Лучани Світлана та Юрій Кресаки багато років не можуть відвоювати свою власність - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.44 € 33.85
Лучани Світлана та Юрій Кресаки багато років не можуть відвоювати свою власність

Межовий кілок, встановлений поліцією, опинився за сусідським парканом.

Фото Сергія НАУМУКА.

Лучани Світлана та Юрій Кресаки багато років не можуть відвоювати свою власність

Уже і міськвиконком, і поліція, і суд, і виконавча служба сказали своє слово. Але віз і нині там

Ця історія розпочалася понад три десятиліття тому, коли у 1984–му подружжя Кресаків отримало землю для зведення будинку. Ділянка була неприваблива: вздовж вулиці проходить високовольтна лінія електропередачі, яка шкідливо впливає на здоров’я людей, та ще й крутий схил одразу за наділом. Та вибирати, за словами Юрія Кресака, не доводилося. Адже родині просто не було де жити. Тож узялися споруджувати дім. За планом будівля мала розташовуватися якнайдалі від лінії електропередач. Під час будівництва ґрунт з того боку, де схил підступав найближче, почав осідати. Це стало загрожувати будівлі: по стіні пішли тріщини. Ситуацію вивчила комісія міської ради. Відтак було прийнято рішення розформувати сусідню ділянку, додавши 250 квадратних метрів Кресакам, аби вони могли досипати схил і тим врятувати свій дім. Ще стільки ж виділили їхнім сусідам.


Уздовж вулиці Млинівської тягнеться восоковольтна лінія електропередач.
 

— Через якийсь час сусіди скликали людей і, коли мого чоловіка не було вдома, найняли бульдозер, щоб нагорнути землю на той виділений кла­поть. Зняли загорожу та кілки. Я вийшла і почала казати: «Що ж ви робите?», та вони зірвали з мене хустку і вдарили по голові. Друга сусідка облила помиями. У мене був шок: як люди можуть таке чинити? Мені тоді було 20 з лишком років. Бульдозер поїхав, а мене покинули в траншеї. Я приходила до тями і знову провалювалася. Кілька годин там пролежала. Підняла голову і чую, як сусідка каже своєму чоловікові: «Нічого їй не буде, не здохне». Забралися й пішли, — пригадує Світлана Кресак.

Бульдозер поїхав, а мене покинули в траншеї. Я приходила до тями і знову провалювалася. Кілька годин там пролежала. Підняла голову і чую, як сусідка каже своєму чоловікові: «Нічого їй не буде, не здохне».

Через деякий час було прийнято нове рішення.

— Коли головний архітектор пішов у відпустку, то, не анулювавши його рішення, ухвалили нове. І поки совали межу туди–сюди, то вже «вималювалося» не 250, а 180 квадратних метрів. Я не заперечував, — каже Юрій Кресак.

Відтак його сусід постійно відсовував межу. З міськвиконкому виїжджали розбиратися не один раз. Поки врешті не порадили  піти  в суд.

У 2011 році Луцький міськрайонний суд прийняв рішення, аби сусіди звільнили захоплену площу. Однак вони цього не зробили. А коли згідно з рішенням суду поставили межовий стовп, то невдовзі він зник. Так було не один раз.

Інший сусід (кум першого) також захопив частину ділянки і навіть встановив там бетонну огорожу. Знову довелося судитися. Тільки за 2017–й її тричі зносили. І то все за рахунок Кресаків. При цьому були присутні два наряди поліції.

— У 2017 році двометровий залізний стовп, забетонований у землю, десь подівся. А коли сусіда запитали, де той межовий стовп, він відповів, що не знає, — розповідає Юрій Павлович. — До речі, фото цього стовпа зникло з кримінального провадження.

— Тих судів було вже хтозна-скільки. Зо три рази ми мусили робити зйомку своєї ділянки. У 2017–му встановлювали межі. У 2018 році вже поліція організувала зйомку. Сам слідчий забивав кілки. Два з них ще й дотепер залишилися, але ми й досі не маємо доступу до тієї частини ділянки, — каже Юрій Кресак. — Нам потрібно приводити в дію каналізацію. Бо вже понад 20 років ми її не маємо. Необхідно зробити стіну, щоб обкидати каналізаційну яму землею. Я не можу зробити як слід, бо сусід поставив огорожу і не знаю, як далі події розвиватимуться. Ще, не дай Бог, стіну ями мені розіб’ють.


Межа наблизилася впритул до каналізаційної ями, яку годі обвалувати.
 

— Чоловік просив обмінятися. Мовляв, дай мені землі біля каналізації, а я тобі в іншому місці відступлю. Сусід не захотів. Минулого року почали обмуровувати колодязі. Ми вже не можемо з сином ті відра совати, — додає пані Світлана.

Пройшло стільки років, а ця родина й досі не може користуватися своєю власністю.

Відтак пройшло стільки років, а ця родина й досі не може користуватися своєю власністю. І перспектив змінити ситуацію в справі наразі не видно. Кресаків турбує те, що невдовзі спливає термін провадження.

– 13 березня цього року слідчий поліції О. О. Юхимчук, яка за рік розслідування навіть в очі мене не бачила, закрила кримінальне провадження. 

4 травня прокуратура ухвалила постанову про скасування попередньої. Тож воно все і далі тягнеться. Через два роки провадження закривають і до нього не вернешся, — скрушно хитає головою господар. — Кількох моїх заяв, які я писав на ім’я тодішнього керівника волинської поліції Петра Шпиги та луцької поліції Олега Кічука, немає у провадженні. То де вони поділися? Чи їх хтось спеціально «загубив»?

Вже і міськвиконком, і поліція, і суд, і виконавча служба сказали своє слово. Але віз і нині там. То до кого ж іще звертатися Кресакам? Може, до Президента?


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.