Сільськогосподарському виробничому кооперативу «Печихвости», що в Горохівському районі, за борги вимкнули електроенергію. Аби помститися, голова кооперативу поїхав у селище Сенкевичівка на квартиру заступника директора Горохівської філії «Волиньобленерго» й з мисливської рушниці намагався його вбити...
Сільськогосподарському виробничому кооперативу «Печихвости», що в Горохівському районі, за борги вимкнули електроенергію. Аби помститися, голова кооперативу поїхав у селище Сенкевичівка на квартиру заступника директора Горохівської філії «Волиньобленерго» й з мисливської рушниці намагався його вбити.
Василь ОКСЕНТЮК, Володимир ЗАБОЛОТНИЙ
ПОМСТА БОРЖНИКА Надворі вже давно стемніло. Леонід Голюк вклався спати. Дружина його Тамара ще поралася в хаті. Несподівано на їх подвір’ї загуркотів мотор автомобіля. Кого це так пізно принесло? — здивувалася господиня й визирнула у вікно? Розгледіла легковий автомобіль з ввімкнутими фарами, які освітлювали подвір’я. Водій з кабіни чомусь не виходив, але подавав звукові сигнали. Дружина розбудила чоловіка, котрий вже засинав. — Що сталося? — здивовано — подивився Леонід на Тамару. Якийсь автомобіль на наше подвір’я заїхав. Чуєш трубить... Напевне хтось із знайомих тебе викликає, — пояснила дружина. Голюк піднявся з ліжка. Не вдягаючись, лише в одних трусах, вийшов з хати. Побачив на подвір’ї світлого кольору легковий автомобіль. Водій також вийшов із салону, дверцят не зачиняв й попрямував назустріч господарю. — Ваше прізвище Голюк? — запитав. Леонід ствердно кивнув головою. — Ви працюєте заступником директора Горохівської філії «Волиньобленерго»? — Все так... А що ви від мене хочете? — Я — голова сільськогосподарського виробничого кооперативу «Печихвости» Михайло Галяс. Приїхав у Сенкевичівку, аби дізнатися, хто дав вказівку вимкнути електрику в моєму господарстві. Перед цим я побував і в Луцьку. Там сказали, щоб це питання вирішили на місці. Ось я й звернувся до вас. — Я зараз у відпустці й не знаю, хто й чому ваше господарство залишив без електроенергії. Мабуть, у вас чималий борг за використання електроенергії, тому й вимкнули, — пояснив Голюк. — А ви знаєте, що в мене корови залишилися неподоєними й ненапоєними? — вигукнув Галяс. — І взагалі вся робота кооперативу паралізована. — Заплатіть за електроенергію і її знову подадуть. — Корови не можуть чекати! — Тоді йдіть до директора нашої філії і з ним домовляйтеся, — порадив Голюк. — А я у відпустці. Порада не сподобалася голові кооперативу. Гостра розмова переросла у сварку. Галяс почав голосно лаятися. — Заплатіть і вам електрику ввімкнуть, — вдруге нагадав Голюк. — І взагалі, чого ви причепились? Я у відпустці, і ваші корови мені до одного місця! Галяс стиснув кулак й замахнувся, щоб вдарити Голюка, але той встиг відхилитися. Тоді голова кооперативу кинувся до свого автомобіля. Вхопив двоствольну мисливську рушницю, котра лежала на передньому сидінні, спрямував на господаря. Голюк перелякався, побачивши, що той цілиться в нього, кинувся за будинок, аби сховатися, але не встиг. Пролунав постріл і чоловік впав. Постріл почула дружина Голюка, вибігла на ганок. Леонід нерухомо лежав на землі. А незнайомий чоловік з рушницею швидко сів в автомобіль й зник у темряві. Перелякана дружина не знала, що робити. Зателефонувала до сусіда Петра Стасюка, розповіла про трагедію, попросила якнайшвидше прийти до неї. Петро кинувся до Голюків. На подвір’ї побачив Леоніда. Він уже прийшов до свідомості й голосно стогнав від болю. Вся спина його була закривавлена. — Хто його покалічив? — запитав сусід. — Сказав Льоня, що директор кооперативу із села Печихвости вистрілив у нього із мисливської рушниці. — За що? — Не знаю. — Я бачив, як щойно біля моєї хати на великій швидкості пронісся легковий автомобіль, — сказав Стасюк. — Це і був його автомобіль. Тетяна потелефонувала у «швидку допомогу» та міліцію. Пораненого повезли у Горохівську центральну районну лікарню. Лікарі засвідчили, що уражений поперек біля хребта. У тіло потрапило чимало дробин. Їх довелося виймати, а це було нелегко й для лікарів, і для пораненого. Частину дробин мусили залишити в тілі, бо можна було пошкодити нервові закінчення. Лікарі сказали, що Голюк житиме, але коли вийде з лікарні, не відомо...
ЗАХИСНИКИ ЗЛОЧИНЦЯ Того весняного дня голова сільськогосподарського виробничого кооперативу «Печихвости» Михайло Галяс навідався на тваринницьку ферму після обіду. Електроенергії вже третій день не було. Вийшов звідти рознервований. Сів в автомобіль й поїхав додому. Вдома пообідав. Роздумував, що далі робити. Вирішив поїхати в Сенкевичівку, хоча дорога й неблизька. Майже п’ятдесят кілометрів. Знайшов свою мисливську рушницю, зарядив двома патронами, взяв ще кілька на всякий випадок. «Може, світло уже ввімкнули», — подумав й знову поїхав на ферму. Проте там було темно. Але ж у Луцьку йому обіцяли, що електрику ввімкнуть. Значить, обманули. Довелося таки їхати в Сенкевичівку. Директора Горохівської філії «Волиньобленерго» там не знайшов. Розшукав його заступника Леоніда Голюка. Розмови не вийшло. І тоді нерви у голови не витримали. Вистрілив з рушниці. Коли Голюк впав, Галяс зрозумів, що вбив його, адже той лежав нерухомо. Не довго роздумував. Сів в автомобіль й погнав у село Печихвости. Зупинився на фермі. Там нікого не було, лише навколо бродила, як і раніш, темрява. З автомобіля не вийшов. Довго сидів і роздумував над тим, що вчинив. Так у салоні й заснув. Прокинувся Галяс о шостій годині ранку. Здогадувався, що його вже розшукує міліція. Поїхав у ліс, там зупинився. Не знав, що далі робити. Через дві години на його мобільний телефон подзвонив начальник Горохівського райвідділу міліції Анатолій Трофімов. Запитав, де той зараз перебуває й що хоче з ним терміново зустрітись. — Зустрітися ми, звичайно, можемо, але я в руки міліції не дамся, — попередив Галяс. — У того, хто підійде до мене й спробує затримати, буду стріляти. Домовилися зустрітися на тваринницькій фермі. Через годину до ферми під’їхав міліцейський автомобіль. З нього вийшов Трофімов. Два «беркутівці» залишилися в салоні. Начальник райвідділу міліції попрямував до Галяса, але той тримав у руках рушницю й попередив, аби близько не підходив, бо буде стріляти. Трофімов зупинився за три кроки від Галяса, сказав: — Опустіть рушницю. З вас уже досить того, що наробили. Поїхали у райвідділ, там в усьому розберемося. Галяс не погоджувався. Розмова між ними тривала хвилин десять. — Голюк помер, — чи то запитав, чи ствердив голова кооперативу. — Він у лікарні, стан здоров’я поки що задовільний. Почувши це, Галяс розрядив рушницю й простягнув її та кілька патронів Трофімову. — Тепер поїхали, — погодився Галяс і пішов до автомобіля. Під час розслідування злочину Галяс доводив, що вбивати Голюка не мав наміру. — А навіщо зарядили рушницю й взяли із собою, коли їхали пізно ввечері у Сенкевичівку? — запитав слідчий. — Того дня я мав намір постріляти собак, котрі бродили навколо ферми, й часом навіть залазили у корівники, шукаючи їжу. Проте чимало фактів, які були оголошені в суді, свідчили, що взяв він із собою заряджену рушницю зовсім не для того, аби стріляти псів. Хоча б такий факт: коли їхав у Сенкевичівку, залишив на столі дружині записку: «Прощай... Я РЕСу ніколи не прощу...» Записка була написана дуже нерозбірливо, певне, тремтячою рукою, й дружина не все у ній зрозуміла, проте вирішила, що це передсмертна записка чоловіка й передала її у міліцію. Про те, що Галяс — людина надміру емоційна, котра спочатку щось скоїть, а потім над наслідками роздумує, свідчить і такий факт. Одного дня він побачив на дорозі біля своєї тваринницької ферми чужу вантажну машину. В кабіні сиділо двоє — водій та ще якийсь чоловік. Голова вирішив, що вони приїхали в Печихвости красти худобу. Нічого не питаючи й не довго роздумуючи, витяг з кабіни чоловіка й побив. Тоді отримав три роки позбавлення волі, але з випробувальним строком. Вдруге притягався до кримінальної відповідальності за бухгалтерські порушення. І ось тепер Галяс опинився втретє на лаві підсудних уже за скоєння важкого злочину. Правда, перед цим дехто намагався злочинця вигородити. Зокрема, колектив сільськогосподарського виробничого кооперативу «Печихвости» провів збори й звернувся до прокуратури та суду Горохівського району, аби ті дозволили взяти його на поруки. У виступах говорилося, що голова робить людям добро, не схожий на злочинця і його позбавляти волі не варто. Чомусь учасники зборів не думали, що замах на вбивство людини — важкий злочин, за який обов’язково мусить бути і відповідна кара. Намагалися також врятувати злочинця Печихвостівська сільська рада, депутатом якої був Галяс, та Горохівська районна рада. Коли прокурор району запропонував їм дати згоду на притягнення голови кооперативу до кримінальної відповідальності, спочатку сільська, а потім районна ради відмовились. Напевне, скоюючи важкий злочин, Галяс і розраховував на свою тодішню депутатську недоторканність. І прорахувався. Згоду, аби голову кооперативу взяли під варту й притягнули до кримінальної відповідальності, дала обласна рада. Недавно судова палата в кримінальних справах обласного суду розглянула цю нелегку справу й винесла вирок, врахувавши пом’якшуючі обставини, зокрема, щире каяття, вчинення злочину через важкі виробничі обставини, повне і добровільне відшкодування матеріальних затрат, гіпертонічну хворобу підсудного. Михайло Галяс отримав п’ять років позбавлення волі. З нього стягнуто для потерпілого десять тисяч гривень моральної шкоди. Крім того, на користь держави конфісковано мисливську рушницю, патрони, патронташ. Автомобіль ВАЗ і мобільний телефон «Нокіа» віддано, як погашення боргу, потерпілому. Галяс не погодився навіть з цим вироком й подав апеляцію у Верховний суд України. Проте вирок було залишено без змін. Ось так злісний постріл із рушниці в одного забрав волю, а другого ледве не позбавив життя. Мабуть, варто сказати й таке. Якщо з якоїсь причини працівники «Волиньобленерго» мають намір відключити світло, варто все ж таки попереджати. Це, думається, не важко. Тоді менше буде конфліктів і непередбачених ситуацій. Особливо важливо це для лікарень, деяких інших організацій та підприємств. Недавно кілька газет розповіли про такий випадок. В одній з лікарень, правда, не нашої області, проводили складну операцію. Несподівано було вимкнуто світло. Пацієнта врятувало те, що лікар не розгубився, міцно затиснув розрізану судину пальцями й тримав у темряві, доки з лікарні не повідомили електрикам про загрозливу ситуацію й ті знову ввімкнули світло. Звичайно, найкраще, аби кожен вчасно розраховувався за електроенергію, але ж у житті бувають різні і часом найнесподіваніші ситуації. Треба намагатися, аби їх було якнайменше, а не створювати ще й штучно.
