«Наша унікальність – у спілкуванні з дітьми на рівних», – ініціатор дитячого табору, учасник АТО

«На кінець табору 99% дітей не хочуть їхати додому»

«Після наших таборів лишається відчуття «Хочу ще!». Тому що мета «Строкатих єнотів» – розвинути в дитині цікавість до світу, жагу до активного способу життя, здобуття нових навичок і знань», – так говорять про табір організатори, пишуть на сайті благодійного фонду «Повернись живим».

Літній табір «Строкаті єноти» 2016 року ініціював доброволець, ветеран АТО Олександр Чуб. З того часу охочих потрапити до нього більшає з кожним роком.  

«Я люблю мандрувати, і ще до війни ми з друзями робили маленький наметовий табір на 20–30 дітлахів – дітей друзів та знайомих, – розповідає Олександр. –  Коли почалася війна, 90% моїх друзів пішли на фронт, і я також. Після тяжкого поранення під час боїв за Донецький аеропорт я пройшов реабілітацію і поїхав мандрувати до США. Вже тоді виношував ідею створення табору. Річ у тому, що мені допомагало багато людей, і я зрозумів, що хочу віддячити».

До кожної дитини інструктори шукають індивідуальний підхід – у цьому допомагають психологи.

Через деякий час ветеран створив дитячий табір. Спочатку на відпочинок приїжджали діти, чиї батьки воювали на Донбасі, були поранені на передовій або загинули. Але табір радий усій малечі, а вікова категорія – від 6 до 18 років.

«Ми давно мріяли займатися найменшими, і от цього року вперше в нас буде заїзд для дітей від 6 до 8 років», – каже Олександр.

До кожної дитини інструктори шукають індивідуальний підхід – у цьому допомагають психологи. 10 таборових днів, за словами організаторів, – оптимальний термін, щоб малеча встигла адаптуватися, знайти нових друзів та спробувати себе у різних активностях.

«У нас дуже різні діти: із забезпечених родин, із багатодітних, ті, хто втратили на війні годувальника/годувальницю, діти військових. Вони сильно відрізняються один від одного, тому, коли ми зустрічаємо їх уперше, дуже важливо зрозуміти впродовж дня, як треба з ними комунікувати, – розповідає Вікторія, ветеранка, одна з інструкторок табору. – Із цим працюють наші психологи, ми радимося з ними. У нас жодна дитина не залишається без психологічного і фізичного нагляду. Буває, що дитина весь час проводить із батьками, і це  її перший табір. Звісно, вона стресуватиме, особливо у перші дві доби. Дитинка трошки нервується, вона далеко від батьків, і тому можуть статися неприємні з фізіологічного погляду ситуації. Якщо дитина більш адаптована, вона швидко включається в роботу, але деяким потрібен час, щоб розкритися. У нашій практиці було багато випадків, коли дитина на третій-п’ятий день починала відкриватися і для нас, і для своїх однолітків. На кінець табору 99% дітей не хочуть їхати додому, тому що за 10 днів стають дійсно родиною. Тому ми намагаємося робити всілякі заходи після: ходити в походи, кінотеатри, підтримувати зв’язок». 

У 2020 році набір «єнотів» розпочали ще у лютому, до оголошення карантину. Охочих потрапити до нього виявилося понад 400. І, незважаючи на те, що цього року табір залишився без державної підтримки, скорочувати кількість дітей, каже Олександр, вони не збираються.

«Хай як важко фінансово, я не хочу зменшувати кількість дітей, які хочуть потрапити до нас, а шукаю інші рішення. Тому цього року один із таборів ми проведемо у Карпатах, у селищі Дзамброня, сходимо в гори, переночуємо в наметах», – говорить ветеран.

Перший заїзд цього сезону стартував 23 червня. Дітлахи відпочивають в Уніжу – селі у Городенківському районі Івано-Франківської області, у центрі Дністровського каньйону. Кожен із таборів має свою специфіку та назву: «Єноти-малюки», «Строкаті єноти. Еволюція», «Характерні», «Активні», «Повстанське серце», «Патріоти».

Протягом 10 днів, які триває зміна, діти можуть спробувати все: окрім спорту, туризму та творчості, тут малечу навчають основам домедичної допомоги та тактичної підготовки, страйкболу, виживанню в лісі та багатьом іншим речам.

«Кожен табір дуже насичений. Інколи буває, що ми завершуємо таборовий день, сідаємо і вже навіть не можемо говорити, тому що хочеться заклякнути і не рухатися, – сміється Вікторія. – Діти отримують знання з домедичної допомоги, співпраці з різними службами, наприклад, поліцією, швидкою допомогою, вчаться реагувати на небезпечні ситуації. Також у нас викладають основи альпінізму, відбуваються сплави на рафтах, каяках. Діти можуть навчитися грати на оригінальних музичних інструментах. Так, одна з наших інструкторок, подруга Відьма, проводить цікаві заняття та терапію за допомогою музики. Ще одна наша інструкторка Тетяна анімаційно показує історію України. Ми намагаємося наблизити наших дітей до того, щоб вони були свідомими громадянами. Ми не маємо на меті насаджувати їм політичні ідеї, тиснути. Ми говоримо фактами і слухаємо їхнє бачення тієї чи іншої історичної події. Крім того, у нас є багато рефлексій – танці, ігри. До нас приїжджають ветерани, з якими діти можуть поспілкуватися щодо російсько-української війни, а також музиканти й актори, у яких діти можуть дізнатися те, що їх цікавить про професію».

Для дітей учасників бойових дій у таборі діє знижка 30%, для тих «єнотів», які вже відпочивали у таборі і вирішили приїхати знову, – 15%.

«Цього року було багато планів та ідей, але карантин вніс свої корективи. Та й це не завадить нам провести табори, – говорить Олександр. – Наприклад, в Уніжі, грубо кажучи, 10 хат, і найближча від нашої локації – за кілометр. Тому діти потраплять до закритої, ізольованої території. До того ж, перед тим, як приїхати до табору, вони пройдуть обстеження у свого сімейного лікаря. Ми також маємо у команді парамедиків та медпрацівників, які щодня контролюють стан дітей. Усі інструктори також будуть протестовані на COVID-19, тому що головне – не допустити інфікованого на базу. Я вважаю, що нам доведеться вчитися жити у нових умовах, а діти отримають набагато більше на свіжому повітрі, ніж якщо залишиться вдома».

У таборі «Строкаті єноти» діє низка правил, головні з яких – повага один до одного, жодного цькування, образ слабших та муштри. У таборі дітлахів розподіляють на «рої», обирають «ройового» серед дітей, а на допомогу йому дають ментора й інструктора з дорослих. Так вдається уникати булінгу.

«Я зустрічав людей, у яких є поганий досвід перебування у дитячих таборах. Але у нас усе по-іншому, – запевняє Олександр Чуб. – Ми забезпечуємо нормальні побутові умови: кімнати (хлопчачі та дівчачі), гарячу воду, професійно обладнану кухню. До речі, наші кухарі можуть готувати і вегетаріанські, і веганські страви, так що це не є для нас проблемою. Активності, які ми пропонуємо, не завжди легкі: це і смуга перешкод, і основи самооборони, і рухливі ігри, і страйкбол. Якщо дитина має якісь медичні протипоказання, ніхто не буде її змушувати. У цілому, те, що не заважає жити, не заважає дитині й бути у нашому таборі. Примус – це взагалі не про нас. Мій принцип такий: прийди на заняття, обов’язково пробудь 15 хвилин, а потім, якщо не сподобалося, можеш піти. Зацікавити дитину – це вже завдання інструктора».

«Я відчуваю свою потрібність, своє місце, можливість допомогти, і це наповнює мене, хоча й дуже сильно виснажує, звичайно.  Я вірю і сподіваюся, що з проєкту табору виросте одна або бажано кілька спільнот, які регулярно займатимуться дітьми, проводитимуть зустрічі, спілкуватимуться і так створять коло друзів за інтересами. Якщо попит на «Строкатих єнотів» зростатиме, забезпечуватимемо більшу кількість таборів, заїздів, розширюватимемо програми – це моя амбітна мрія», - каже Олександр.

Юлія ВОРОНА.