«САТАНА» ЗНОВУ ЗА ГРАТАМИ

Того весняного вечора сімнадцятирічний Антон Гапич сказав матері, що піде на вулицю й погуляє. Мати не заперечувала, але попросила, аби довго не затримувався. Час збігав швидко. Над Луцьком уже розпустила чорні крила ніч, а хлопця не було. Мати почала хвилюватися. Обдзвонювала друзів Антона, але його ніде не було. Проте близько півночі він потелефонував сам, сказав, що лежить у міській лікарні. Мати кинулася туди. Лікарі повідомили, що Антон перебуває в ургентній хірургії з важким пораненням грудей та правої легені. Хто й чому накинувся на хлопця з ножем, вони не знали

Віктор ОСТАПУК,
Володимир КАЛИТЕНКО

ПІСЛЯ ІМЕНИН МАТЕРІ
Сорокатрирічний Сергій Акімкін вирішив урочисто відзначити день народження своєї матері. Правда, жили вони не разом, мати у своїй хаті, а син із співмешканкою Тетяною наймали квартиру.
Гостей було небагато: господарі квартири, яку наймав Сергій, та співмешканка, ще кілька знайомих. Тому години через дві святкування завершили. Майже всі розійшлися по своїх домівках.
— Ти мене додому проведеш? — запитала мати в Сергія.
— Звичайно, — одразу погодився син. — Вдягайся й пішли.
Акімкін провів матір додому, а коли повертався, зустрів на вулиці ще кількох друзів.
— Ти звідки мандруєш і куди? — поцікавився хтось із них.
— Матір після іменин провів та й повертаюся додому, — відверто признався Сергій.
— То став могорич! Вип’ємо за її здоров’я та довгі літа. У нас із собою також дещо є.
— А де присядемо, може, підемо в бар? У мене ще трохи грошей залишилось, — запропонував Акімкін.
— Навіщо бар? Там все дороге, тільки гроші на вітер викинемо. Давай візьмемо ще пару пляшок в магазині та й підемо на Стир. На природі і горілка, і закуска добре йдуть, — сказав хтось з друзів. — Та й подихаємо свіжим повітрям, а не газом автомобільним.
Всі погодилися. На березі річки сиділи довгенько. Дихали не тільки свіжим повітрям, але й алкоголем. Закушували також з апетитом. Коли вечір засвітив у небі зорі, побродили ще містом, почали розходитися. Побрів додому й Акімкін. Поспішати не було куди. Йшов повільно, похитувався, бо вилиті в мозок градуси протягом дня перекочувалися то в один бік, то в другий. З кимось сьогодні він домовлявся зустрітися. Але з ким? Цього ніяк не міг пригадати. Дійшов, нарешті, до свого будинку на вулицю Арцеулова, піднявся на четвертий поверх. У кімнаті, крім господарів та співмешканки, сиділо ще кілька знайомих. Серед них і сімнадцятирічний Антон, котрий проживав у сусідньому будинку, та його друг Костянтин. І тоді згадав, що саме з Антоном мав сьогодні зустрітися і поговорити про одну справу...

«ЗАХИСНИК» БОМЖІВ?
Була неділя. Антон Гапич, учень дев’ятого класу вечірньої школи, під вечір брів вулицею Арцеулова, випадково зустрівся з своїм другом Костею.
— Куди йдеш? — поцікавився Антон.
— Вирішив трішки прогулятися містом, бо майже увесь день просидів удома, — пояснив Костянтин. — Може, складеш мені компанію?
— Можемо пройтися, — погодився Антон. — Сьогодні ж неділя.
Біля одного кіоску хлопці випили пива, а коли почало темніти, повернули додому. Біля під’їзду Гапича почали прощатися.
— Зачекай... Я ледве не забув тобі дещо сказати, — зупинив Костя Антона, який було вже рушив до дверей.
— Щось важливе?
— Не знаю... Вчора тебе розшукував «Сатана».
— Який «Сатана»?
— Сергій Акімкін, твій сусід. Невже забув, яка в нього вулична кличка?
— Просто я одразу не зрозумів про кого йде мова. Що він хотів?
— Просив переказати, аби ти сьогодні зайшов до нього додому, мовляв, є одна серйозна розмова.
— Яка в нього може бути зі мною серйозна розмова?
— Не знаю... Передаю те, що він сказав.
Сергій Акімкін проживав у сусідньому будинку. На подвір’ї всі його називали «Сатаною». Чому? Цього, напевне, ніхто не знав, адже з’явилася кличка давно. Можливо тому, що він вже шість разів встиг побувати за гратами за крадіжки, не терпів, коли йому хтось суперечив, міг легко розпочати сварку і навіть бійку, особливо коли був напідпитку.
— Може, сходимо до «Сатани» разом? — запропонував Антон. — Самого мене щось туди не дуже тягне.
Трішки повагавшись, Костя погодився, але наголосив, що довго там не має наміру бути.
— А мені що там довго робити? Поговоримо та й підемо.
Акімкіна вдома не було. В квартирі відчувався свіжий запах алкоголю.
— Де Сергій? — запитав Антон у співмешканки Акімкіна Тетяни.
— Зачекайте... Він скоро буде. Повів матір додому, день її народження відзначали, — пояснила жінка.
Хлопці зайшли на кухню і там вмостилися на стільцях. Чекати довелося довгенько. Костя кілька разів поривався піти, але його зупиняв Антон й просив ще трохи зачекати.
Нарешті Акімкін з’явився з своїм знайомим та кумом.
— Чого на кухні сидите? Ходімо в кімнату, — запросив, важко повертаючи язиком. — Давно чекаєте?
— Та більше години, — сказав Гапич. — Хотіли вже розійтися по домівках.
— Куди ж вам поспішати?
— Поспішати нікуди, але час бути вдома.
— Встигнете ще й додому, — буркнув Сергій.
Всі зайшли у невеличку кімнату. Там на ліжку спав п’яний господар квартири. Спав міцно, навіть не поворухнувся. Знайомий Сергія опустився на матрац, котрий лежав на підлозі, кум сів на стільчик, Антон, Костянтин та Сергій мусили стояти, бо вже не було де сісти.
— Ти чого вимагаєш у «бомжів» гроші? — раптом запитав «Сатана».
Антон здивовано подивився на Сергія, вирішив, що той жартує, бо ж ніяких стосунків з «бомжами» не мав.
— А вони хіба твої друзі? — запитав.
— Це не має значення! Ти не відповів на моє запитання! — підвищив голос Сергій.
— А я і не збираюся відповідати на дурні запитання!
— Дурні запитання!? — вигукнув Сергій і кинувся до Антона, аби його вдарити.
Костянтин, що стояв поряд, йому перешкодив.
Розлючений «Сатана» побіг на кухню...

КОЛИ ТЮРМА — РІДНИЙ ДІМ
Акімкін почав нишпорити по кухні.
— Що ти там шукаєш? — запитав кум.
— Сокиру!..
Всі засміялися, бо сприйняли це також за жарт.
«Сатана» побачив на столі кухонного ножа з білою пластмасовою ручкою, вхопив його і вбіг у кімнату. Нічого не кажучи, підскочив до Антона і всадив йому у груди гостре лезо.
Гапич відчув різкий біль у грудях та у правій руці. Похитнувся, але встояв на ногах. До Акімкіна підскочив його кум, вирвав ножа, пожбурив його у двері відчиненого балкона.
— Ти зовсім здурів чи що? — сказав і вдарив Сергія кулаком у лице. — У тюрму знову захотів?
Антон, похитуючись, побрів на кухню, сів на табуретку. За ним пішов і Костянтин, допоміг пораненому стягнути светр та сорочку. З рани текла кров, розпливаючись червоними плямами. Всі заметушилися. Дехто поспішив одразу зникнути з квартири, аби не бути свідками, адже могла приїхати міліція, якщо туди вже потелефонували.
До пораненого підійшов «Сатана», скоса зиркнув на рану.
— За що ти мене підрізав? — запитав Гапич, важко дихаючи.
— Знаєш, злість якась на мене найшла. Але ти не турбуйся, рана невелика, за кілька днів загоїться.
Антон мовчав.
— Є до тебе прохання, — знову почав Акімкін. — Якщо приїде «швидка допомога», бо туди вже хтось потелефонував, то ти скажи, що випадково впав на скло і порізав груди.
Антон продовжував мовчати, а,може, йому було важко говорити.
— Чого мовчиш? Мене також не один раз різали. Ну то й що? — простягнув Сергій свої руки. — Подивися, скільки на них шрамів!
Доки йшла розмова, до будинку під’їхав автомобіль «швидкої допомоги». Гапича оглянули, повезли у міську лікарню. Там він одразу потрапив на операційний стіл...
А наступного ранку приїхала міліція, зробила у квартирі обшук, знайшла кухонного ножа, повезла злочинця у міський відділ внутрішніх справ.
Під час слідства Акімкін всіляко намагався уникнути відповідальності, доводив, що вбивати Гапича не мав наміру, хотів тільки налякати. А ножа взяв на кухні, щоб обрізати шнурок на черевиках, бо той заплутався. Та й за ножа вхопився тільки тоді, коли Сергій нібито першим вдарив його в лице.
Все це, звичайно, вигадки. Якщо Сергій хотів відрізати шнурок, то чому цього не зробив на кухні, а приніс ножа у кімнату? Було чимало інших питань, на які «Сатана» не міг дати конкретної відповіді. Чому, наприклад, він взявся захищати міських бомжів? Можливо, тому, що й сам відчував себе бомжем. Тимчасово проживав у чужій квартирі, зарплати не мав, бо давно ніде не працював. Та й відвик від роботи, перекочовуючи з однієї тюрми в іншу.
Дивує й співмешканка Акімкіна, 27-річна Тетяна. Знаючи, що Сергій тільки-но вийшов з тюрми, уже вшосте, не працює й не збирається працювати, вирішила пов’язати з ним свою долю, навіть дитину зважилася від нього народити. Невже не розуміла, що людина, для якої тюрма стала рідним домом, знову туди повернеться?
І він повернувся. Тетяна знову залишилася сама...
Луцький міськрайонний суд за скоєний злочин позбавив Сергія Акімкіна волі на п’ять років. З нього також буде стягнута сума, затрачена потерпілим на лікування.
Акімкін спочатку не погодився з вироком і подав скаргу в Апеляційний суд області, але потім забрав її назад. Певне, подумав: а чого ж цуратися того дому, до якого звик...