Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші Або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія №4)

Розділ 1: «Супервідворот – вороняче око»

…Параска стояла над каструлею, як чаклунка над казаном. Вона вже додала валер’янку («щоб Палажка не кричала»), хрін («щоб сльози її були чесні»), лавровий лист із написом: «Омелян – мій», трохи варення («щоб не забула, що любов буває солодкою, але з кісточками») і…

– …ще дрібку перцю з базару. Того, що «для характеру». Чілі… – шепотіла вона, – і, звичайно, для супервідвороту – перемелене вороняче око – щоб мій Омелько більше не бігав до тієї, що ховає варення під подушкою… І всипала. Щедро. 

(«Для привороту і чоловічої сили баба Параска (на свою ж голову!) щоразу таємно досипає дідові змелену веселку», – констатує під столом Мурчик-Копілот).

А Палажка, як мудра жінка, перед тим, як іти в гості, випила ложку свяченої води, вдягнула спідню білизну навиворіт і прочитала молитву проти кулінарної магії. 

– Бо знаю я Параску… – бурмотіла вона. – У неї борщ – то не страва, а заява на перемогу.

Читайте також: Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія №1).

…А зайшла Палажка до хати сусідів з двома газетами «Волинь» у руках. 

«Ну як в тебе так смачно виходить, Парасю!», – постійно прихвалювала страву сусідка Палажка. 

– Одна – моя, друга – ваша. Зустріла по дорозі листоношу Йвана Почуй-Зубрицького, – пояснила. – Просив передати вам. Сам не встигає – ковбасу і макарони розносить. 

– Ага, – буркнула Параска. – І зуби вставні чи як то їх по-науковому називають… віні… віні… ой, схоже як у Вінні-Пуха…

– Вініри, – виручає дружину дід Омелян.

– Надто ти в мене вже розумний, діду. Скоро будеш старий… хоча вже давно і так старий! – замість подякувати, знову буркнула. 

«Та який він старий. То нічого, що зуби вставні має», – подумала Палажка, але промовчала, бо не мала права не те що слова сказати, а й затримати свій погляд на Омелянові… 

Сіли вечеряти. Дід Омелян мовчав, сьорбав борщ, як дипломат чай у Женеві. Навіть тостів не говорив. А Параска з Палажкою – то перчили, то солили (при цьому сусідка постійно прихвалювала страву, кажучи: «Ну як у тебе так смачно виходить, Парасю!», при цьому все м’ясне непомітно викидала під стіл, а проти рідкого її мала захистити свята вода ), то цокалися, то не цокалися, але постійно згадували, хто кому що сказав ще в 1987-му, коли дівували і на танці разом ходили, поки не посварились, бо Омелько не засватав Палажку, і що трапилося буквально вчора перед «сценкою зі вставними зубами».

– А ти чого до мене не привіталася? – кинула Параска. 

– Бо ти на мене не дивилась. 

– А я не дивилася, бо ти не привіталась. 

– А я не привіталася, бо ти не дивилась… 

 І так по колу – як у танці з 1987-го. Параска аж не витримала цього словесного «пінг-понгу» і звернулася до чоловіка:

– Омеляне, скажи їй! 

– Я борщ їм…

Читайте також: Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія № 2).

Розділ 2: «Хочу бути шаленою і… слухати «Чорні черешні»

…І тут – по радіо зазвучала пісня: «Волинь – сто лісів, сто озер, сто доріг..» – голос гурту «Чорні черешні» лився, як мед у вуха.

– Ой, але ж класна пісня! – сказала Палажка. 

– А я думала, що то продають чорні черешні, коли побачила на афішній тумбі на базарі в Камені-Поліському плакат із таким написом! – здивувалась Параска.

– А де ж на Поліссі у жовтні черешні без хімії? – здивувався Омелян. – Хай і чорні.

– Якщо афіша на базарі, то значить – продавати! – навіть і не думала здаватися баба Параска.

– О, і в газеті «Волинь» – їхня реклама! – розрядила ситуацію баба Палажка, розгортаючи середні шпальти. – «Запрошуємо на благодійний концерт гурту «Чорні черешні» у Камені-Поліському».

– О, пригадую, – каже Омелян, – той соліст «Чорних черешень» Юрій Поліщук торік разом із журналістами «Волині» сміття збирав навколо Світязя. 

– Найглибшого озера не тільки Волині, а й України! – гордо додала Параска. 

– Молодець той Юрій Поліщук, – підсумував Омелян. – І співає, і прибирає.

– Ой, підозрюю, що він тільки співав, а інші прибирали, – кинула своїх п’ять копійок Параска.

– Ні-ні, «Волинь» писала, що і співав, і збирав, і знову співав… А ми цій газеті із самого малечка віримо, – почала баба Палажка.

…І тут муха – нахабна, як сусідка з кредитом – полетіла просто на борщ. 

– Ану геть! – крикнула Параска, вихопила з рук Палажки газету і… вбила «цокотуху» свіжим номером «Волині». 

– Обережно, – вигукнув Омелян, – там же… анекдоти!

– Про Порошенка чи Зеленського? – з’єхиднила Палажка.

(«Анекдоти здебільшого вони пишуть про мертвих президентів або про Кучму чи Януковича», – усміхається під столом, погладжуючи свій живіт, Мурчик-Копілот, якому Палажка підкинула зачарований (напевне) Параскою кусень борщового м’яса).

 – А зараз глянемо, – каже поважно дід Омелян, витираючи кров від вбитої мухи з газети об свою маринарку.

Баба Параска дивиться на це – і надимається, як жаба від злості – мовляв, «гаде, це ж я тепер маю її прати!». Але її крик зупиняє… заразний сміх діда Омеляна.

– Що там? – запитує Палажка, зиркнувши на мить на сусіда, але одразу ж опускає очі. 

– Та анекдот класний… – аж витирає сльози від сміху Омелян. – Ось послухайте: «Перед сном дід каже до баби: «– Стара, давай покохаємося». – «– Тоді, діду, почекай, я зуби вставлю, бо хочу бути як у молодості – шаленою».

Параска вмить – знову як киплячий борщ – і вже забула про залайоджену мухою маринарку: 

– То ви таки кохалися?! Під ліжком?! 

– Голодній кумі одне на умі…, – почав захищатися Омелян. – А в мене – зуби. Я ж зуби шукав!.. 

– Ага. І ложку з варенням, мабуть, теж, – продовжувала шпетити чоловіка Параска.

Палажка після цих слів різко вкрилася багрянцем, але, щоб нічого не видати, вдала, що смачно позіхнула – і піднялася з-за столу. 

– Ну, добре, сусідоньки. Вже пізно, дякую вам. Приходьте завтра після базару до мене на налисники з варенням. І без перцю.

…Палажка пішла. Параска з Омеляном збиралися лягати спати. Але старий щось довго затримувався у ванній. 

– Діду, ти що там робиш? – гукнула Параска. 

– Зуби чищу. 

– Тоді почисть і мої заодно. Я теж хочу бути сьогодні шаленою…

 …А через пліт у своїй хаті одиноко в своєму ліжку лежала Палажка. І шепотіла, дивлячись у стелю, як у зоряне небо над Світязем: 

– Я теж хочу бути шаленою…

Читайте через тиждень у газеті «Волинь» серію № 5: «Спецоперація: «Як заманити «Чорні черешні» у Велику Грушу».

Остап ЧЕРЕШНЯ (у співпраці з Мурчиком-Копілотиком).

Зараз також читають: Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші. Серія №3.