Пані Ядзю випадково застаємо удома. 86-річна господиня ще не встигла запалити у грубі — у хаті холодно. Вона сидить у кожушкові й бідкається, що не змогла перечекати морози у теплій внуковій оселі...
Пані Ядзю випадково застаємо удома. 86-річна господиня ще не встигла запалити у грубі — у хаті холодно. Вона сидить у кожушкові й бідкається, що не змогла перечекати морози у теплій внуковій оселі.
— І добре там, і затишно, а все не моє, - зітхає Ядвіга Мефодіївна, колишня покоївка останніх графів Ходкевичів, що перед війною проживали у Млинові. – То я взяла свою перинку на ровер і повернулася у рідну хату! — Пані Ядзю, - спадає нам на думку шалена авантюра. – А їдьмо у садибу Ходкевичів! Ядвіга Мефодіївна Демидюк ледь посміхається кутиками вуст, не дуже видаючи своєї радості, й охоче пристає на нашу пропозицію. Відкидає подалі ціпок і шляхетно бере мене попід руку. Нічого не вдієш – порода, - відзначаю про себе, і благаю пані Ядзю пригадати якнайбільше про її п’ятирічну службу в Ходкевичів. На всю Україну й Польщу більше того запитати ні в кого...
Ольга ГЕМБІК
НА ДОГОДУ МОЛОДІЙ ДРУЖИНІ Пані Ядвіга поволеньки піднімається сходами на другий поверх графської офіцини Ходкевичів, спорудженої наприкінці XVIII століття. Кроки доверху даються їй важко, до того ж вона хвилюється, хоча й не викриває цього. Останній раз піднімалася тими сходами сімдесят років тому, коли дівчинкою-підлітком переступила поріг графського маєтку. Влітку 1935 року син графів Мечислава і Феліції Ходкевичів Кшиштоф оголосив батькам про своє одруження. Ім’я обраниці розлютило владну графиню – син уподобав доньку збанкрутілого вельможі з-під Тернополя Марію Комарницьку. Мезальянс розколов родину, свекруха Феліція з молодшими дітьми переселилася у Городище і на гостину до Млинова навідувалася украй рідко. Тим часом молодій графині підшуковували покоївку. П’ятнадцятирічній Ядвізі із сусіднього села Смордва серед претенденток на цю роль рівні не було. Дівчина не цуралася нехитрої домашньої роботи, була письменною, мала рекомендації відомої в околиці меценатки графині Лідуховської, і найголовніше – була наполовину полькою. *** ...На одній зі стін Млинівського краєзнавчого музею, що тепер розміщується у графському палаці, Ядвіга Демидюк помічає графські фото, надані нащадками Ходкевичів. Зраділа, затримує погляд на світлині покійного Кшиштофа Ходкевича. А потім з гіркотою відзначає, що завше життєрадісний граф дуже постарів. Коли пані Ядзя востаннє бачила його, тому було лише двадцять сім. — І сходи вже не ті, – зітхає Ядвіга Мефодіївна, піднімаючись нагору в панську вітальню. – Оно лише камін залишився графський, немає фотелів з подушками, що їх я вишивала... Музейна працівниця Віта Ясинчук розповідає, що в одній із кімнат тривалий час мешкали учні місцевого технікуму (нині Млинівський державний технікум ветеринарної медицини). Вони кільканадцятьма шарами фарби „намертво” зафарбували складну різьбу графського каміна. Сам камін потім завалився, і лише чиєсь прискіпливе око серед мотлоху вирізнило старовинну деталь і вберегло раритет від остаточного знищення. - Те, що відбувалося з флігелем-офіциною після від’їзду останніх з Ходкевичів, нині таємниця за сімома замками, - скрушно зітхає старший науковий працівник Млинівського краєзнавчого музею Ярослава Кушпета. – Усі графські речі було розграбовано. Часом у гостях я помічаю речі, які, без сумніву, походять звідсіля. Їх неможливо повернути, хоча люди не зважають на історичну цінність тих речей. От приміром, дубовий столик в одних млинівчан. Я казала, що він графський, але його не віддадуть, бо людям дуже зручно різати на ньому буряки для свиней... *** За свою службу покоївка Ядвіга отримувала щомісяця 20 злотих. Для порівняння – пуд хліба (шістнадцять кілограмів) можна було купити за 2 злотих, а черевики за 4-5. Тож дівчина щоразу при зустрічі в костелі з мамою мала можливість передавати додому ті гроші, бо ж навідуватися щотижня за сім кілометрів у рідне село змоги не було. Зате пани могли розраховувати на неї, бо Ядзя завше була напохваті, щоб подати хербатку несподіваним гостям.
ВІЧ-НА-ВІЧ З ПРИВИДОМ На горішній поверх, де сімдесят років тому мешкали графські слуги, піднятися нам так і не вдалося. Кажуть, він у жахливому стані, і там уже давно гніздяться голуби. Однак найемоційніші спогади пані Ядзі якраз стосуються того горища. Вона часто у вихідні залишалася одна на увесь поверх, читала польські молодіжні книжки. І чекала, що ось-ось її почне тривожити привид прародички графів Розалії, страченої у Франції. Часом у безвітряну погоду кілька годин поспіль моторошно бряжчала засувка груби, Ядзя швиденько накривалася з головою і тремтіла під ковдрою до ранку. - Пам’ятаю, якось увечері я вже збиралася вкладатися спати і почула, що за стіною у ванній кімнаті капає вода. Я швиденько підхопилася, щоб закрутити кран. Але побачила, що він щільно закручений, а ванна суха! – розповідає пані Ядзя. - Коли ж я знову повернулася у кімнату, звук води, що капає, стало чути ще краще. Жаско було, бо постійно чулися чиїсь різкі кроки. Господарі теж чули ці звуки, але уникали розмов про привида. Найстрашніша зустріч з привидом відбулася у Ядзі серед коридору на горішньому поверсі. Тоді раптово згасло світло, тож покоївка засвітила гасову лампу і почала підніматися сходами. Посередині довгого коридору трапилося щось таке, чого й досі пані Ядзя пояснити не може. Наче вкопана, приросла вона до місця й не могла ступити ані кроку. Куди не торкала рукою, усюди намацувала стіну, крутилася на всі боки, але щось не пускало її втекти. Налякана дівчина почала лементувати на всю садибу. Попри пізню годину вона кричала доти, доки її не врятували. - Крик про допомогу почув один з графських офіціантів і довів мене з ліхтариком до дверей спальні, - пригадує Ядвіга Мефодіївна. - Відтоді пізно увечері я завжди шукала собі поводиря. *** - Не хочеться стверджувати так категорично, але часом на самоті не покидає відчуття, ніби поруч хтось є, - відповідає на наше питання про привидів музейний працівник Віта Ясинчук. – А дивні звуки, що долинають десь з горища, втішаючи себе, пояснюєш тим, що то вовтузяться голуби. Тоді не так моторошно. Один зі сторожів Млинівського краєзнавчого музею теж довірився нам, що часом у години нічного чергування чує, як порипують східці під чиїмись ногами. Але він уже настільки звикся з тим явищем, що часом, коли привид Розалії довго не нагадує про себе, сам починає напівжартома кликати його... *** Незабаром у родині Ходкевичів настали не найкращі часи. Батько Кшиштофа був знаним в околиці картярем, а перед самою смертю він дуже програвся у карти. Пані Ядзя пригадує, що у 1933 році старого графа Мечислава Ходкевича ховали у закритій труні, і висловлює обережну думку, що, ймовірно, у Млинові поховали лише труну, а сам боржник спокійнісінько утік собі від кредиторів за кордон. А Кшиштоф і Марія Ходкевичі тугіше затягнули паски, бо синові довелося віддавати борги батька. Приблизно тоді ж графи придбали швейну машинку, і Ядвіга заходилася перелицьовувати панський одяг. А згодом частенько штопала графські панчохи. Однак попри бідність, сім’я не могла обходитися без сторонньої допомоги, і за різноманітні дрібні послуги (як от подати панові пальто, філіжанку хербати) залишала на столикові для челяді по кілька злотих чайовими. Останню з роду Ходкевичів дівчинку-первістка, народжену в Україні, назвали потрійним ім’ям Гелена-Христина-Марія. До немовляти графи найняли й няню, яка мусила сповивати і годувати дитинча. Отут виявилося, що Марія Ходкевич насправді ревнива дружина, бо кілька разів міняла няньку, вибираючи менш вродливу. Остання огрядна доглядальниця ніби й сподобалася графині, але боялася зайве торкатися дитини. Тому ці клопоти взяла на себе Ядзя. Покоївка вправно доглядала за малям, за що їй на 5 злотих підвищили платню.
НАЩАДКИ ГРАФІВ НЕ ЗАБУЛИ ПОКОЇВКУ Минулого літа Ядвіга Мефодіївна приймала гостей – дітей обох синів графів Мечислава і Феліції Ходкевичів, які останніми залишали Млинів - Адама і Кшиштофа. Серед них – менша дочка Кшиштофа Анна Ходкевич, яка народилася вже у Польщі. Нащадки Ходкевичів ще раз подякували пані Ядзі за любов і турботу. — Привиди мають бути у кожному домі, який себе поважає, - жартувала 60-річна Анна Ходкевич, бібліотекар Гданського університету, слухаючи розповідь пані Ядзі: - А ви знаєте, що появу на околицях Чорнобиля Розалії Ходкевич, страченої якобінцями у Франції, трактують як застереження для нащадків? Від нащадків Ходкевичів пані Ядзя дізналася, що Гелена, яку вона бавила немовлям, нині живе у Бельгії, має трьох синів. Їй нині шістдесят сім років. Натомість пані Ядзя пригадала щемливе прощання з графами у 1939 році. Тоді сім’я Ходкевичів поспіхом виїхала до Польщі, залишивши маєток і усе своє добро. Мусили пани полишати й улюблених псів. Бідолахи бігли за графським автомобілем, доки мали сили, а граф підгодовував їх дорогою, відтягуючи мить прощання. Перед тим, як дати Ядзі розрахунок, пані Марія підшукала для своєї покоївки вигідну партію – багатого поляка, який мав власну землю. Обіцяла, що залишить дівчині хороше придане, дасть грошей на хату. Але Ядвіга вперше не послухала графиню і вийшла заміж за графського офіціанта – того, який неодноразово рятував її від привида. Тож через п’ять років служби у Ходкевичів вона повернулася додому з невеличким клуночком, маючи на згадку лишень кілька фотографій. Дуже жаль, але всі ті світлини погубилися у війну. - Поляки казали мені: “Бабусю, почекайте до наступного літа, привеземо вашу вихованку”, - мовить Ядвіга Мефодіївна. - Вона ніколи не була в Україні, але мріє побачити край, де народилася. То я й тримаюся – пилкою ріжу дрова, часом кілька рядочків хрестиків покладу на полотно, так час до літа минає швидше. Бо ж мушу ще дочекатися Геленки...
ГРАФИНЯ З ВІДТЯТОЮ ГОЛОВОЮ За розповідями, що їх передають із вуст в уста нащадки славного роду, маєтком у Млинові блукає привид Розалії, онуки литовського гетьмана Григорія Ходкевича. У 1780 році він залишив свою резиденцію у Чорнобилі і з родиною переїхав на Волинь. Саме тоді було закладено офіцину і палац – одну з найбільших резиденцій польської знаті в краї. Розалія - дочка Олександра Ходкевича — до Млинова навідувалася рідко. Вона одружилася з київським каштеляном Любомирським, і спочатку тривалий час мешкала в польському маєтку чоловіка в Ополє, а потім у Франції. За переказами, Розалія завоювала довіру королівського двору і потоваришувала з Марією-Антуанеттою. Під час буржуазної революції якобінці запроторили молоду графиню до в’язниці. У день, коли її стратили, привид Розалії з’явився у вікні недобудованого млинівського маєтку над Іквою в розкішному платті й відрізаною головою у руках. Тож уся сім’я назавжди переселилася в офіцину. Якщо нині добре придивитися до однієї зі стін Млинівського краєзнавчого музею, то можна побачити силует Розалії з відділеною від тіла головою. Химерний візерунок творить на стіні тріщина. За словами Ярослави Кушпети, яка працює тут майже двадцять років, попри гіпсову стяжку і неодноразовий ремонт приміщення образ графині однаково вимальовується.
