«Якби не війна»: луганчанин загинув за незалежність у День Незалежності - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.15 € 34.19
«Якби не війна»: луганчанин загинув за незалежність у День Незалежності

На зворотному шляху машину розстріляли. Темур не вижив...

Фото "Повернись живим".

«Якби не війна»: луганчанин загинув за незалежність у День Незалежності

Минули 6-ті роковини з того дня, коли загинув Темур Юлдашев – командир спецбатальйону патрульної служби міліції «Тимур»

Усі, хто хоч раз бачив його, не забудуть ніколи, пишуть на сторінці фонду «Повернись живим». Він живе у пам'яті рідних та побратимів. Так, Андрій Овсійчук, разом із яким Темур воював на Савур-Могилі, пригадував якось:

«Недалеко від пам'ятника на Савурці було розбите кафе, в підвалі якого був штаб. Ігор Гордійчук забрав нас із сержантом туди. Старшим в штабі був Темур Юлдашев, бо Ігор то був там, то йшов на висоту – там відстань метрів 15-20. Заступали на чергування по черзі – Темур, я, сержант. Потім у цей же штаб ми приносили поранених.

Він після того постійно говорив: «Завжди моліться, вірте, Бог допоможе! Я просив Ангела – і він прилетів – наші СУ-27 ж сині, з крилами – 100% Ангел!».

19 серпня, здається, почали по нас працювати, я ще під такі обстріли не потрапляв – ті, хто не вірив, почали вірити й молитись. Темур – він такий спокій вносив... Навколо метушня, страшно було – комусь більше, комусь ще більше, а він розповідав нам різні історії.

Пам'ятаю казав: «Я – луганський мент, і одного разу, коли зупинили мій батальйон «Тимур», вийшов і кажу: «Забирайте мене, а хлопців не чіпайте!», так і потрапив у підвал СБУ». Його там катували, струмом били, він казав, що хлопців навколо нього розстрілювали, а його залишали – хотіли зламати. Не вдалось їм це.

Казав: «Я молився завжди, просив у Бога Ангела – щоб прилетів Ангел і забрав мене! Важко йому морально було. І що ви думаєте? Мужики, прилетів Ангел до мене – Су-27! Прилетів і влупашив по тому будинку СБУ – двері відкрилися і я, дівчина, яка зі мною була, та нацгвардієць вийшли з камери, пройшли сепарський блок-пост, сіли в таксі та поїхали! Місяць потім переховувалися у знайомих, поки потрапили до своїх!».

Він після того постійно говорив: «Завжди моліться, вірте, Бог допоможе! Я просив Ангела – і він прилетів – наші СУ-27 ж сині, з крилами – 100% Ангел!».

Я цю історію потім багатьом розповідав.

А там, де був Темур, був спокій. Багато розповідав про своїх дітей – у нього п'ятеро дітей!

Темура поранили – не встиг одягнути тактичні окуляри. Він виглянув з окопу, вдарив танк, і осколками граніту йому пошкодило очі. Одне витекло, а іншим він бачив лише силуети.

Медика в нас не було, зв'язківця теж. Хто знав щось по медицині – був медиком, хто знав, як на клавіші натискати, – був зв'язківцем. Виживали, як могли.

23 серпня нас залишилось 24 – 20 у строю і 4 «300-х». Закінчилась вода, добу вже сиділи без води взагалі. Чекали підмоги, а її не було. Темур тоді казав: «Мужики, нікого не звинувачуйте! В кожного є виправдання – в когось сім'я, комусь страшно. Ми залишилися й нормально. Така доля. У тих, хто пішов, своє виправдання, чому вони пішли, у нас своє виправдання, чому ми залишилися!». Потужна людина!

24 серпня до нас прорвалися харківські розвідники. Вони забрали поранених, а на зворотному шляху їхню машину розстріляли. Темур не вижив...».

Спогади Андрія Овсійчука для проєкту «Якби не війна»