1. Чи достатньо, на вашу думку, літератури, інших джерел, які б правдиво розкривали нашу непросту українську історію?
2. Чому наша молодь не завжди цінує і пошановує пам’ять про національних достойників, навіть рідних та близьких?
1. Чи достатньо, на вашу думку, літератури, інших джерел, які б правдиво розкривали нашу непросту українську історію? 2. Чому наша молодь не завжди цінує і пошановує пам’ять про національних достойників, навіть рідних та близьких?
Марічка КОВАЛЬЧУК, вільний патріот, студентка інституту мистецтв Волинського держуніверситету ім. Лесі Українки: - Ні, недостатньо. Зашкодило, певне, комуністичне минуле. Можливо, через кілька років буде більше літератури. Ми, молоді, проведемо дослідження, зберемо матеріали, розпитаємо бабусь і дідусів. Залежить усе від нас. - Та ж причина – дається взнаки багаж комуністичних літ. Певне, має відійти одне “затяте” покоління, і якщо ми навчатимемо наших дітей правильно, усе налагодиться. Бо й однолітки часом не поважають ні героїв, ні історії.
Іван ВЕРЕМЧУК, підприємець, Ковельський район: - На перший погляд, сьогодні не бракує історичної літератури й інших джерел. Здавалося б, усе відкрите. Ніхто нічого не приховує. Але буває так, що автори книжок однобоко висвітлюють якісь події, так, як їм вигідно, тому й вводять в оману людей. От хоча б приклад з воїнами УПА. Одні називають їх героями, інші – бандитами. Як же знати, хто вони насправді? Яку таку книжку прочитати, щоб пролила справжнє світло на ті події? - Немає шанобливого ставлення молоді до національних достойників, бо, по-перше, не те виховання і в школі, і в сім’ях, що було колись. Згадайте, як раніше пропагувалась компартія на всіх рівнях. А тепер одних і тих же достойників хтось поважає, хтось брудом поливає. А рідних і близьких не шанують, бо загальний рівень моралі впав до крайньої межі. Де візьметься повага у неблагополучних сім’ях, яких сьогодні чи не більше, ніж хороших? У людей кардинально помінялись цінності.
Світлана КОНДРАТЮК, домогосподарка, м. Луцьк: - Мені здається, що цих джерел аж забагато. Якщо є бажання, можна докопатись і до істини. Інша річ, що різні історики сьогодні одні й ті ж події трактують по-різному. Спершу учням у школі розповідають одне. Потім видають нові підручники і вже ті ж історичні події зовсім по-іншому розцінюють. Це збиває дітей з пантелику, вони не можуть самостійно відділити зерно від полови, а тому часто мають хибне уявлення про деякі моменти з історії свого народу. - Я б не казала так однозначно, що “молодь не шанує”. Шанує, і я сама знаю чимало хороших прикладів. Мені здається, що ця повага має закладатись у сім’ї, передаватися від покоління до покоління. У нормальних родинах саме так і відбувається. Не треба у всьому звинувачувати молодь. Вона така, якою її виховали, вона віддає те, що отримала у спадок. Шукаючи причини сьогоднішніх проблем з відсутністю моралі серед молодих, треба копати значно глибше.
Ольга КАПИСЬ, секретар газети «Волинь», м. Рівне: - Недостатньо і книг, і публікацій у місцевій пресі. Зазвичай спостерігаємо матеріали у газеті шароварського змісту. Хотілося б більше публікацій про ОУН-УПА. Але такі речі публікують небагато газет. Не всі хочуть зачіпати ці теми. - Усі проблеми починаються зі школи. Бо ж удома діти почерпнути такої інформації не можуть – батьки й самі про національних героїв не знають. У школі ж інша проблема – немає чіткої державної політики, яка б свідомо працювала на виховання свідомої молоді. Як на мене, єдина молодіжна організація, яка цим займається – Пласт. У її статуті чітко зазначена мета: “виховання національно свідомого громадянина”.
Іванна МИСЛИВА, працівниця інформцентру Волинського університету імені Лесі Українки: - Літератури, яка присвячена історії України, українського народу, багато. Але, на мій погляд, навіть нові книжки суб’єктивні. Гадаю, що не можна підлаштовувати історичні події, історичні факти під свій смак людям навіть іменитим, які пишуть підручники, монографії, дослідження. Як правило, вони або ще і ще звертаються до тих фактів, що вже були викладені, а якщо й переглядають їх, то знову в скособоченому вигляді. Не варто бити себе в груди, називати українцем і на догоду цьому писати те, що нині вигідно. - Наша молодь часом не розуміє, що без знання минулого, поцінування своїх національних героїв і навіть дідуся чи бабусі, які пройшли непростий і нелегкий життєвий шлях, не буде у нас достойного майбутнього. Певно, цьому послугувало й те, що надто захопилися бажанням все зруйнувати і побудувати на його місці нове. А нам треба знати і достойно цінувати минуле, щоб іти в майбутнє.
Мар’яна ЛЕВЧУК, студентка філософського факультету Львівського Національного університету імені Івана Франка, м. Нововолинськ: - Вважаю, що достатньо. Особливо в останні роки збільшилась кількість літератури, у якій, я б сказала, об’ємно і глибоко відображені усі архіважливі події, які відбувалися у нашій державі, її справжні герої. Серед усього загалу я би виділила праці істориків Грицака, Бойка, Барана. Безцінний скарб у цьому плані книга Михайла Грушевського «Історія України-Руси». Багато літератури видано представниками української діаспори, зокрема, Василенко-Полонською та іншими. Інша справа, що не всі цікавляться історією нашої країни, більше того, багато молодих людей, і не тільки, є абсолютно байдужими до нашої минувшини. Причин можна називати багато. - Все залежить від виховання, від того, що прищеплюється дитині змалку, які ідеали сповідує вона. Якщо батьки є свідомими українцями, то є велика ймовірність того, що й діти їхні виростуть небайдужими до усього національного. Хоча велику роль відіграє і те, як держава поставить і на законодавчий рівень турботу про все українське, яку політику вестимуть наші урядовці, дипломати. Бо так чи інакше, суспільство є зацикленим, так би мовити, ми всі живемо в єдиному великому колі, у великій одній родині. Звідси формується і та ж національна гордість, і багато чого, що ми звемо національним патріотизмом.
