Чому так приємно від сказаного дитиною? Бо відчуваю себе дуже важливою, потрібною, особливою для неї.
Мої особливі діти
«Біля мами тепло, а в садочку затишно», — син проголошує цю фразу зненацька, складаючи конструктор. Певно, вихователька вчила розрізняти відтінки слів, аналізую я, а на душі від того начебто звичайного речення тепло–тепло
Чому так приємно від сказаного дитиною? Бо відчуваю себе дуже важливою, потрібною, особливою для неї. Звісно, як доросла знаю, що таке є, але висловлена любов так несподівано зігріла, що я по–новому взялася оцінювати частоту того доброго, що кажу своїм дітям.
— Мам, похвали мене: у мене 9 балів за самостійну з англійської, — донька підносить свою потребу мені на блюдечку.
Ну і я хвалю. Якось так у нас повелося, що довіряю тому, як вона оцінює вкладені у навчання зусилля. Але й помічаю, що сама чесноти дочки відзначаю рідко. Ніби підтримка старшим не дуже й потрібна. Між тим, середній шкільний вік — це період активного переоцінювання себе серед людей, і добра увага батьків у цей час важлива. Тож потроху навчаюся націлювати свій окомір не тільки на найменшого, який отримує умовні аплодисменти і за вдало збудовану з кубиків башту, і за те, що поскладав після себе ж іграшки, і за те, що придумав називатися «царем звірів».
Цінувати себе дуже важливо. Можливо, ви бачили людей, які добралися до високих посад, будучи не надто розумними, але при тому уміючи без зайвої скромності підкреслити свої особисті риси й досягнення?
Українська психотерапевтка Світлана Ройз в одному з фейсбук–дописів порадила гру «Хвальки». За правилами учасники (дорослі й діти) мають по черзі підкреслювати певну свою особливість. Для цього продовжують фразу «А я навчився (вмію, можу, роблю, дозволяю…)». Заборонено порівнювати себе з іншими людьми («А я найкраще від усіх…»). Суть гри в тому, щоб навчитися цінувати навіть свої звичайні вміння. Бо маленькі кроки чи досягнення не менш важливі за подвиги! Пригадалося, як сяяв мій старший син, коли вчителька математики відзначила, що він, як ніхто інший, не тягнеться по калькулятор, щоб обчислити приклад. Це визнання він не раз «витягав з пам’яті», аби нагадати передусім собі, що він у чомусь особливий. У сучасних мультиках є поняття «суперсила». Кому ж не приємно мати хоч однесеньку таку? Найшвидше долати дорогу до школи, знати марки усіх машин, найгарніше писати літеру «А», найкрасивіше заліплювати вареники…
Цінувати себе дуже важливо. Можливо, ви бачили людей, які добралися до високих посад, будучи не надто розумними, але при тому уміючи без зайвої скромності підкреслити свої особисті риси й досягнення? Сімейні психологи, які спілкуються з дорослими, вихованими за радянської доби, вказують, що те покоління несправедливо знецінює себе, вважаючи, наприклад, що незамінних немає. Виховуючи своїх чад, такі дорослі часто більше звертають увагу на помилки. Замість, приміром, слів — «Здорово! Ти вперше у житті посмажив яєчню» — дитина чує: «Як можна було одним яйцем так вимастити плиту! Мий тепер». Після першої фрази виростають крила, а друга їх підрізає.
Пригадаймо роботу над помилками в зошиті? Бути уважним до них важливо, але й маленькі перемоги не повинні прослизати непоміченими.
У сімейному вихованні — багато підводних течій. Маєте свої спостереження чи питання щодо цього — діліться за допомогою електронних адрес: [email protected] або ж [email protected]. Також є поштова — м. Луцьк, просп. Волі, 13.
