Людині в гармонії набагато легше відчувати, чого хоче її дитя, навіть тоді, коли воно й саме до пуття цього не розуміє.
Як перетворити бісів на бісиків. Колонка Оксани Коваленко
— Пити, пити, пити, пити, — мій малий іноді заводить таку або подібну пластинку. Зазвичай «вмикається», коли мушу просити його хвильку зачекати. Наприклад, коли руки в тісті
Те його «пити» капає у самий мозок і добряче виводить з рівноваги, бо ж повторюється щосекунди. А є ще ж інші ситуації, коли рідні діти доводять до сказу. Хочеться добряче накрити мокрим рядном, й іноді я таки не стримуюся й репетую щось про совість і терплячість. Потім дивлюся у настрашені очі й шкодую. До речі, помітила, що не виходить витримати випробування ниттям, коли дуже втомлена або зайнята розв’язанням якоїсь проблеми. В іншому випадку якось вдається розгледіти й зрозуміти, чому канидить дитина. Запам’яталося, як мучив мене, бо дуже хотів спати, але у свої неповні чотири цього зрозуміти не міг, а я у свої повні сорок з хвостиком теж не одразу зорієнтувалася.
А буває, що є неусвідомлена потреба посидіти біля мами, а мама на своїй хвилі, звідси й істерична поведінка. Коли ж оце помножиться на думку спрацьованої мами, що дитина спеціально хоче їй насолити, — тоді, дитино, тримайся!
Буває, що є неусвідомлена потреба посидіти біля мами, а мама на своїй хвилі, звідси й істерична поведінка.
І, правда, розсердитися на когось у стані втоми набагато легше, бо ж сили міркувати про причини певної поведінки, зазирати в очі, ставати на бік іншого — нема. Тож сімейні психологи наполегливо радять навчитися запитувати себе: «Що я зробила сьогодні для себе, як я підживила своє тіло й душу?». І це зовсім не егоїстичні питання!
Людині в гармонії набагато легше відчувати, чого хоче її дитя, навіть тоді, коли воно й саме до пуття цього не розуміє. За спостереженнями, діти істерять (і цим бісять батьків), коли, наприклад, голодні, ображені, невиспані, тобто коли їм самим не вистачає життєвої енергії. А ще ж є вікові кризи (3 роки, 6, підліткова), коли переходять на новий рівень незалежності, дорослішають — і бунтують. Бувають і випадки, коли бісимося через пописані шпалери чи пісочну пасочку в новому черевику. Тут варто бігом себе запитати, чи ми розказували своїй дитині, що в сім’ї є правило не псувати стіни і не робити пасочки у взутті чи одязі.
Якщо ні — провести роз’яснювальну роботу й не більше. Відома в Україні психологиня Світлана Ройз радить у випадках, коли відчуваємо, що втрачаємо самовладання через поведінку дітей, заспокоювати себе, що їхній негатив спрямований не особисто проти нас: у них так виходить. Ну і ми можемо пробувати повідомляти про свій стан уголос. І собі, й неспокійній дитині (або кільком). Фахівець із сімейної психології Світлана Ройз радить позбавлятися недоброї фрази: «Ти мене бісиш». Правдивіша й толерантніша інша — «Я бішуся через твою поведінку». Скажу, що це працює. Навіть мій син перейняв звичку проказувати про щось своє: «Як мені не подобається, коли в мене розвалюється башта». А ще мамам (і татам, певна річ) рекомендують озвучувати, що потрібно, щоб заспокоїтися. Наприклад, взяти улюблену чашечку з чаєм і помилуватися осіннім листям…
Підсумую, що в сімейному вихованні — багато підводних течій. Маєте свої спостереження чи питання щодо цього — діліться за допомогою електронних адрес: [email protected] або ж [email protected]. Також є поштова — м. Луцьк, просп. Волі, 13.
