Всевишній наділив корчанина Василя Гладецького багатьма талантами. Дідусь, який уже розміняв останній десяток власного століття, бачив багато і пережив чимало...
Всевишній наділив корчанина Василя Гладецького багатьма талантами. Дідусь, який уже розміняв останній десяток власного століття, бачив багато і пережив чимало.
Василь ЯНОШІ
СЛУЖИВ У НІМЦІВ І... РЯТУВАВ ЄВРЕЇВ Глава сім’ї Семен Іванович шив кожухи. Сидів за машинкою 15 годин на добу, зате міг дати трьом дітям освіту. Старший син Василь після семикласної повітової школи стає студентом Дубенської гімназії, яка мала статус вищого навчального закладу. Згодом відслужив три роки у Війську Польському, і в 1935-ому подався здобувати професію художника до престижної Почаївської академії іконописців. Працював за фахом у Корецькому Свято-Троїцькому жіночому монастирі. Є у пана Василя «Щоденник» (веде його вже 70 літ), де зафіксовано, коли і кому малював ікони та релігійного змісту картини, хто і скільки за них платив (переважно продуктами). У святій обителі митця застали вікопомні події 1941-ого. Ніколи не думав, що служитиме «визволителям». Німці призначили Гладецького спершу секретарем міської управи, а коли «хлопці з лісу» вбили бургомістра Дмитра Шамберка, призначили його на цю посаду. Служити мусив «трьом владам», бо напасті міг чекати і від гітлерівських загарбників, і від червоних партизанів, і від повстанців. – Всевишній допоміг пережити три роки головування, — згадує колишній бургомістр. — Бо не вельми запопадливо виконував накази окупантів. Коли потрібно було здати дзвони, зняли їх і закопали в надійних людей. А німцям здали кілька розбитих. А ще врятував від вірної загибелі чотирьох євреїв: спершу ховав їх у погребі, а потім Мойшу Бігуса, Хаю Дахінгер, Малку Фрідман і Рафку Бассер переправив до партизан, що дислокувались у надслучанських лісах. Щойно визволили місто, як «Смерш» зайнявся впритул вчорашньою гітлерівською адміністрацією. Міг загусти у сибірські табори й корецький бургомістр. Та на захист його виступили українці, поляки, уцілілі євреї, довели енкаведистам, що Василь Семенович громаді шкоди не чинив. І в каральному органі до цього прислухались. В січні 1944-ого вдруге одягнув військову форму. Громив фашистів у Білорусі, Польщі, Німеччині. На кулями подзьобаній стіні напівзруйнованого рейхстагу розписався. Перед кінцем війни мінометник був тяжко контужений: під містом Грайфенгаген снаряд розірвався у якихось 15 метрах від його окопу, ногу прошили осколки, на одне вухо зовсім оглох. Після лікування стає санітаром госпіталю. Коли признався, що художник, робота знайшлась. І зараз дивується якоюсь маніакальною потребою армійських чинів мати портрети — вождів і свої власні. Та згадує і приємні епізоди того часу. Якось доручили йому стати кухарем, гарно сервірувати стіл для перевіряючого. А ним виявився маршал Костянтин Рокоссовський. Сподобалась йому фарширована риба (пригодились солдату навики, набуті під час навчання в польській гімназії). Видатний воєначальник особисто подякував санітару, ще й грамоту вручив. Ікони на своє вінчання намалював сам Як художник Василь Семенович вірний двом тематикам: історико-воєнній та духовній. Ікони та фрески Василя Гладецького знаходяться у храмах Рівного, Львова, Бреста, багатьох селах Корецького та Новоград-Волинського районів. Не раз йому допікали комуністичні бонзи: «Богомаз, більше у храмі сидиш, ніж на роботі» (числився завідуючим клубом цукрового заводу). А ходив митець у храм не лише як вірянин, але й як регент церковного хору. Кілька разів «ідеологічному бійцеві» пропонували стати партійцем, та відповідав переконливо: «Людина я віруюча, двом богам служити не можу». «Експлуатували» його на підприємстві і як художника. А чоловік ще й хор організував, упродовж 30 років його колектив був кращим у районі, не раз перемагав в обласних конкурсах. І зараз вам покаже Василь Семенович дві власноруч написані ікони, з якими стояв під вінцем з коханою Яніною Михайлівною. На жаль, дружина вже розпрощалася із білим світом. Син Вадим мешкає аж у Тюмені, рідко приїжджає в родинне гніздо. Та кожна зустріч із ним, невісткою, внуками для старенького радість. Доживає віку з молодшим сином Володимиром, уже теж пенсіонером. Живуть — не розкошують. Думав поправити діла «непопулярним заходом», продавши дещо з творчого доробку. Та грошовиті земляки чомусь не відгукнулись. Між тим, Гладецький виставлявся не раз. Вісім місяців тривала його персональна виставка в місцевому історико-краєзнавчому музеї, мала хорошу пресу. До речі, з виставкою пов’язаний єдиний «прокол» упродовж довгого творчого життя митця: працівники музею відмовились від полотна «На сонячній поляні», де автор увічнив свою молоду... коханку, написавши її оголеною (в стилі ню). Мовляв, у культзаклад приходять діти. Прислухався до розміреного ходу годинника, що відмірює призначений «зверху» ветерану час. Проходить він, як звично — клопоти по господарству, година-друга праці за мольбертом. Підводять ноги (дається взнаки поранення), та навіть цього літа ходив на етюди. А чудових місць в околицях рідного Корця — писати не переписати. Дасть Бог, то й надалі з-під пензля вправного майстра народжуватимуться прекрасні мистецькі твори. Корець, Рівненська область.
