переробником. Останні, зрозуміло, регулювали вхідне ПДВ і важко було проконтролювати, чи все сповна отримували виробники молока і м’яса. А взагалі-то, мабуть, ніде в світі немає такої прірви, яку створила у нас держава між виробником і переробником. І за умовами праці, і за винагородою за вкладений труд.
Окремі господарства відчули зацікавленість у вирощуванні свиней. Останнім часом від поросят, приплід від яких є двічі у рік, можна було мати непоганий прибуток. А тому у 2003 році зафіксовано збільшення їх більш як на сімсот голів. Як позитивний фактор називали в управлінні сільського господарства зростання середніх надоїв молока на корову. У ТзОВ “Прогрес”, наприклад, приплюсували 200 кілограмів, дещо менше — у господарствах “Рогожани”, “Луга”. У розмові з їх керівниками вловила нотки оптимізму — не хочуть втрачати віри у те, що держава повинна повернутись обличчям до селянина, по-належному оцінити вирощене його нелегкою працею.
БЕЗ ТВАРИННИЦТВА НЕМА ГОСПОДАРКИ
Після багатьох песимістичних діалогів, які, безперечно, мають під собою реальний грунт, почуте від депутата обласної ради, керівника ТзОВ “Прогрес” Анатолія Вітрука видавалось дещо фантастичним. Знаючи, в яких несприятливих умовах доводиться тут працювати (значна частина грунтів — піски та торфовища), вкотре переконуєшся: кадри вирішують якщо не все, то багато. В Білині нараховується близько 2000 голів великої рогатої худоби, в тому числі 586 корів, 256 свиней, є коні.
— Бо що то за господарство без тваринництва?— риторично запитав голова. — Доки є тваринництво, доти є господарство.
До такого висновку його і шість інших засновників товариства привів власний досвід. Тваринництво — це органіка, без якої не обійтись їхнім потенційно неродючим землям. Яку б кількість мінеральних добрив на них не вносив, без гною не бачити високої врожайності. Цьогоріч, навіть коли частина посівів вимерзла, в Білині одержано на круг в середньому по 30 центнерів з гектара. А в кращі роки — і більше. Отож тут від гною рахують прибуток. Як і від того, що завдяки тваринництву витримуються сівозміни. А тому у “Прогресі” намагаються господарювати так, аби не допустити зменшення поголів’я, а навпаки робити все для збільшення його продуктивності. Три тисячі тонн молока від корови в рік, які тут виробляються,— не вершина для білинців. Чому, наприклад, поляки можуть мати від такої ж породи 4—5 тисяч тонн?
ТзОВ “Прогрес” — спеціалізоване господарство по племінній справі. Але в останній рік жодної копійки на неї від держави, як це передбачається, не надійшло. А для відтворення породистого стада, від якого можна мати велику віддачу, повинні витримуватись відповідні норми. Тому знову ж таки самотужки контролюють весь процес, стараються дотримуватись технології парування, вирощування. Багато робиться, щоб витримати раціон. Не без задоволення повідомляють, що досягли рівня якісної кормової бази. Немалі гроші витрачаються на штучне запліднення. Але продати зараз племінну худобу нелегко. Бо чи знайдуться бажаючі нести подібні затрати? Не скупляться у “Прогресі” на придбання нової техніки. Віддають перевагу імпортній. І життя підтверджує правильність такого вибору.
— Не так давно придбали норвезький плуг за 125 тисяч гривень,— говорить Анатолій Вітрук. — Оце агрегат! Або грунтообробний посівний агрегат — такі механізми швидко окупляться.
Більше тисячі тонн молока і більше 220 тонн м’яса — стільки високоякісної продукції постачають білинці переробним підприємствам. І хоч рентабельність від тваринництва у них становить всього 3—5 процентів, зменшувати обсяги його ведення не настроєні. Злагоджено працює уся “команда Вітрука” — досвідчені спеціалісти, які знають толк у сільському господарстві. Їх би по-справжньому підтримати, то й до закордону недалеко. У господарстві стабільно сплачуються всі обов’язкові платежі, а також заробітна плата “живими” грішми, яка становить у середньому 300 гривень.
— Це малі гроші,— міркує Анатолій Олександрович. —Такою платнею нині не втримаєш кваліфікованого робітника.
Зараз у Білині, Охнівці, Лісках трудиться більше ста найманих з інших районів людей. І це — неабияка проблема, яка набирає загрозливого характеру. Виходить, своїм людям краще сезонно виїжджати до Польщі, Італії, справно отримувати плату за оренду паїв і ще й стояти на обліку в міськрайонному центрі зайнятості. Саме тому засновники господарства прийшли до висновку про необхідність диференційованого розрахунку за оренду земельних та майнових паїв. З пенсіонерами — поблажливо і лояльно, з працездатними — більш принципово. Хочеш — господарюй сам. А в їхніх умовах це нелегко робити. Через те у Білині з 532 власників паїв пішли на самостійний хліб лише 38. Із зареєстрованих трьох фермерських господарств не вижило жодне...
У сусідніх селах земля облогує. Верба, Овадне, Красностав, Стенжаричі, Турівка не проти потрапити під опіку такого господаря, яким є Анатолій Вітрук.
— Все, що вирощується, повинно бути як слід доглянуте,— переконливо говорить голова. — Є фізичні, економічно вмотивовані можливості. А тому поки що не в силі приєднати ще когось. Краще менше, та краще.
Але одне зрозуміло: навіть таким господарствам, як в Білині, не під силу зробити так, аби площі не заростали бур’янами, а працьовитих людей навернути до землі. Це може вирішити лише держава своєю продуманою справедливою політикою. Програма розвитку агропромислового комплексу, за виконання якої щоб боліло не лише селянина,— на часі. Інакше воскресити те, що зникне, що втратиться, буде важко.
Алла ЛІСОВА