Така алейка в середині ХІХ століття слугувала жителям села Кримне Старовижівського району, що працювали в місцевій садибі графині Браницької. За переказами наших односельчан постає така картина того часу...
Така алейка в середині ХІХ століття слугувала жителям села Кримне Старовижівського району, що працювали в місцевій садибі графині Браницької. За переказами наших односельчан постає така картина того часу.
Наталія ДУДКА
Маєток панів Браницьких був розташований в селі Смоляри. Нині це хутір Особка. В помісті був цукровий завод, який був побудований неподалік від головної садиби (урочище Потапова посадка). Старожили згадують, що кримненчани і селяни з навколишніх сіл звозили сюди цукрові буряки на переробку. Відходи, які залишалися від переробки цукру, використовувались на волівні. Селяни отримували платню за роботу і за догляд за худобою. Пан Федір Григорук був управителем у кримненському маєтку. Він керував процесом виробництва цукру. В селі ходять легенди про панську бібліотеку. Кажуть, у ній були цікаві експонати картин, цінні екземпляри книг. Від села до цукрового заводу був дуже поганий доїзд. От і вирішив пан Григорук вимостити хорошу дорогу. Невідомо, хто підкинув оригінальну ідею, чи, може, її автором був сам пан. Але дорогу було вирішено зробити з кінських зубів. Матеріалом для будівництва стали щелепи коней, загиблих під час воєнних дій наполеонівської армії. У 1812 році армія Наполеона йшла через Волинь. Непрохідна болотиста місцевість стала причиною загибелі людей і тварин. Отож зубів назбирали чимало. Їх розмістили в бетонному розчині. Оригінальна дорога була завдовжки в півкілометра, шириною у десять метрів. Перша світова війна принесла серію руйнувань панському маєтку. Під час поголовної евакуації завод безповоротно вивезли. З решток колишньої дороги, що збереглась від заводу, було викладено доріжки від будинку до ставка. На сьогодні від панської садиби не збереглося майже нічого. Та й сама сім’я Григоруків наче розтанула в тумані років. У панського подружжя не було дітей. Крім того, у дружини почастішали нервові розлади і вона померла ще в молодому віці. Чималий маєток лишився під наглядом пана та служниці. Хто зна, та, напевне, це було велінням долі, бо й служниця не мала власної сім’ї, крім того, теж тяжко хворіла. Пан, помираючи, заповів маєток чуйній й працьовитій служниці, а та, в свою чергу, передала його братовій дочці, племінниці Марії. Панський будинок довго зберігався. Тут до кінця 60-х років ХХ століття проживали нащадки Браницьких. На жаль, кримненчани не пам’ятають імені останнього «панка», що мешкав в маєтку. Він тривалий час працював на залізниці в місті Ковелі. Сьогодні залишки панського маєтку перебувають у власності сім’ї Марії Білець. За її словами, багата бібліотека з цінними старовинними книгами була розпорошена лжедослідниками, котрі обіцяли повернути взяте, однак й до сьогодні від них ні слуху, ні духу. Інші цінні речі, які істотно могли б поповнити ряди експонатів місцевого музею, знищила пожежа. Тоді в полум’ї, намагаючись запобігти лиху, загинув чоловік Марії Білець— Петро. На панському подвір’ї колись було три криниці. Досі збереглася одна: взимку тут вода аж парує, а влітку криниця радує всіх прохолодною водицею. Ще цікава деталь. Коли влітку довго спекотна погода, не йдуть дощі, селяни поспішають до забутої кринички, щоб розчистити джерело. Після цього обов’язково йде дощ. На жаль, незвичайна дорога зовсім не збереглася, Частину її зруйнували, коли розорювали землю під колгоспне поле. Інші рештки невідомо де ділися. Частина експонується у шкільному музеї. Чимало легенд ходить довкола панського маєтку. А дорога, вимощена кінськими зубами, — стежина до таємниці помістя Григоруків, поросла травою.
