АНДРІЙ СТРЕМиГОЛОВКА РАЗОМ З ДРУЖИНОЮ ЛЮДМИЛОЮ ВИГОТОВЛЯЄ ДИВОВИЖНОЇ КРАСИ МЕБЛІ З ЛОЗИ...
АНДРІЙ СТРЕМиГОЛОВКА РАЗОМ З ДРУЖИНОЮ ЛЮДМИЛОЮ ВИГОТОВЛЯЄ ДИВОВИЖНОЇ КРАСИ МЕБЛІ З ЛОЗИ.
Алла ЛІСОВА
- «Захворів” я лозою 15 років тому, - Андрій Андрійович розповідає про своє заняття, любовно обмацуючи крісло-гойдалку, в якому сидить. – Ніколи не думав, що верба може так притягувати в хорошому розумінні цього слова... - Це справді надзвичайно інтригуюче захоплення, коли бачиш, як від спритності рук твій задум набуває реальних обрисів, - доповнює чоловіка Людмила Петрівна, яка вмостилась поряд у, здається, ще зручнішому кріслі. – Буває, жили ниють, пальці печуть, але на те не звертаєш уваги. У кінці 1992 року Андрій Стремиголовка, знайшовши однодумця в особі Володимира Никонюка, збив перший каркас під невеликий диванчик з лози. З тих пір у робочому щоденнику їхньої сім’ї списано сотні сторінок, детально занотовано, як народжувався кожен виріб. А їх вже десятки — у різних куточках України, за кордоном і навіть за океаном. Нелегко було знаходити свого покупця, доводилось імпровізувати, вигадувати щось своє, оригінальне. Сидів ночами, брав старі зразки, запозичені елементи доповнював. У пригоді ставала література. Власне, одна з спеціальних книг з ілюстраціями, у якій було вміщене дивовижне “царське” крісло, і підштовхнула Андрія Стремиголовку, техніка-електромеханіка за професією, художника-оформлювача за видом занять і просто творчу натуру за покликанням взятись за лозоплетіння. - Люблю все красиве, створене людськими руками, - каже. – І хоча не мав жодних креслень, ескізів, не кажучи вже про практичні напрацювання, не було вміння шукати матеріал і його готувати – від своєї думки не відмовився. Лоза – це, на перший погляд, звичайна верба, але, як виявилось, із 160-ти видів її до плетіння надаються всього лиш десять-п’ятнадцять. Попервах Андрію Андрійовичу доводилось сідати на велосипед, долати не один десяток кілометрів на околиці шахтарського міста. Заняття – не з легких, вимагало багато часу і сил. Але чоловік, який поставив мету, мирився з цим, незважаючи навіть на зовсім мізерні прибутки. У такому режимі пропрацювали два роки. А тоді у Нововолинськ приїхав один бізнесмен із сибірського Сургута і чисто випадково побачив роботи підприємців. Глянув на плетені з лози меблі – аж ахнув. А через місяць Андрій Стремиголовка з сім’єю був уже на Півночі. Там речі, які допомагала виготовляти вже дружина Людмила, користувалися надзвичайною популярністю. Це дало поштовх для ще більшої творчості. Зрозуміли: не можна виготовляти так звані елітні меблі, не вміючи сплести звичайної косички. Освоювали нові, створені власною уявою, крісла, дивани, столики та інше. - Не боїмось ми тепер конкуренції і тут, коли сім років тому повернулись знов на Волинь, аби відродити цей забутий промисел, - каже Андрій Андрійович. –До того ж, наші речі, як правило, ексклюзивні. І справді, навіть кілька крісел-гойдалок, які стояли поряд, суттєво різнилися одне від одного своїм дизайном. Ось “Юлина коса”, оце – “Людмила”, це – “Царське” крісло і т. д. Серед виробів Андрія Стремиголовки і Людмили Бендовської найбільше захоплюють набори для відпочинку “Еліта”, які прикрасять не лише дачні будиночки, але й будь-який просторий зал, чудесних візерунків підвазонники, торшери, столики-бари. До речі, чимало елементів до них запропонувала Людмила Петрівна, яка раніше займалась виготовленням і вазочок. Зараз через хворобу допомагає чоловікові менше, однак і надалі залишається духовним наставником. - Фактично усі ці речі, які ви бачите на подвір’ї (а їх було більше десятка – А. Л.), вже продані, - каже господар. – Зараз маємо замовлення з Києва, Італії. Буває, що не встигаємо працювати або не вистачає лози. Над одним предметом “чаклують” від кількох днів до трьох місяців. Людмила Петрівна пригадала, як у Сургуті на одне настійне прохання замовника, який хотів піднести дружині сюрприз до 8 Березня, кухонний набір – стіл і чотири крісла – виготовили за чотири дні. Зараз подружжю допомагають два юнаки-учні, які виявили бажання освоїти майстерність лозоплетіння. З великою цікавістю спостерігала за їхньою роботою у домашньому цеху, де встановлена спеціальна ванна, облаштована за принципом термоса для утримання відповідної температури. Там лоза проварюється, окорюється, розколюється – словом, проходить цілий виробничий цикл, доки потрапляє до рук майстра. Термін зберігання її, можна сказати, необмежений. Деякий матеріал пішов у вжиток без жодних змін навіть через 15 років після його заготування. - Оскільки процес збору матеріалу є досить непростим, адже лоза мусить бути окультурена, то на цей рік посадили свою тут, біля дому, - не без гордості повідомив Андрій Андрійович. – Восени її підріжу, а вже через рік буду мати прут до двох метрів. І хоч вона займає лише чотири сотки – це немало, якщо її кваліфіковано доглядати, то вона даватиме все більше матеріалу. Коли у цеху, де працюють з лозою, провела кілька хвилин, здавалось, що побувала у лузі з щедрим різнобарв’ям квітів і трав. Неймовірні пахощі! - Лоза несе надзвичайно позитивну енергію, випромінює невидиме тепло, яке кожен може відчути, - пояснювали переваги користування меблями з лози мої співрозмовники. Те, що меблі нововолинських лозоплетільників не містять жодних штучних доповнень чи барвників, оригінальність виробів достойно оцінили на виставці, організованій у лютому нинішнього року в обласному центрі. На ній майстри отримали диплом.
