Василь Простопчук уже два роки як розмовляє з Вічністю.
«У кожному цілунку — зради трунок»
Нещодавно відомому поету, письменнику і заслуженому журналісту України Василеві Простопчуку виповнилося б 68. Але він уже два роки як розмовляє з Вічністю… Напередодні друзі Василя Васильовича звернулися до газети «Волинь», щоб ми опублікували добірку його віршів. Що залюбки і робимо
З поезій Василя ПРОСТОПЧУКА
Дерева, що поруч ростуть, —
зростаються.
Ріки, що поруч біжать, —
збігаються.
Птахи, що поруч летять, —
злітаються.
Люди, що поруч живуть, — мовчать.
***
З висотного будинку
на асфальт упало кошеня…
А перехожі:
— Ти диви,
і ніг не поламало! …
А сірий той зіщулений клубочок
на небо озирався,
мов гадав,
скільки ж то поверхів
у людської жорстокості.
***
Лиш батькове прощання на вустах
І мамин із сльозою поцілунок
Нам не гірчать невірністю, а так
У кожному цілунку — зради трунок.
***
Моє село* навіки оповите
Сагою рік, медовістю полів,
Золотосяйним половінням жита
І надосіннім зойком журавлів.
Тут вперше дід мій ранньою весною
Рукам дав плуг, і віжки, і батіг,
І перша скиба чорною габою
Покірно впала до дитячих ніг.
Тут вперше я відчув і біль розлуки,
І щастя щем, і радість, і печаль…
Зовуть в село мене врунаві луки,
І в роси розсипається кришталь.
І хочеться рукам узяти плуга,
І об стерню вколотися ногам.
Моє село — моя одвічна туга,
Настояна на вірності шляхам.
* — Василь Простопчук народився 19 листопада 1952 року в селі Поповичі Ковельського району Волині.
***
Люби мене шалено… Все одно
Повернення нема.
І хто поможе?
Чим довший погляд жінки у вікно,
Тим холодніший на сімейне ложе.
*
**
Схочеш забути — забудь.
Схочеш згадати — згадай…
Білі метілі метуть,
Білі метілі — у даль.
Білі метілі… Немов
Дим від твоєї фати.
Близько, здається, любов –
Лиш заметіль перейти.
Переступити — і край –
Через розвітрену путь…
Схочеш згадати — згадай.
Схочеш забути — забудь.
***
Ти все частіше ставиш Богу
свічу,
а я, тамуючи тривогу,
мовчу,
і ще одну свічу для Бога
палю,
і чую зовсім не від Нього:
— Люблю.
***
Прижиті, обжиті, нажиті…
І раптом — ніщо не спасе…
Любов — це коли ви щомиті
Готові покинути все.
Явилася… Тепер навік моя!
Вернулася у ніч, плачем омиту…
Ти — грішниця на сповіді,
а я…
А я святий, який забув молитву.
***
Такі ми є —
двоістинністю бритви
вимірюєм
Біблійного стиха…
Ми просимо
безгрішності в молитві,
а по молитві
просимо гріха.
***
Ти не плач. Не тужи. Я вернуся…
Я прийду. Прилечу… я вернусь.
Ніжно в карість твою задивлюся.
І до серця твого пригорнусь.
Тільки ти… ти не плач, моя мила.
Бачиш он у саду солов'ї
Розтривожену пісню згубили,
Коли вгледіли сльози твої.
