ВУСАТИЙ НЯНЬ ІЗ МОКРЕЦЯ

Анатолій Ганайчук з села Мокрець Турійського району власноруч відремонтував напівзруйнований дитячий садок і став керівником відродженого дошкільного закладу.

Василь УЛІЦЬКИЙ

НЯНЯ – ЧОЛОВІЧА СПРАВА!
Мокрецький нянь й справді вусатий! І коли до цього поважного чоловіка тягне ручки якесь дитя й говорить... „мама”, не можна стримати доброї посмішки.
- Бачите, я не тільки „тато”, „дядя”, „Анатолій Йосипович”, а навіть „мама”, - сміється вусатий завідувач дитсадком. Наступної миті його оточують дітлахи і Анатолій Йосипович невимушено поринає з ними у гру. Односельчани уже звикли, що завідувач садочком може запросто ганяти з дітворою наввипередки навколо садка.
- Просто кортить гратись з ними, - каже Анатолій Йосипович (до речі, батько двох дітей). – Мені хоч уже 38 років, але роблю це із задоволенням. І, повірте, не маю ніяких комплексів щодо того, що це – нібито не чоловіча справа...
Прочитати дітлахам казку, пограти з ними у квача, допомогти комусь з малечі зав`язати шнурок на черевикові чи навіть підтерти носа – усе це чоловік робить із задоволенням. „Якби не Анатолій Йосипович, то садочка тут не було б ще хтозна-скільки років”, - кажуть про нього у селі.
Дошкільний навчальний заклад у Мокреці закрили ще у 1997 році. Після довгого запустіння приміщення потребувало серйозного ремонту. Й коли у 2004 році було прийняте рішення про відновлення садочка, Анатолій Йосипович, погодившись його очолити, засукав рукави і разом із кочегаром Олександром Шевчуком взявся до роботи.
Не велика хитрість, скажете? Але чи можна зараз на селі зрушити з місця якусь серйозну справу (при, як правило, куцому фінансуванні) без отакого от ентузіазму та ініціативи? На щастя, знаходяться люди, які не дають діло просто заговорити.
До того Анатолій Ганайчук 15 років працював учителем фізкультури у сусідньому селі. Як і багато хто їздив на заробітки у Польщу. Майстерно вміє викладати печі та груби. Тож у будівельно-ремонтних роботах не новачок. Що й довів за чотири місяці, протягом яких приміщення садочка готували до відкриття.
Відроджували садочок усією громадою. Однак через руки Анатолія Ганайчука „пройшла кожна дощечка”. Він клав підлогу, майстрував двоярусні ліжка, облаштовував ігровий майданчик, розчищав територію від хащів. Не одна гривня була витрачена на цю справу і з його власної кишені.
- З відновленням садочка село ожило, - кажуть тепер батьки малечі.
Дошкільний заклад зараз відвідує дві групи по п`ятнадцять дітей, а тринадцять дорослих отримали роботу.

ЛЮБОВ – НАЙБІЛЬШЕ ВИЗНАННЯ
- Обов`язково напишіть, що у мене дуже чудовий колектив, - каже Анатолій Йосипович. – Усі до кінця віддаються роботі, ми, без перебільшення, розуміємо один одного з півслова. З такою ж повагою ставляться і працівники садка до свого керівника.
- Нам було шкода „віддавати” Анатолія Йосиповича, коли він прийняв рішення балотуватись на сільського голову, - зізнаються колеги завідуючого.
- Я і сам вагався і остаточне рішення висувати свою кандидатуру прийняв тільки в останній день, - каже він.
На радість малечі Анатолій Йосипович на виборчих перегонах фінішував другим і залишився у садочку. Та вона, напевне, і не відпустила б „Натолія Восиповича” нікуди...
- Проблем у дошкільній освіті вистачає, - каже вусатий нянь. – Насамперед – недостатнє фінансування. Нашому садочку, наприклад, виділили гроші лише на зарплату працівникам і... 45 гривень на електрику. А діти ж мають бути і нагодовані, і в теплі, і мати чим гратись. Є над чим попотіти...
Як і колись, Анатолій Ганайчук розраховує на власні руки. Мріє побудувати на ігровому майданчику хатинку – і обов`язково під очеретом - для того, щоб діти могли у ній гратись. Неодмінно, каже, мусить бути і волейбольне поле. Усі ці задуми планує здійснити вже цього літа.
- Постійно треба пам`ятати: ми працюємо для дітей. Вони дуже тонко відчувають наше ставлення до них. Як приємно, коли практично кожного дня хтось з дітлахів підійде, вчепиться мені за шию і скаже: „Я вас люблю”. Здається, більше нічого й не треба. Бо це – найбільше визнання, - каже єдиний на Волині чоловік-завідувач дитячим садочком.