Знайома схвильовано розповідала про шок, який пережила. Поїхала нещодавно в село до родичів, і вони попросили віднести дещо сусідам. Постукала у відчинені двері веранди, але ніхто не відгукнувся. У віддаленій кімнаті почула якісь дивні звуки.
– Чи є хтось удома?
Тиша...
Знайома схвильовано розповідала про шок, який пережила. Поїхала нещодавно в село до родичів, і вони попросили віднести дещо сусідам. Постукала у відчинені двері веранди, але ніхто не відгукнувся. У віддаленій кімнаті почула якісь дивні звуки. – Чи є хтось удома? Тиша...
Оксана САМУЛЯК, студентка факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка
ЧОМУ ЛЮДИ НЕ ВІДЧУВАЮТЬ ЧУЖОГО БОЛЮ? Несміливо переступила поріг й обімліла: в кутку на ліжку, відгородженому високим бар’єром, як для малої дитини, сиділа якась дивна істота з великою головою. Похитуючись, вона щось зосереджено колупала на власній руці. Потім родичі розповіли про біду, яка спіткала їхніх сусідів. Перша дитина у невістки народилася здоровою й гарною. А через сім років “знайшовся” братик. Але народився хлопчик із багатьма вадами, в тому числі — хворобою Дауна. Про це знали тільки найближчі, бо батьки дуже соромилися своєї дитини. І хоч не відмовилися від неї, проте ніколи не вивозили гуляти на вулицю, а тримали подалі від сторонніх очей, і якось дуже швидко змирилися з майже безнадійними прогнозами медиків. Догляд за дитиною звели до мінімуму: щоб у теплі й нагодована... Так і несуть вже багато років свій тяжкий хрест. Але є й інші підходи вирішення цієї непростої проблеми. І про них, на жаль, не всі батьки мають вдосталь інформації. Нещодавно в рамках проекту “Голос громадськості” була проведена акція “Місто без бар’єрів”. Діти з особливими потребами зазнають чимало незручностей, а держава нині ледь спроможна забезпечити їх навіть найнеобхіднішим. Основним завданням акції був збір коштів через активізацію громадськості для облаштування території дитсадка № 57. Цей дитячий садочок відвідують діти з вадами опорно-рухового апарату і їм необхідні відповідні пристосування. Щодня Волинське телебачення транслювало відеоролик, де громадськість закликали до участі у вирішенні цієї проблеми. Відгукнулись і представники влади, й незабаром у дитсадочку були встановлені пандуси — (спеціальні схили для підйому інвалідних візків). Для збору коштів було заплановано поставити скриньки у супермаркетах Луцька, однак цей задум підтримав лише “Наш край”. Власники інших закладів відмовлялись, аргументуючи це тим, що подібна акція може зашкодити “репутації” магазину і зменшити кількість покупців. Дивна логіка, а ще більш дивна мораль. Разом із головою ВОДГО “Центр розвитку дитини” і водночас керівником реабілітаційного інтегрованого театру “Забавляночка” Людмилою Вознюк цими днями я вирушила до “Нашого краю”, щоб після двомісячного перебування у супермаркеті установленої скриньки зняти її і перерахувати пожертви лучан до дитсадочка № 57. Дізнавшись, з якою метою ми прийшли, до нас приєдналися поспівпереживати і працівники “Краю”. Усі розчарувалися, коли під час знімання скриньки ми струсонули її, і на дні забряжчало лише трішки копійок. Але касири супермаркету заспокоювали: “Не хвилюйтесь. До скриньки таки підходили люди”. І справді, коли відкрили, то побачили, що вона наповнена купюрами, серед них були навіть десятигривневі. Загалом же лучани пожертвували 154 гривні. Сума, звісно, незначна... Будемо сподіватись, що ця експериментальна акція була лише першою ластівкою. І люди своїми вчинками будуть постійно доводити, що вони не байдужі до чужої біди і серце їх чутливе до дитячого болю.
ОДИН ДЕНЬ ЗМІНИВ УСЕ ЖИТТЯ Та не всі проблеми можна вирішити грішми. Окрім фінансової підтримки, кожна окремо взята дитина потребує ще того найціннішого, що ми можемо і повинні їй дати — уваги і спілкування. Завдяки старанням небайдужих людей літо для дітей з особливими потребами розпочалось із фестивалю. Це яскраве дійство об’єднало малят з такими проблемами, як вади зору, ДЦП, затримка психічного розвитку, легка розумова відсталість, хвороба Дауна. На сцені мали змогу показати свої таланти як лучани, так і юні актори, співаки і танцюристи з усієї області. Додому діти поверталися не лише з нагородами, подарунками і двокілограмовими тортами з написом “Смачного від “Забавляночки”, а й з гарним настроєм, впевненістю в собі і відчуттям того, що суспільство не стоїть осторонь і навколо є багато друзів. Голова облдержадміністрації Володимир Бондар, який завітав на початку, аби привітати учасників та гостей фестивалю, настільки був вражений дружною і радісною атмосферою цього яскравого дійства, що не зміг залишити малят і був з ними, аж поки на завершення свята діти не випустили в небо біля пам’ятника святому Миколаю прощальні кульки. І цей день, можливо, запам’ятався всім, а для когось із діток змінив усе подальше майбутнє... Нині юні таланти живуть зовсім новим життям. Участь у фестивалі примусила їх дивитися на світ по-новому, додала сміливості й впевненості. Вони перестали боятись і соромитись людей, ховати свої погляди від перехожих, відчули свою значимість... Мама двох юних акторок — Тані і Яночки — Лариса Ляшко захоплено розповідала, з якою відповідальністю поставились її донечки до репетицій перед фестивалем. Незважаючи на зовсім юний вік (Яні лише три рочки, а Тані виповнилось чотири), вони блискуче виступили на сцені. Ніхто навіть передбачити не міг, наскільки емоційно вони сприймуть оплески і овації. Чотирнадцятирічна Надійка Коханчук є учасницею “Забавляночки” з перших днів заснування колективу. Дівчинка захоплюється акторською майстерністю і співами, а ще закінчила музичну школу по класу фортепіано. Взяти участь у фестивалі погодилась залюбки, і не пошкодувала, бо зірвала цілу бурю оплесків і завоювала велику прихильність публіки. Зізнається, що спочатку дуже хвилювалась, бо раніше грала лише позитивних персонажів, а на цей раз змушена була перевтілитись у трішки агресивний образ і станцювати “танець блискавки”. Але з поставленим завданням справилася блискуче. Юна акторка із задоволенням згадує, як після виступу до неї підходили навіть іноземні гості, щоб сказати компліменти. Дівчинка розповідала, скільки сили, впевненості в собі додають їй схвальні вигуки публіки. Розмовляючи про фестиваль, ми з Надійкою повільно блукали тихими вуличками міста, і дівчинка ділилась своїми мріями про те, що коли виросте, продовжить справу своїх наставників і допомагатиме усім діткам, які потребуватимуть її підтримки. А коли прийшов час прощатися, Надя несміливо попросила: “Ви ще напишіть в газеті, нехай читачі не забувають, що не можна оцінювати людину за її зовнішністю, треба дивитися глибше — в душу...”.
ГОЛОВНЕ — НЕ СПІЗНИТИСЬ Справді, важливо, коли діти з особливими потребами можуть розраховувати на підтримку не тільки рідних, а й суспільства в цілому... Та сімейний фактор буде завжди на першому місці. Що є найдорожчим для усіх батьків? Звичайно, здоров’я їх діток. Навіть найменші проблеми зі здоров’ям малят викликають великі хвилювання у всієї родини. А що вже казати про тих, які мають серйозні проблеми чи вади? Найгіршим є те, що у окремих неблагополучних сім’ях таких дітей обмежують, ховаючи від поглядів сторонніх, не приділяють необхідної уваги, не сприяють їх розвитку... Зрештою, дитина виростає відлюдькуватою і не вміє навіть елементарно себе обслужити. Добре, коли ще батьки поряд. А куди подітись, як батьків не стане?.. Найбільше таким малятам потрібні лікування та увага. Головне — не спізнитися з допомогою і звернутися до спеціалістів вчасно. Однією з установ, призначених для роботи з такими дітьми, є психолого-медико-педагогічна консультація (ПМПК), яка на Волині з 1 січня цього року набула статусу юридичної установи. До основних завдань ПМПК належить проведення роз’яснювальної роботи серед населення з метою раннього виявлення у дітей порушень розвитку і надання допомоги, проведення консультативно-просвітницької роботи з сім’ями і педагогами, здійснення діагностичного обстеження дітей цієї категорії і визначення необхідного типу навчального закладу, лікувальної установи... За півроку в ПМПК комплексне обстеження пройшла 651 дитина, було надано близько 200 індивідуальних консультацій батькам. Але це дуже незначний відсоток тих, кому потрібно звертатися за допомогою до подібних установ. Зазвичай батьки замовчують або інколи навіть й не помічають тих проблем, які потребують негайного вирішення. А наслідки невтішні... У Володимир-Волинському районі обстежили двадцять дітей і у восьми з них виявили вади мовлення. Вік дітей становив сім—дев’ять років — це саме той період, коли проходить навчання у перших класах початкової школи. Найкраще коригувати подібні порушення здоров’я і розвитку дитини, починаючи з дворічного віку. Але більшість батьків зволікає, чекаючи, що усе пройде саме собою і з часом дитина “виговориться”. Однак, як показує досвід, під час відвідування шкільних занять діти починають значно відставати від своїх однолітків, їм нелегко дається читання, важко опановувати правопис, з’являються труднощі з математикою... І усе це перетворюється у довгий ланцюжок проблем, тому індивідуальну роботу з дитиною потрібно починати завчасно. Знаю конкретний випадок, коли в зовсім юному віці у дівчинки виявили одну маленьку ваду — вона не вимовляла звук “р”. Батьки, до речі, педагоги, понадіялися на те, що з віком це пройде і не звернулись до відповідних фахівців. У школі дівчинка навчалася успішно і згодом стала студенткою факультету журналістики. Однак її мрія бути диктором на радіо або телеведучою залишиться нездійсненою саме через оцей маленький дефект мови. Якби ж батьки вчасно звернулись до логопеда, то ще в дитячому віці з цією вадою легко б справились. У схожих випадках з метою допомоги батькам, які бажають займатися з дітьми самостійно, працівники ПМПК проводять демонстраційні заняття з корекції недоліків розвитку (мовлення, мислення, уваги, пам’яті, моторики...), надають індивідуальні консультації. І якщо на проблеми дітей увагу звернули вчасно, багатьох труднощів вдається уникнути. Цих дітей із вродженими вадами називають дітьми з особливими потребами. Але найбільше, чого їм не вистачає і чого вони постійно потребують — це нашої з вами уваги і любові.
