Здавалося б, минуло досить часу, аби змиритися з непоправною втратою. Однак і через рік серце відмовляється вірити у жорстоку, невідворотну реальність: тому, хто так любив життя, кожну його мить сповнював своєю невичерпною енергією, сувора Доля вділила так непростимо мало, лише 60 літ..
Здавалося б, минуло досить часу, аби змиритися з непоправною втратою. Однак і через рік серце відмовляється вірити у жорстоку, невідворотну реальність: тому, хто так любив життя, кожну його мить сповнював своєю невичерпною енергією, сувора Доля вділила так непростимо мало, лише 60 літ..
. Він прожив їх із людьми і для людей, щедро роздаровуючи скарби своєї душі, що виливалися то у вагомі справи, то у зворушливі мелодії й філософські рядки віршів, то у задушевні розмови із друзями й невсипущу готовність прийти на допомогу в скрутну хвилину. Навіть тембр його голосу, густого, по-чоловічому красивого й переконливого, якось заспокоював, вселяв надію. А ще — пильний, проникливий погляд з-під окулярів і добра, інколи приправлена скепсисом посмішка... Таким назавжди запам’ятали Дмитра Васильовича Кондратюка всі, хто його знав, цінував, любив... Сумують працівники ветеринарної медицини краю, якій він віддав понад 30 літ, пройшовши чимало щаблів аж до посади заступника начальника обласного управління, з болем згадують співробітники заснованого і злеліяного ним малого підприємства «Лілея» у с.Боратині Луцького району, яке відправляло свою солодку продукцію у всі куточки України. У невтішному горі дружина Тетяна Пилипівна, син, якому так бракує міцного батьківського плеча, родина і друзі, якими він завжди намагався опікуватися. Без нього дозрівають черешні у рідному селі Коритниця, що в Локачинському районі, оті самі, що в далекому повоєнному дитинстві збуджували нездійсненну мрію — досхочу наїстися їх із хлібом! Без нього стоїть, підставляє усім вітрам свої міцні дубові рамена хрест на околиці Боратина. Його він поставив власним коштом у день Чесного і Животворящого Хреста, щоб оберігав його й земляків од усяких напастей. А сам не вберігся. В одному з інтерв’ю з нагоди свого 60-річчя сказав: «Для себе особисто я прошу в Бога віку довгого, ясного розуму, адже попереду ще стільки нездійснених справ». Ясного розуму йому було вділено щедрою мірою, а от віку... Либонь, він це передчував... Це особливо очевидно, коли сьогодні перечитувати й згадувати усе сказане й написане ним. «Цінуй життя неоціненний скарб!» — це рядок із вірша Дмитра Кондратюка «Вітання друга». «Любіть життя! Це вам Дмитро бажає» — так завершувалося інтерв’ю до дня народження, опубліковане у «Волині» два роки тому. Нині вони звучать як своєрідний заповіт із Вічності усім нам, на грішній землі сущим. Ми залишаємось, щоб довершити його справи, доспівати його пісні, домріяти, долюбити, ми, його рідні, колеги й друзі, яким так печально, так холодно, так незатишно було прожити цей рік без нашого незабутнього Дмитра. Вічна йому пам’ять! Друкуємо два вірші із поезії, яку залишив Дмитро Кондратюк. У них — духовний світ і характер цієї одержимої людини, її життєве кредо.
ДОБРІ ПОМИСЛИ МАЙ Те, що Богом дано нам усім у житті — не відняти, Що на Долі написано кожному — треба пройти. А життя — Божий Дар, то ж бери його, гріх нарікати І шукати причини, чому і навіщо, бо ти — І володар, і Бог, і свого ти життя будівничий, Тільки слухати вмій, бо шепоче хтось з неба тобі: «Добрі помисли май!». І почуєш — життя тебе кличе Добрі справи робити й купатись в душевнім добрі! А все інше — то прах, то ілюзії й наші провини... Ніби й знаємо ми: Бог до себе покличе всіх нас. Тільки кожному віку відміряно Богом, — до днини, Бо живеш ти на світі в цій плоті один лише раз, — Тож стремління робити добро на Землі — хай пребуде, І любов до людей в щирім серці по світу неси, Збагати це життя — і нащадок тебе не забуде, Збережи і примнож — та й у вічність добро понеси!
СИНОВІ Я пам’ятаю, сину, дев’ятнадцять моїх, прожитих в мирі юних літ... Так сонячно жоржини усміхались Манила далина і вабив світ... Я, молодий, усміхнений, натхненний, І тато не старий ще, повний сил. Пройшли літа... Вернулися до мене Ці спомини, немов солодкі сни. Тепер тебе стрічають дощ, негода І повзає в житті всіляке зло. Та знай, що в цьому світі є нагода Черпати в сонця щедрість і тепло. І промінь світла, і блакитне небо, І житній колос, і церковний дзвін Дарує батько, дивлячись на тебе, Й нічого не чекаючи взамін. Життя — це дар, а дари треба брати І дякувати Богу, що живеш. Однак, мій сину, варто пам’ятати, Чим більше віддаєш, тим більш знайдеш!
