Уже майже два роки в Донецьку існує телепрограма “Вірю, люблю, надіюся”, яка допомагає людям розшукати одне одного. Протягом цього періоду було знайдено 300 чоловік по всьому світу. Цього разу автори програми звертаємося до всіх жителів Волині. Ось історія, яка привела пошук до нашого краю...
Уже майже два роки в Донецьку існує телепрограма “Вірю, люблю, надіюся”, яка допомагає людям розшукати одне одного. Протягом цього періоду було знайдено 300 чоловік по всьому світу. До нас звертаються ті, кого розлучила війна, важкі голодні роки, дитячі будинки, випадковості чи давні сімейні таємниці. Двічі на місяць на Донецький залізничний вокзал з’їжджаються десятки людей з усієї області, щоб заявити про пошук рідних. Ті, хто не має можливості приїхати, пишуть листи в редакцію — з України, США, Німеччини, Ізраїлю, Росії, Білорусі. Адреса редакції: Програма “Вірю, люблю, надіюся”, вул. Постишева, 101, Донецьк, 83000. Цього разу ми звертаємося до всіх жителів Волині. Можливо, обличчя на цій фотографії буде для вас знайомим. Ось історія, яка привела наш пошук до вашого краю. Йшов 1949 рік. У Марії Шпак (вона жила у Луцьку) росло п’ятеро дітей. Найменші - близнята Люба і Надя. Дівчатка часто хворіли, а тому мамі дали путівку в Будинок відпочинку, розташований у Володимирі-Волин-ському. Там вона познайомилася з сім’єю, яка запропонувала їй на деякий час залишити в них одну дівчинку, щоб вони підгодували й підтримали її. Марія залишила Надю. Через деякий час вона повернулася за дочкою, але в тому будинку вже жили інші люди. Сусіди сказали, що сім’я виїхала в Польщу й забрала дівчинку з собою. А далі інформація розходиться: одні кажуть, що це була сім’я завгоспа Будинку відпочинку, й дівчинку перейменували в Іринку, за іншою версією — це була багата сім’я поляків, які назвали її Зосею й вивезли в польське місто, можливо, Лодзок (або співзвучне з ним). Надію (Ірину, Зосю) розшукує її сестра-близнючка Люба. Вони подібні, як дві краплі води, і якщо Надія живе у вашому місті, ви, можливо, впізнаєте її по фотографії. Можливо, цю історію пам’ятає хтось із старожилів. Ми дуже надіємося, що вона знайде відгук в серцях небайдужих людей. Одного разу газетна публікація про пошук уже допомогла зустрітися двом сестрам, які не бачилися майже 70 років. Чекаємо листів у редакцію або дзвінків за телефоном: (062) 332-12-39. Тетяна ОРЕЛ, автор телепрограми “Вірю, люблю, надіюся”.
