- Руслан Єременко попався з наркотиками і сидів у слідчому ізоляторі, де з ним трапився напад апендициту. Хворого поклали в лікарню, хірурги швидко зробили операцію...
Коли я готую нову книгу, неодмінно знайомлю з текстами професіоналів… Один з колишніх співробітників внутрішньої служби - “начальник оперчастини”, рецензуючи “Первую ходку” (в українському варіанті – “В овечій шкурі”), значна частина подій якої відбувається у в’язниці, висловився коротко і відверто: – Те, що пишуть в художніх творах про умови утримання на зоні чи втечі з місць побавлення волі, - тривіальна брехня. Чи фантазія митця – називай як хочеш! Співробітники правоохоронних органів допомагають бандитам не через якісь переконання чи почуття, а лишень за гроші. Всі недогляди і недоліки - з тієї ж серії...
Сергій БОРТНІКОВ
Тут досвідчений опер мав на увазі випадки, коли з вини контролерів замість дрібного правопорушника на волю виходив битий “зецюра”, про що і йшлося у моєму романі Взагалі-то, втечі з виправних закладів трапляються вкрай рідко. Законослухняні громадяни дізнаються про них не з повідомлень ЗМІ, а зі змін у екіпіруванні стражів правопорядку. Останні надягають бронежилети і озброюються автоматами. На моїй пам’яті лише одна резонансна справа такого роду. У 1995 році луцький наркоман на ймення Руслан, котрий зовнішністю аж ніяк не нагадував свого тезку - пушкінського героя, втік з-під опіки двох наглядачів, попередньо обеззброївши їх. Щоправда, його успіху сприяли не гроші, а звичайне нехлюйство. Затриманого просто “пропили”. Такий ось виняток, що, на мій погляд, лише підтверджує правило, сформульоване старим “кумом” (на зеківському жаргоні — оперуповноважений). Безпосередній учасник тих подій, котрий вирішив не афішувати своє ім’я, розповідає: - Руслан Єременко попався з наркотиками і сидів у слідчому ізоляторі, де з ним трапився напад апендициту. Хворого поклали в лікарню, хірурги швидко зробили операцію. Для такого контингенту у нас є особлива палата на п’ятому поверсі. Із замком у дверях і гратами на вікнах. Стерегли Руслана двоє озброєних контролерів, які змінювалися через дванадцять годин. Протягом кожної зміни їх двічі мав перевіряти хтось із керівників СІЗО. Того дня на чергування заступили старший прапорщик Бідюк і сержант Аршулік. Незабаром їх відвідав начальник відділу режиму й охорони. Все, як належить. Арештант лежить у ліжку, кисть його руки наглухо пристебнута до металевої спинки... На свою біду, довірливе начальство не могло знати, що саме того дня один з місцевих банків почав виплачувати довгоочікувані дивіденди. І прапорщик Столярчук на прізвисько Батя, котрий щойно відбув свою зміну, випадково опинився серед щасливчиків. Переодягнувшись у цивільне, він “затарився” у найближчому гастрономі і вже поспішав на п’ятий поверх до своїх «спраглих» товаришів. Зі спиртним покінчили миттєво (всього-то дві пляшки!) і стали метикувати, де б узяти ще. Коли у лікарні почали розносити обід… “Навіщо нам, щоб хтось гримів у палаті посудом? - резонно зауважив хтось із трійці. - Нехай йде у їдальню сам. Куди він подінеться після операції?” Руслана відстебнули від ліжка. Він трохи погуляв коридором і рушив за належною пайкою… Тим часом Столярчук пішов на друге коло. Цього разу він придбав вже три пляшки горілки і чотири пива – щоб не забракло! Тягти не стали. Влупили по півлітра на душу і... “відключились”. Столярчук поповз додому, решта продовжувала нести службу лежачи. Повернувшись до палати, Руслан розгублено водив очима то ліворуч, то праворуч. Один з його охоронців хропів у ліжку, інший дрімав у кріслі. Вільною залишалась лише табуретка. Ображений наркоман трохи посовався на її твердій поверхні і… “став на лижі” - так у його середовищі називають втечу з-під варти. А щоб хоч якось компенсувати моральні збитки, прихопив табельну зброю. (Про компенсацію - це я сам придумав. Згодом Єременко пояснить слідчим, що забрав пістолети, аби не… отримати кулю від п’яних контролерів!) Подальші пригоди бравого наркомана були мені добре відомі. Неподалік жив його дядько, і менти вирішили влаштувати засідку навпроти мого будинку. Вони голосно лаялись і сипали прокльонами. Кому ж сподобається замість того, щоб спати, витріщувати очі на чужий ганок? На щастя, Руслан довго не протримався: всі півтори доби несподівано отриманої волі він просто “ширявся” на “хазі”. Один пістолет з повною обоймою встиг здати швагрові за “дозу” (за що останній теж загримів у в’язницю), інший оперативники знайшли під подушкою, на якій почивала його буйна голівонька. Опору Єременко не чинив. Та й не збирався він утікати, якщо бути об’єктивним. У СІЗО на наркомана вже чекали співробітники прокуратури, аби довідатися по гарячих слідах, чи били його під час затримання. Знали, що менти мають на втікача “зуб” і хотіли “по-бистрячку” склеїти справу. Ось як іноді буває у наших доблесних органах. Одні ризикують життям, а інші стежать, щоб вони не припустилися при цьому якоїсь помилки. Фінал історії такий: Батю просто звільнили з МВС, а двоє його співтрапезників по місяцю провели у стінах рідного СІЗО, очікуючи на вирок нашого найгуманнішого суду, який зрештою вирішив обмежитися виправроботами...
