36 років тому у міському парку тернополянин, член Національної Спілки письменників України Іван Демчишин натхненно читав коханій свої вірші. Тоді на запитання Люби, чи зміг би він написати на папері сто ніжних слів, палко вигукнув: “Міг би й п’ятсот!”...
36 років тому у міському парку тернополянин, член Національної Спілки письменників України Іван Демчишин натхненно читав коханій свої вірші. Тоді на запитання Люби, чи зміг би він написати на папері сто ніжних слів, палко вигукнув: “Міг би й п’ятсот!”.
Через рік, у 1971-ому, Іван і Люба одружилися, народили двох синів, нині тішаться онуком Максимком. І, можливо, колишня обіцянка й залишилася б такою, якби не щоденник пані Люби. За кілька днів до цьогорічного 8 Березня жінка переглядала дівочий щоденник і натрапила на рядки про давнє побачення у парку. Жартома покартала благовірного за пущені на вітер слова, а він взяв і… написав коханій дружині вітання завдовжки 67 метрів 50 сантиметрів! Роботу, на яку пішло понад п’ять рулонів шпалер, виконував в умовах глибокої конспірації впродовж трьох діб. На сон виділяв по дві години, сили підтримував “воскреслою” водою і вранці 8 Березня вручив дружині диво-вітання. До речі, є у вітанні аж 1217 (!) епітетів – у сотню разів більше, ніж сподівалася пані Люба. Записана на касету звукова версія звучить 42 хвилини. “Тепер ти знаєш, як я тебе люблю, – йдеться у присвяті. – Ти була для мене глибокою криницею, з якої я пив цвіт твоєї ніжності. Коли пив, ставав крилатим...”.
