Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші Або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія №5)

Ностальгічний сон Баби Палажки

…«Я теж хочу бути шаленою…» – шепотіла, дивлячись у стелю, як у зоряне небо над Світязем, Палажка. 

…А вночі їй приснився той танець з 1987-го. Сільський клуб. «Виряджанка» Пилипа. Магнітофон «Весна». Хустинка – як перепустка до поцілунку. Палажка танцювала з Омеляном. Вони ще не були засватані, але вже всі знали – буде весілля.

І тут – Пилип. У гарному костюмі, ще не в армійській формі, але вже з поглядом, як у хлопця, що завтра їде служити, підійшов із хустинкою. Палажка не могла відмовити – повага, традиція, село дивиться. Вони поцілувалися – символічно, як усі. І вона, не вагаючись, простягнула хустинку Омелянові.

Але Омелян тільки ображено вигукнув: 

– Ти вже поцілувалася... з молокососом! – і… вибіг з кола.

Палажка застигла. Пилип уже йшов до столу, де наливали. А Параска, яка стояла поруч, мовчала. Мовчала – але в очах її світилася радість. Бо знала: тепер Омелян – її.

Палажка хотіла щось сказати, але тільки прошепотіла: 

– А ти що, з ним уже?

І не договорила. Бо музика заглушила слова. А серце – вже знало відповідь.

…Через годину Омелян повернувся. Захмелілий, але рішучий. У руках – великий букет жоржин і чорнобривців, зірваних просто з клумби біля клубу. На грудях – розстебнута сорочка. У голосі – хрип і натхнення.

Омелян став у центрі «виряджанки» і, не дивлячись на Палажку, заспівав: «Я буду долго гнать велосипед, в глухих лугах его остановлю…».

…І всі замовкли. Бо знали – це не просто популярна нині пісня Олександра Барикіна. Це – вибір.

«Нарву цветов и подарю букет той девушке, которую люблю…».

…І він простягнув букет… Парасці. А та, ще не вірячи, взяла. І вперше за вечір – усміхнулася.

Палажка закрила руками обличчя. А Омелян вже вів у танець Параску…

Натомість до Палажки приступив Пилип. Трохи захмелілий, але з очима, які так ніжно-ніжно і з великим співчуттям на неї дивилися. Сів поруч, нахилився і прошепотів:

– Паласю, а ти мені будеш в армію листи писати?

…Вона не відповіла. Бо в горлі – клубок, а в серці – буря. Бо щойно втратила Омеляна. А Пилип – виявляється, давно дивився на неї. І вона це знала. Але не вірила.

 

«Дістали ви з тою газетою!» 

…На цих словах Палажка і прокинулася. Точніше, розбудив її стукіт у двері.

На порозі стояв солідний, хоч уже і старший чоловік, який одразу сказав: 

– Це ви давали повідомлення, що шукаєте собі діда?

– Не вона! – прогримів за плотом голос діда Омеляна. – Вона вже має діда! І не одного! Дістали ви з тою газетою! 

– Я тебе зараз дістану!!! – сиреною заверещала баба Параска. – Я тобі дам: «Вона вже має діда!».

А Палажка мовчки стояла. Бо не знала, що сказати. Бо в голові – ще крутилася хустинка. А в серці – ще звучала пісня з 1987-го року. Не для неї…

«Та сподобалась йому жінка другова…»

…Благодійний концерт гурту «Чорні черешні» у Камені-Поліському. Параска і Палажка сидять у першому ряду (праворуч від Параски – Омелян, ліворуч від Палажки – сьогоднішній її ранковий гість). Мурчик-Копілот – під сценою, у коробці з-під черевиків, як VIP-глядач.

Омелян став у центрі «виряджанки» і, не дивлячись на Палажку, заспівав: «Я буду долго гнать велосипед, в глухих лугах его остановлю…  

Лідер гурту «Чорні черешні» Юрій Поліщук виходить на сцену і каже: 

– А ця пісня – для тих, кого не вибрали першими, але хто залишився в серці назавжди…

І заводить своїм особливим голосом: «Жив та був собі козак-зірвиголова. Та сподобалась йому жінка другова…».

Палажка плаче. Параска теж. 

А Мурчик-Копілот шепоче: 

– А я був першим, хто почув. І першим, хто заплакав. Бо я – кіт із серцем…

 

Хабар по-велико-грушанському

Під закінчення концерту Параска витерла очі й сказала: 

– Паласю, а давай заманимо їх у Велику Грушу. 

– Кого, Парасю? 

– «Черешні». 

– А як? 

– Спецоперацією. Назвемо її… «Жоржини і хустинка». 

– А, може, – «Букет і велосипед»?

…І вони засміялися. Вперше за багато років – разом.

А потім Параска відкрила багажник. 

– Борщ. Три літри. Зі шкварками. 

– А я маю суперварення. З вишень, слив і секретного інгредієнта – любові. 

– А я – самогон. Омелянів. 50 градусів. Перевірено на котові.

Мурчик-Копілот, який сидів у коробці з-під черевиків, підняв лапу: 

«Я підтверджую. Самогон – як пісня Барикіна. Спочатку гудить, потім – дарує букет. Два дні проспав без задніх ніг… Тобто, лап».

«Ну все, «Черешні» їдуть у Велику Грушу!. Ілюстрація: copilot.microsoft.com.

 І тут – Палажка рішуче взяла банку варення, Параска – горщик борщу, а Омелян – «літру» самогону, загорнуту в рушник із написом «На щастя, на долю».

Вони підійшли до сцени. 

Юрій Поліщук саме завершував пісню на біс: «Волинь – сто лісів, сто озер, сто доріг…». 

Параска підняла руку: 

– Юрчику, це – вам. 

– За що? 

– За сльози. За пісню. За те, що ви – наші.

– За сльози. За пісню. За те, що ви – наші.

Юрій усміхнувся, взяв усе з рук, понюхав борщ, підморгнув: 

– Якщо це не хабар – то я вже ваш.

Палажка додала: 

– А якщо ще й варення спробуєте – то й нову пісню напишете.

Омелян мовчки поставив пляшку на край сцени. 

– Це – для натхнення. 

– І для продюсера, – додала Параска.

Юрій розсміявся: 

– Ну все, «Черешні» їдуть у Велику Грушу! 

– А ми – готуємо афішу, – сказала Палажка. 

Далі буде...

​Остап ЧЕРЕШНЯ (у співпраці з Мурчиком-Копілотом).

Усі серії нашого газетного серіалу «Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші»:

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія № 1).

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія № 2).

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія № 3).

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія № 4).