26-річній лучанці Ользі Карабчиєвській вперше в Україні зробили унікальну операцію...
26річній лучанці Ользі Карабчиєвській вперше в Україні зробили унікальну операцію – водночас пересадили нирку і частину підшлункової залози. Подвійним донором для Олі стала її мама.
Василь УЛІЦЬКИЙ,Олександр ЗГОРАНЕЦЬ
ПЕРЕД ОПЕРАЦІЄЮ ПРИСНИВСЯ АНГЕЛ Діагноз “цукровий діабет” Олі поставили, коли їй виповнилось десять років. Це було шоком для сім`ї, адже дівчинка росла здоровою та жвавою дитиною і їй навіть не надокучали “дитячі хвороби”. З тих пір Олі стали регулярно колоти інсулін. Її супроводжували постійні втома та спрага, час від часу траплялись діабетичні коми. Оля добре знає, що означає робити щось через “не можу”. Їй все давалось важче, ніж іншим. Але, незважаючи на це, Оля закінчила Волинський інститут економіки та менеджменту, має фах менеджера. Три роки тому вона вийшла заміж. З чоловіком Павлом я познайомилась у санаторії, де підліковувалась, згадує Оля. – Він теж хворий на цукровий діабет, тому дуже добре мене розуміє і підтримує. Буквально через кілька місяців після весілля в ослабленому діабетом організмі Олі не витримали навантаження нирки – вони стали відмовляти. До того ж розвинувся запальний процес. Зрештою усе закінчилось гемодіалізом (“штучною ниркою”). Тричі на тиждень Оля була змушена по чотири години проходити у міській лікарні складну процедуру очищення крові. Це – страхіття, каже вона. – Цукровий діабет і гемодіаліз для організму витримати дуже важко. Такі хворі не живуть довго. Я постійно себе погано почувала, була вкрай ослабленою. Це не життя... Єдиним виходом була пересадка нирки. Але ми розуміли, що трансплантація лише однієї нирки не дасть результату, пояснив директор Інституту хірургії та трансплантології імені Шалімова Валерій Саєнко, куди Оля звернулась за допомогою. – Прогресуючий діабет зруйнував би і пересаджений орган. Тому вирішили пересадити і підшлункову залозу, щоб налагодити виробіток інсуліну і зупинити розвиток цукрового діабету. Я повинна була пережити три операції, розповідає Оля. – Дві – з видалення нирок і потім – з пересадки одразу двох органів. Боялась, що не витримаю. “Ризикуйте, іншого виходу нема”, сказали лікарі. Важко чути такі слова, але жага до життя сильніша за все. І ми вхопились за цю соломинку. Такої операції в Україні ще не проводили. Саме через це перед Олею вже дві пари відмовилось від подібних подвійних трансплантацій. Оля з мамою повинні були стати першими. Кажуть, що все віддали в руки Бога і сподівались на майстерність лікарів. А ще додав сили сон: Олі приснився ангел, який літав навколо неї і огортав своїм теплом...
15 ГОДИНПІД СКАЛЬПЕЛЕМ Питання про те, хто стане донором, практично не стояло. Мама Олі, Василина Іванівна, одразу сказала, що готова на все, аби врятувати доньку. Але потрібно було зробити десятки аналізів на сумісність. Насамперед – визначити, чи співпадає група крові. Я молилась, аби тільки мої органи підійшли для Олі, дуже переживала, згадує Василина Іванівна. – Пам`ятаю, коли ми чекали на результат аналізу крові, Оля сиділа у коридорі, а я пішла у кабінет. Не передати хвилювання... Як тільки мама вийшла, я побачила її посмішку, і зрозуміла, що все добре, групи крові співпали, доповнює маму Оля. – Мама тоді обійняла мене, поцілувала і каже: “Раз початок у нас добрий, значить все буде добре”. Потім було ще багато надзвичайно складних аналізів. Василина Іванівна зізналась: коли зробили останні і лікарі остаточно дали “добро” на операцію, вона не спала цілу ніч. З радості. Просто лежала, посміхалась собі і раділа: вона зможе допомогти доньці! ...З інтервалом у місяць Олі зробили дві операції і видалили хворі нирки. 24 жовтня минулого року лікарі провели третю, унікальну операцію, яка тривала понад 15 годин(!): по черзі пересадили доньці від матері, які лежали поряд в операційній, нирку і частину підшлункової. Під час операції було задіяно дві бригади лікарів. Одну очолював Рубен Загроб`ян, іншу – Анатолій Скумс. Приживлена нирка запрацювала прямо на операційному столі. А до підшлункової, яка є дуже делікатним органом, лікарі навіть не торкались руками, щоб не пошкодити і не спровокувати запалення – тримали на ниточках. Коли мене брали в операційну, я молила тільки про одне: щоб Оля вижила. Про себе не думала, каже Василина Іванівна. – А коли відходила від наркозу, кричала на всю реанімацію: “Не обманюйте, скажіть чесно, чи жива Оля?!.” Під час операції й справді були критичні моменти. Оля згадує, як ніби крізь сон чула слова лікарів: “У неї синіють пальці... давайте масаж серця... швидше...”. На щастя, все закінчилось добре. Колишній сон про ангела виявився пророчим.
ДОНЬКА ІНСТИТУТУ Вперше після операції мама з донькою побачились через тиждень. Василину Іванівну на два дні швидше перевели з реанімації в палату і вона не могла дочекатись моменту, коли привезуть і доньку. Коли сказали: “Олю везуть”, у мене всередині все стиснулось. Боже, думаю, моя Олечка жива!.. Привезли усю в шнурках. Хочуть брати простирадло, щоб перекласти її, а доня: “Ніні, я сама! Мамо, дивись, як я можу!”, і сама пробує перебратись на ліжко. Я не могла стримати сліз... Оля стала “донькою інституту”. Лікарі та обслуговуючий персонал навіть у вихідні спеціально приходили до неї. Вона разом з мамою та усією ріднею щиро вдячні усім, хто їм допоміг – лікарям, церкві, численним благодійникам. Прізвищ не називають, бо бояться, що про когось забудуть і образять чуйну серцем людину... Після операції вага Олі була усього 33 кілограми. Їй довго і важко довелось набирати буквально кожен грам. Пригадується, як раділа її бабуся, якій ми телефонували, що Оля поправилась ще на цілих 100 грамів! Зараз її вага – 40 кілограмів. Мама народила мене вдруге, обнімає неньку Оля. Бо дійсно просто неможливо порівняти життя до і після операції. Тепер я роблю все: і їсти варю, і прибираю, багато рухаюсь... Мені й зараз треба чітко за схемами приймати багато ліків, а також спеціальних препаратів, які пригнічують імунну систему, щоб не було відторгнення трансплантованих органів. Але у мене відчуття, що я нарешті побачила сонце. На Великдень Оля вперше після операції приїхала до Луцька. Допомогла бабусі спекти паску, і пішла у церкву. Там вона запалила свічку і подякувала Богу за своє видужання.
