— Дивлюся на тих, з ким ще кілька років тому випивала, і жахаюсь. Невже я була така ж, як вони? - сказала в розмові Світлана, приємна, охайна і зі смаком одягнена жінка...
— Дивлюся на тих, з ким ще кілька років тому випивала, і жахаюсь. Невже я була така ж, як вони? - сказала в розмові Світлана, приємна, охайна і зі смаком одягнена жінка. До редакції вона прийшла сама, щоб розповісти, каже, як скотилася у прірву алкоголізму, застерегти інших і водночас підказати шлях до видужання.
Євгенія СОМОВА
...Випивати розпочала після розлучення з чоловіком. Запивала горе. Після чарки ставало веселіше на душі. Спершу остограмлювалася у компанії друзів після роботи, у вихідні. Невинне на перший погляд чаркування згодом переросло у затяжні запої. “Що з тобою коїться?”,— питали батьки. Світлана злилася, бо ж вважала, що п’є, як усі. А коли мама називала її алкоголічкою, ображалася. “Я ж під парканом не валяюсь, ночую завжди вдома. Працюю”. Як би вона не напивалася (а, бувало, що її приводили додому попід руки), вранці завжди наводила марафет і йшла на роботу. Тож колеги не здогадувалися, що жінка п’є. Та з часом потреба в горілці ставала все більшою. До лікарів звертатися Світлана не хотіла, вважала, що сама зможе “зав’язати”, якщо захоче. Та дійшло до того, що через постійні запої вона втратила роботу. Мама, стомившись боротися за доньку, сказала їй: “Роби, що хочеш, але не в мене на очах”. Світлана пішла з дому. У відчаї вийшла на дах дев’ятиповерхівки. Від рішучого кроку зупинила згадка про сина. Господи, він же залишиться сиротою. Знайшла в собі сили повернутися додому і піти до Товариства анонімних алкоголіків, куди запрошували її не раз. Процес видужання був нелегким. Після кількох тижнів тверезого життя Світлана “зірвалася”. Випила трішки шампанського на дні народження. І пішло-поїхало. Якось, проснувшись від хмільного сну, вона почула від сина-підлітка: “Якби ти померла, мені б було легше”. “Я жахнулася: Господи, та ж він мене ненавидить”,— розповідала жінка. Страх втратити найдорожче у її житті змусив знову “зав’язати” з пияцтвом. Світлана уже чотири роки не п’є. Вийшла заміж, народила сина. Їй вдалося перемогти “зеленого змія” і вона готова допомогти іншим. Жінка і чарка... Нині це, на жаль, звичне явище. Частенько можна побачити на вулицях жінок, дівчат, які на ходу потягують ром-колу чи пиво просто з пляшки, а в барах, кафе — п’яненьких школярів, студенток, а то й старших жінок. Представниці прекрасної статі п’ють нині значно більше, ніж років двадцять тому — як в місті, так і на селі. Медикам Ратнівської районної лікарні доводилося рятувати дитину, у молоко якої випивоха-матуся додала алкоголю, щоб мале спало і не заважало їй гуляти. “Прийти на дискотеку “під мухою” сьогодні вважається нормою”,— згадалися мені слова однієї з сільських десятикласниць. Юні дівчатка не відмовляються від запропонованої хлопцем чарки. Ще й бравують, що можуть випити багатенько. Тим часом, як їхні бабусі вважали це соромом. Ось і росте у селах покоління прихильників Бахуса. Є вже навіть династії алкоголіків-жінок — п’є бабуся, мама, донька. Село, яке здавна було хранителем моральних цінностей і традицій, потроху спивається. Якщо донедавна жінку, котра випивала, там зневажали, її цуралися односельчани, то нині до п’янички чимало селян ставляться поблажливо. Трапляється, що й самі споюють — розраховуються за прополені грядки пляшкою. Коли чоловік випиває, це, звісно, горе для сім’ї. Але ще більше, коли згубна пристрасть у жінки. Тоді страждають усі — батьки, чоловік, але найбільше — діти. Вони голодні, брудні, обділені материнською увагою і ласкою. Або ж виховуються в інтернатах. Як повідомили у службі у справах неповнолітніх облдержадміністрації, лише за п’ять місяців цього року батьківських прав було позбавлено 77 батьків і матерів. 93 дітей поповнили ряди соціальних сиріт. Жіноче пияцтво часто призводить до розпаду сім’ї, бо не кожен чоловік хоче боротися з алкоголізмом дружини. Кількість представниць жіночої статі, залежних від сорокаградусної, щороку збільшується, стверджують наркологи. Збільшується й кількість неповноцінних дітей, яких вони зачинають у стані сп’яніння. Торік, скажімо, в обласному наркологічному диспансері на обліку перебувало більш як 1000 жінок, хворих на алкоголізм. Проліковано — майже 400. За п’ять місяців цього року повний курс лікування вже пройшло 184 жінки. — Пацієнток привозять до нас нерідко у запущеному стані, коли хворобу важко лікувати,— каже завідувач відділення обласного наркодиспансеру Андрій Рихлівський. — У 2004 році ми мали 46 жінок у стані алкогольного психозу, а торік — 64. За п’ять місяців цього року їх було майже двадцять. Хворіють на алкоголізм жінки у репродуктивному віці — 18—36 років. Пияцтво нині помолодшало, констатує лікар. У наркодиспансер, який відіграє роль витверезника, привозять дівчат з шкільних вечорів, корпоративних вечірок. Серед них зовсім юні 17—20-річні. Однак за симптоматикою вони вже закінчені алкоголіки. Молодь, яка вживає алкоголь, швидше спивається, ніж люди зрілого віку. Омолодження пияцтва пов’язане з соціальною невлаштованістю юнаків і дівчат, їх незайнятістю. Молоді люди не можуть знайти застосування своїм силам, знанням (а нерідко й не хочуть). Тож тягнуться до чарки. Дівчата, молоді жінки, як відомо, спиваються швидше від чоловіків в силу своїх фізіологічних особливостей. Буває, дружина, втомившись боротись з пияцтвом чоловіка, бере до рук чарку і невдовзі, дивись, сама стає алкоголіком. Жіноче пияцтво має ще одну специфіку. Воно — приховане. Те, що мама чи донька п’є, стає нерідко відкриттям для рідних, колег по роботі тоді, коли вже надто пізно, коли жінка не може протистояти згубній звичці. Пияцтво проросло у всі верстви населення. Воно не лише вразило бідних. Багаті батьки, чоловіки теж плачуть через пияцтво близьких людей. Психологи громадської організації “Волинські перспективи”, які реалізовують в Луцьку проект “Подаруй шанс на життя”, розповідали, що до них за консультацією нещодавно звернулася мама забезпеченої молодої жінки. Її донька має все — квартиру, люблячого чоловіка-бізнесмена, гроші, але п’є до нестями. І причину знаходить. Мовляв, свого часу не дали їй реалізуватись у житті, “зачинили у золотій клітці”, змусивши кинути улюблену роботу. Аби знайти відповідь на запитання, чому п’ють жінки, психологи громадської організації “Волинські перспективи” провели анкетування. Сорок відсотків респондентів основною причиною назвали самотність, 28 — слабку силу волі. Серед причин були й безробіття, генетична спадковість, злидні, стреси. Значну роль у жіночому пияцтві респонденти (70 відсотків) відводять корпоративним вечіркам. Результати досліджень, стверджують психологи, засвідчили, що волиняни ставлять алкоголізм у залежність від зовнішніх обставин. А це є, вважають фахівці, помилковим. Адже пияцтво — хвороба, як то кажуть, з власної волі. Добровільним божевіллям назвав його відомий філософ Арістотель. Вирішальну роль у формуванні згубної звички фахівці відводять сім’ї. Діти бачать, як чаркують батьки. У свідомості їх свято асоціюється із спиртним, яке їм забороняють пити дорослі. А заборонений плід, як завжди, солодкий. Отож, тягнуться наші сини й доньки до алкоголю. Спочатку смакують ром-колою, лонгером, іншими слабоалкогольними напоями, згодом — переходять до міцніших. “Всі ми міні-алкоголіки”,— жартує мій давній знайомий, коли бачить, як школярі п’ють лонгер, інші слабоалкогольні напої. Психологи вважають, що причину жіночого пияцтва слід шукати в особливостях психіки. Одна жінка, потрапивши в скрутну ситуацію, докладає усіх зусиль, аби вибратися з неї. Інша — зап’є, намагаючись втекти від проблеми. Значну роль у формуванні згубної звички, на мій погляд, відіграє й реклама алкоголю. Ролики, у яких виробники запрошують купувати горілку, донедавна можна було часто бачити на екрані. Нині йде, так би мовити, завуальована реклама відомих торгових марок, які є спонсорами передач. То кого ж дуримо? Різкий ріст жіночого алкоголізму відбувся у дев’яності роки, коли економіка держави переходила на ринкові рейки. Безробіття, невпевненість у майбутньому змушували жінок взяти чарку в руки. Чимало з них шукали шляхи виживання, матеріального забезпечення сім’ї. Жіноцтво зайнялось “човниковим бізнесом”. Їздило до Польщі, Туреччини, Китаю, інших країн за товаром. Доводилося конкурувати з чоловіками, які звикли вирішувати бізнесові проблеми через сто грамів, приймати їх правила. Чарка за чаркою і вже, дивись, вживання алкоголю ввійшло у звичку. Чимало жінок, які працюють на ринках, почали випивати, як кажуть, щоб зігрітися. І, як результат, спивалися. До наркодиспансеру приходять з ринку, буває, лікуватися сім’ями — чоловік з дружиною. Лікарі кажуть, що жінки більш емоційні і чутливі. Через те хвороба у них проходить і лікується важче. Нерідко, пройшовши курс лікування в наркодиспансері, вони знову потрапляють сюди. — Цього не було б, якби в державі існувала програма профілактики алкоголізму, виведення з-під залежності від нього,— вважає керівник громадської організації “Волинські перспективи” Ніна Пахом’юк, котрій доводиться працювати з жінками-випивохами. — Адже в жінки, яка пролікувалася, на думці лише одне: як не напитися. Якщо вона матиме роботу, їй легше подолати потяг до алкоголю. Держава не може забезпечити жінку роботою на підприємстві чи в установі? Хай запропонує їй альтернативу, скажімо, догляд за престарілими. З цією думкою не можна не погодитися, як і з тим, що пора всім миром боротися з жіночим пияцтвом, популяризувати тверезе життя, як це роблять цивілізовані держави. Цікавий підхід до вирішення проблеми пияцтва в сусідній Польщі. Територіальні громади зацікавлені там, щоб швидше повернути своїх членів до тверезого життя. При гмінах діють реабілітаційні центри для осіб, що пройшли лікування. Людей відправляють туди примусово. Фінансуються вони з місцевого бюджету. У центрах діють групи анонімних алкоголіків, які й відвідують недавні пацієнти наркологів. Після завершення п’ятитижневого курсу реабілітації вони зобов’язуються постійно ходити на заняття груп анонімних алкоголіків. Можливо б, варто цим досвідом скористатися й нам. Поки що держава відсторонилася від боротьби з алкоголізмом, лікування алкоголіків, їх реабілітації.
