Користуватись міськими шпиталями військам УПА було неможливо. Постала необхідність організувати свої засоби медичної допомоги. Польсько-німецька війна, а за нею радянська окупація, прорідили медичний персонал. А крім того, лікарів-українців і за Польщі було небагато. З них невелика частина згодилась працювати в УПА. Перед ними постали неабиякі труднощі...
Користуватись міськими шпиталями військам УПА було неможливо. Постала необхідність організувати свої засоби медичної допомоги. Польсько-німецька війна, а за нею радянська окупація, прорідили медичний персонал. А крім того, лікарів-українців і за Польщі було небагато. З них невелика частина згодилась працювати в УПА. Перед ними постали неабиякі труднощі. Нижчого медичного персоналу взагалі не було. Потреби величезні, бо й місцеве населення почало звертатись за допомогою до медичних пунктів УПА. Нашвидку було організовано курси для медсестер. Але це мало зарадило справі, тим більше, що бракувало й викладачів. В цій ситуації ОУН запропонувала лікарям-євреям вступати до УПА. Чимало їх вступило, декотрі з них були викрадені з родинами з гетто, де вони перебували під охороною поліції. Це залагодило кризу, але її не розв’язало, бо все ж лікарів в УПА дуже не вистачало. Окремі досвідчені медсестри і фельдшери займали місце лікарів. Начальником санітарної частини УПА призначено лікаря Єнея (псевдо), що організував шпиталь при штабі УПА на Поліссі. Організували шпиталі в більш закритих від ворога місцевостях. Медпункти часто “кочували”, бо ворог вишукував їх місце перебування. Під час наскоку ворога переносили поранених медсестри на своїх плечах. Звичайно, поранених та хворих розміщували по хатах і по стодолах. Не існувало ні приладдя, ні відповідної білизни. Всі запаси, що їх мали аптеки за Польщі, майже вичерпались за час радянської та німецької окупацій і в них тяжко було що-небудь дістати. Медичний персонал, незважаючи на такі труднощі, виконував свої обов’язки героїчно. Не було випадку, щоб хтось з лікарів-євреїв намагався перейти на бік червоних партизан. Траплялося, відділ змушений був розпорошитись перед сильнішим ворогом, проте незмінно лікарі з’являлися в своїй частині. Інколи лікар-єврей цілу добу ховався по шию в болоті від ворогів, поки зміг дістатися до своїх частин. Дуже тяжко поранених та хворих доручали опіці місцевого населення. Містечко Колки стало важливим осередком повстанського руху. У місті була організована підстаршинська школа УПА й були теж курси медсестер Українського Червоного Хреста (УЧХ). Всю цю територію почали називати “Колківською республікою”. Іншою важливою базою воєнної округи були Свинарські ліси, що знаходилися на південному сході від Володимира-Волинського. Цю базу називали “Січ”. Комендантом “Січі” був Сосенко, справжнє ім’я Порфир Антонюк, а шефом штабу — Коршун. “Січі” підлягали курені Славка й Бескида та самостійно діючі сотні в Горохівському й Володимир-Волинському повітах. В селі Мочулках працювала підстаршинська школа УПА десь зі 150-ма курсантами, яку очолювали Запорожець, Морозенко та Донець. На “Січі” була також шпиталька й інші підприємства. В північних територіях групи “Турів” діяло три більших шпиталі. Вперше десь у квітні 1943 року були організовані повноцінні курси для медсестер і шпитальної обслуги, на які зголосилось немало молоді, що в більшості була з міст із належною освітою. Справу аптекарів розв’язували з труднощами: мали дуже мало фахівців чи людей, які допомагали діставати потрібні медикаменти й лікарські приладдя. Під осінь 1943 року від команди воєнної округи “Турів” отримали доручення будувати табір для шпиталю й сховища та інші об’єкти для нової бази воєної округи у Камінь-Каширському повіті. Цей осередок мав розміщуватися у великих містах на лівому боці річки Стохід, десь 15—20 кілометрів на північ від залізничної станції Поворськ. Його мали збудувати засекречено, щоб про нього не довідався ворог. Під приміщення шпиталю вибрано неприступну місцевість, оточувану багнищами. Треба було спланувати працю так, щоб будівництво не розконспірувалося. Наприклад, будівельні матеріали доставляли аж з Несухоїж, до яких 20 кілометрів, самі вояки будівельної залоги потім і повертали коні селянам. Доступи до секції лісу, де відбувалася робота, охороняли застави. В будові шпитальних приміщень взяла теж участь саперна чота з Володимирщини, яка в більшості складалася з білорусів, колишніх вояків Червоної Армії на чолі з чотовим Зубенком, також білорусом. Наприкінці листопада вже закінчувалися бараки для шпиталю, охоронної сотні та інших приміщень, а в сховищах були харчі й медикаменти. На доступах були побудовані й замасковані оборонні споруди, а деякі місця заміновано. Саме тоді прибув на інспекцію табору командир Рудий, його заступник Вовчак, члени штабу Клим, Яворенко, Чутка та інші. З ними були також представники штабу УПА —Північ — Карпович (Михайло Медвідь), Крем’янецький, що згодом був шефом штабу УПА—Північ (загинув 8 червня 1945 р.) Вони провели інспекцію всіх приміщень та споруди бази й були задоволені. Після того табір був переданий в експлуатацію, хоч різні роботи ще закінчувалися. Командир Омелько перевіз сюди з Колківського району лікаря Білого з його дружиною, прибули теж сюди поранені й хворі, що вимагали лікарської опіки. Адміністратором шпиталю був призначений сотник Ващенко, колишній старшина Армії УНР. Шпиталь УПА на “Січі” в Свинарських лісах розмістився в селі Мочулки, що розкинулось під самісіньким великим лісом. Тут були тартак і водяний млин на Турії, що належали загонові УПА, розташованому у цьому районі. У лісі побудували велику лікарню, гарбарню і пекарню. У гарбарні працювали добрі чеські спеціалісти, вони виправляли шкіри навіть для підошов. Кілометрів три від тартака стояли три корпуси, побудовані під лікарню, і два для підстаршинської школи. Неподалік від тих будинків — військова застава. Всюди у казармах була зразкова чистота; ліжка застелені стандартно, по-військовому; у канцелярії командира школи на столі стояв телефон. Крім головного лікаря, в лікарні працювало ще три лікарі, за національністю євреї. Їх витягли з гетто. Головним лікарем був талановитий хірург і всебічно освічена людина. У лікарні лежали 73 стрільці, поранені у боях з німцями, і 37 хворих на різні недуги. Всі вели себе мужньо і хвалили своїх лікарів. Два кілометри звідти, у лісі серед боліт, стояло кілька десятків хат. Це було село Вовчак. У тому селі містився штаб загрону УПА, який охоронявся куренем стрільців. До всіх застав було підведено телефон. На зв’язковому пункті біля телефонів завжди чергував хтось зі старшин. Усе це мале сільце виглядало як суцільний військовий табір, справжнє повстанське містечко. Ігор ВИЖОВЕЦЬ, вчитель. с. Гредьки Ковельського району.
