Щороку кількість населення України зменшується більш як на 300 тисяч осіб. Образно кажучи, з карти держави в центрі Європи кожного року зникає чимале місто...
Щороку кількість населення України зменшується більш як на 300 тисяч осіб. Образно кажучи, з карти держави в центрі Європи кожного року зникає чимале місто. Статистика засвідчує абсолютне зменшення чисельності населення, насамперед, за рахунок його природного скорочення, і в нашій області. Торік, наприклад, кількість народжених була меншою від кількості померлих на 3256 осіб
Виправляти демографічні проблеми на рівні держави взялися фінансовим стимулюванням сімей — збільшенням допомоги при народженні дітей. Про інший бік медалі — зниження рівня смертності, зокрема, серед людей працездатного віку, чомусь згадують рідше. А тим часом саме цей показник є найбільш промовистим. Екс-міністр охорони здоров’я професор Микола Поліщук у газеті «Дзеркало тижня» подає дані про смертність у віці 24—64 роки в Україні, Росії, Польщі та країнах Європейського Союзу. Крива на графіку демонструє невпинне зростання рівня смертності людей молодого та середнього віку в Україні. Наприклад, у 2003 році кількість випадків смертей у віці 24—64 роки в нас становила майже 1000 на 100 тисяч населення, в Росії — 1240, у Польщі — трохи більше 500, а середній показник по 25 країнах ЄС — 350. До речі, наприкінці 80-их — на початку 90-их років Україна і Польща знаходилися приблизно на одному рівні, однак, наші західні сусіди знайшли в собі сили виправити становище і з 1992 року смертність у них невпинно скорочується. Що губить українську націю? Аналіз показує, що найголовнішими причинами втрати людей працездатного віку є нещасні випадки, отруєння, зокрема алкогольні, травми, самогубства, вбивства. Смертність від цих чинників зросла за останній час на 43 відсотки. На другому місці — серцево-судинні та судинно-мозкові захворювання (ріст становить 22 відсотки). Прогресують інфекційні захворювання, хвороби органів травлення, дихання, психічні та нервові захворювання. За статистикою Всесвітньої організації охорони здоров’я, середня тривалість життя в Україні становить всього 66,3 року (в Росії 67,5, в Білорусі — 68,5), в той час, як у маленькій Андоррі — 83,5 року. Ми захоплюємось життям пенсіонерів — жителів США, Японії, багатих європейських країн, які в похилому віці подорожують, гарно почуваються і добре виглядають, і тихенько зітхаємо: у нас і молодим людям часто світ немилий через недуги. Найлегше звинуватити у всіх цих бідах державу — соціально-економічні негаразди, бідність, нестабільність, низький рівень доступності медичної допомоги. Є в цьому частка правди, але, будьмо щирі, не вся правда. Бо, за великим рахунком, найбільші вороги власного здоров’я — ми самі, наші лінощі, шкідливі звички, байдужість, апатія. Колись я готувала цикл матеріалів про волинських довгожителів, людей, які подолали столітній рубіж. Спілкувалася з добрим десятком цих старожилів, їхніми родинами. Ніхто з них не міг похвалитися, що прожив життя у достатку, усі мали на своєму віку горе, труднощі, усі змалку й до глибокої старості важко працювали, далеко не завжди були ситими, знали, що таке голод і холод. Зате майже кожен з них відзначав, що жив з вірою в Бога, в злагоді з совістю, не був п’яницею, гульвісою, ледарем. — А ми, старі, здоровші, ніж теперішня молодь. В онучки он в поліклініці ціла картка списана хворобами — і шлунок, і серце — змалку слабовита. Кажуть, усе від нервів. Вчилася — переживала за науку, тепер за роботу боїться, щоб не вигнали, бо ледь знайшла. Город я й сама прополю, аби їй було легше, — каже 86-літня бабуся Катерина, спершись на сапку посеред чималенької, соток на двадцять, ділянки картоплі. Сусіди змовчують, хоч поза очі судять: «слабовита» онука, кажуть, з барів не вилазить, цигарки смалить ще з школи, а от до роботи не привчена, куди не влаштується — довго не затримується. Сільські старожили гарують на городах, міські переважно літо проводять на дачах. Коли запитала у членів Луцького клубу ветеранів про секрети їхнього оптимізму, бадьорості, то від багатьох почула, що не уявляють свого життя без руху. Дивишся, як під вечір вертаються жваві дідусі й бабусі (деяким під 80, а то й більше) із своїх «вилизаних» і доглянутих дачних діляночок, як тиснуться в тролейбуси з відеречками полуниць, сумками з городиною, і розумієш, що в них треба вчитися активності, вміння долати труднощі. На жаль, молодшому поколінню саме цього найбільше бракує. Стійкості духу, інтересу до життя. Кажемо: алкоголізм процвітає через безробіття, соціальну невлаштованість. Але це слабке виправдання. Чесніше було б визнати, що невлаштованість, нестатки в багатьох сім’ях дуже часто є наслідком безпробудного пияцтва, неробства. Скільки є молодих людей, які й не намагаються знайти собі якесь заняття, а живуть на пенсії стареньких батьків, будучи постійно в алкогольному дурмані. Щорічно внаслідок прямого отруєння алкоголем в Україні йдуть з життя понад 10 тисяч осіб. До речі, йдеться не про сурогати алкоголю, а про «якісні» начебто напої. Скільки помирає від цирозів печінки, інших захворювань, викликаних пияцтвом, статистика замовчує. Але масштаби зла очевидні, помітні кожному. Не дивно, що сьогодні часто наводять вислів У. Гладстона: «Алкоголь призводить до більших спустошень, ніж три історичні напасті разом узяті: голод, чума і війна». Бо й справді, у мирні дні втрачаємо через горілку чоловіків у розквіті сил, їх у віці від 30 до 50 років помирає в 3,5 раза більше, ніж жінок. Хоча й представниці слабкої статі тепер часто спиваються, але вони виявились сильнішими: якщо у чоловіків середня тривалість життя становить 63 роки, то у жінок — 74. З алкоголізмом у великій мірі пов’язаний і другий важливий фактор зростання печальної статистики — серцево-судинні захворювання. Хоча на їх збільшення впливають й інші чинники: тютюнопаління, ожиріння, неконтрольована артеріальна гіпертензія, неправильне харчування. – Думав, що й до кінця днів своїх не розстануся з цигаркою, бо скільки не пробував покинути — не виходило. Але коли потрапив у відділення серцево-судинної хірургії обласної лікарні, побачив скільком чоловікам ампутують ноги через захворювання судин, стало страшно. Молоді люди стають каліками. Я після того відразу перестав курити, але вже пізно, здоров’я втрачене, — ділився «курець» з майже півстолітнім стажем, питаючи поради, як лікувати трофічні виразки на литках. Медики вважають, що з тютюнопалінням пов’язано до 100 тисяч випадків смертей щорічно, це зло обходиться Україні приблизно в 12 мільярдів гривень. Палять підлітки, жінки. Уже сьома викурена цигарка викликає наркотичну залежність від нікотину. Ті, що легковажно бажають «покрасуватися» з сигаретою в компанії якийсь час, згодом уже не зможуть вирватися з цього полону. В результаті в сім’ях курців народжуються хворі діти, в іншому випадку — вони розплачуються пізніше. Перебуваючи під впливом тютюнового диму через паління батьків, такі діти частіше страждають від захворювань органів дихання, ендокринної системи. Сьогодні всі про це пишуть, говорять, знають, але ситуація мало міняється. Не так давно Верховна Рада ратифікувала Рамкову конвенцію ВООЗ з боротьби проти тютюну, поповнивши перелік з понад 120 країн, які оголосили війну палінню. Але розраховувати на швидку перемогу тут не доводиться, як і в подоланні наркоманії, СНІДу, інших бід і хвороб сьогодення. І не допоможе тут найбільша армія медиків. До речі, Україна посідає одне з перших місць у світі за кількістю лікарів на 100 тисяч населення — 460. У Канаді цей показник становить 190, у США — 279, у Японії — 202. Звичайно, нинішній стан охорони здоров’я в Україні нікого не задовільняє. Але ж відомо, що серед складових здоров’я людини медичний чинник не перевищує 8—10 відсотків, 17—20 відсотків залежить від стану довкілля, екології, 18—22 — зумовлені генетичними та біологічними чинниками, і найбільша частка — 49—53 відсотки — це наш спосіб життя. Досі ми мало задумувалися над тим, що за власне здоров’я кожен має бути відповідальним. Нездужання не вважалося ганджем, іноді було навіть вигідним: оформивши лікарняний листок, люди залагоджують побутові, сімейні справи, спритніші «пробивають» інвалідність, а тоді — дають волю ініціативі й підприємливості. Але є й інші приклади. Солідні роботодавці нині хочуть бачити персонал здоровим і працездатним, а престижна й високооплачувана робота вимагає мобілізації не тільки розумових, а й фізичних зусиль. Сучасні ділові люди прагнуть бути у відмінній формі, у них напружений ритм життя, великі амбіції і розуміння того, що успішна людина — не тільки забезпечена, а й здорова. Потрохи формується мода на здоровий спосіб життя. Підприємливі люди вкладають кошти у відкриття оздоровчих центрів, клубів, тренажерних залів. І хоч за кількістю їх в Луцьку менше, аніж барів, але у бажаючих розім’яти тіло, зберегти фігуру, одержати заряд бадьорості — теж є вибір. Щоправда, задоволення не з дешевих, заняття у добре облаштованих, обладнаних центрах під керівництвом кваліфікованих тренерів не по кишені людям навіть середнього достатку. Студенти, школярі потребують чогось доступнішого. – Донька ходила на аеробіку тричі на тиждень, платили по 200 гривень щомісяця. Тепер плату підвищили — і довелося відмовитися. Пострибати, побігати можна й у парку, а гроші краще заплатити репетитору, бо ж через рік вступати, — ділилася турботами мама старшокласниці, з ностальгією згадуючи час, коли спортивні гуртки для дітей були безкоштовними. Чиновники, які відають питаннями залучення людей до фізичної активності, скажуть, що маємо в області 34 стадіони, понад 1400 спортивних майданчиків, 445 футбольних полів... Біда тільки, що на тих спортмайданчиках, особливо в селах, «тренуються» хіба що кози та телята на прив’язі. Про фізкультуру там згадують в кращому випадку раз на рік, коли проводяться показушні звіти в районах. Далеко до масовості в спортивному житті й у містах. «Тусуються» підлітки в підворітнях замість того, щоб потіти в спортзалах. Свідомі ентузіасти здорового способу життя в Луцьку рятуються від гіподинамії на берегах Стиру, в міських парках. Хтось «тікає» від інфаркту, хтось гартує дух і тіло за методом Іванова, хтось «моржує», взимку пірнаючи в ополонку, хтось захопився йогою. Методик оздоровлення є чимало, кожен може вибрати те, що йому підходить найбільше. Хоча й для цього потрібен певний досвід, розумний, зважений підхід, обізнаність, аби заняття принесли користь. Адже науку здоров’я треба опановувати з дитинства, з школи, а до цього, на жаль, ми ще не доросли.
