Він росте, цей явір, на центральній алеї кладовища у Гаразджі. І посадили його 16 квітня 1992 року літератори, просвітяни, працівники культури Луцька в пам’ять про визначного українського письменника, лікаря, громадського діяча, діяча «Просвіти», дипломата, міністра уряду УНР в екзилі Модеста Левицького...
Володимир ЛИС
Він росте, цей явір, на центральній алеї кладовища у Гаразджі. І посадили його 16 квітня 1992 року літератори, просвітяни, працівники культури Луцька в пам’ять про визначного українського письменника, лікаря, громадського діяча, діяча «Просвіти», дипломата, міністра уряду УНР в екзилі Модеста Левицького.
Він, народжений на Поділлі, поблизу Проскурова (тепер Хмельницький),140 років тому волею випадку був пов’язаний з Волинню і провів у нашому краї значну частину свого життя. Зокрема, в 90-ті роки ХІХ століття працював як лікар у Ковелі, тут заприязнився з родиною Косачів і до кінця життя Лесі Українки підтримував з нею дружні стосунки. Про його життя, деталі характеру, особливості творчого почерку талановитого письменника йшлося на своєрідній літературно-громадській годині-мітингу, яку провели біля могили Модеста Левицького члени обласних організацій Національної Спілки письменників України і Всеукраїнського Товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка в день його ювілею. Патріот, який багато зробив для пропаганди і утвердження української мови в ті часи, коли вона була під забороною, чуйна людина, котра завжди поспішала на допомогу іншим, письменник, який своєю творчістю намагався поєднати Схід і Захід України, — таким постав Модест Левицький у виступах письменників Ніни Горик, Надії Гуменюк, Василя Гея, Володимира Лиса, Тетяни Байди, педагога Лариси Токарук. Колишній учень Луцької приватної української гімназії у 30-ті роки Іван Семенюк по-особливому тепло згадував про ту атмосферу, яку започаткував в гімназії Модест Левицький, який у 1927—1932 роках працював тут викладачем і лікарем. А ветеран вже теперішньої волинської «Просвіти» Григорій Левчук розповів, як група лучан-патріотів у 1974 році добилася-таки від місцевої влади, щоб прах Модеста Пилиповича перенести із колишнього кладовища на нинішньому проспекті Волі, яке тоді було поруйновано, на нове місце поховання в Гаразджі. Довелося звертатися навіть у Київ, бо ж Левицького вважали українським буржуазним націоналістом, і доводити, що він був другом і соратником Лесі Українки, письменником демократичного спрямування. Говорили письменники і просвітяни й про те, що настав час саме на Волині видати повне зібрання творів Модеста Левицького. Адже він, що першу книгу «Граф Мотика» видав у 15 років, активно друкувався наприкінці ХІХ, у перші десятиліття ХХ сторіччя, в роки радянської влади був під забороною, і лише до 100-річчя від дня народження, в часи відлиги, у видавництві «Каменяр» вийшла невеличка збірка «Перша льгота». Художня проза, публіцистика, листи, спогади про письменника і громадського діяча зібрані, набирається на цілих три томи, але де знайти кошти на видання.
