Мій знайомий галичанин, дивлячись на Тараса Чорновола з його пронизливим поглядом і нервовим гримасуванням, вважає, що синові відомого дисидента, Героя України, пороблено. Адже ще зовсім недавно він був учасником акції “Україна без Кучми”, намагався бути лідером фракції “Наша Україна”. Коли ж там хлопця поставили на місце, відбулася його трансформація: Ющенко перетворюється в людину “з темними плямами в біографії”, а Янукович в “легітимно обраного президента”. Невже діяли гіпнозом чи заворожували іншим способом? Кажуть, влада та “зелень” теж гіпнотизують. Це ж бо він вважає, що його прийняли в своє коло Янукович і Ахметов за виняткові вождівські здібності. А, може, все-таки за бренд прізвища? Треба віддати належне проросійським партіям: жодного перебіжчика з їхніх лав у стан націонал-демократів не зафіксовано.
Олександр НАГОРНИЙ
Недавно кілька осіб, які в’їхали в парламент у потязі Юлії Тимошенко, зізнались, що давно вважали: треба об’єднати зусилля БЮТу і Партії регіонів. І подали приклад, як об’єднуватись. Дивлюсь, хто ж такий Михайло Зубець, що і раніше був народним обранцем? Перебував у фракціях та групах Верховної Ради: “Єдина Україна”, “Аграрники України”, “Демократичні ініціативи”, “Народовладдя”, “Союз”, БЮТ і ось тепер служить регіоналам. Таке прозріння в головах політиків постійно відбувається майже в усіх партіях і на різних рівнях. Але для чого читати мораль людям, які дбають лише про свої інтереси? Краще візьмімо газету “Сільські вісті”, яка відображає позицію Соціалістичної партії, і наведемо слова партійних функціонерів, сказані в різний час. Мимоволі замислишся: невже політика не сумісна з порядністю і совістю? 18 листопада 2004 року було опубліковано в газеті “Сільські вісті” заяву парламентської фракції Соціалістичної партії України під заголовком “Доля України — в наших руках”, де стверджується: “Другий тур президентських виборів визначає долю України на багато років наперед. Якщо буде обрано президентом кандидата від Кучми і кримінальних кланів — Україна і надалі буде приречена на постійне економічне згасання, відлучення від цивілізованого світу, на вимирання народу і розгул реакції. Соціалісти не грають у піжмурки з владою і людьми, ми не заявляємо, як дехто, що не підтримуємо жодного з кандидатів, тим часом як на місцях ці політичні сили активно працюють на перемогу Януковича. Соціалістична партія... залишається вірною своїй політичній лінії на усунення від влади кримінальної олігархії”. 27 листопада 2004 року публікується “Щире слово від Олександра Мороза”: “Простір доброти, що витає над Хрещатиком, над вулицями і майданами міст України! Нове покоління, підросток народу, що скинув вериги нав’язаної смиренності! Віра, Надія, Свобода! Здрастуйте!”. 21 грудня 2004 року в матеріалі “Хто нагнітає в Україні політичну шизофренію?” один з керівників Соціалістичної партії Іван Бокий пише: “За президентства Ющенка можливий, навіть гарантований, демократичний розвиток України, а за Януковича її жде ще жорсткіше, ніж за Кучми, всевладдя кланів і криміналітету. ... Партійна верхівка КПУ безсоромно впряглася в президентську гонку Януковича... Вершина фарисейства та й годі”. 4 січня 2006 року друкується стаття Івана Бокого, народного депутата України, заступника керівника фракції соціалістів у Верховній Раді, в якій вказано: “Зрозуміліші наші, українські, причини для такого кроку російського президента — він простягнув руку допомоги кучмівським силам реваншу за поразку на президентських виборах і хоче закрученим “краником” змусити українців проголосувати за любих йому Януковича, Литвина, Симоненка, Медведчука на додачу з Вітренко”. 12 січня 2006 року стаття того ж автора — Івана Бокого з висновком: “Проти уряду Єханурова об’єднались не тільки відверті кучмісти Янукович, Литвин, Медведчук, а й комуністи, Блок Юлії Тимошенко з сателітами з “Єдиної України” Губського... Така ось гримуча суміш”. 10 березня 2006 року міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, делегований Соцпартією, в інтерв’ю говорить: “Наша команда прийшла до влади тоді, коли країною керували кілька кланів — донецьких, дніпропетровських, київських та родинний клан Кучми. Кожен з них мав у своєму складі озброєні групи кілерів, які не лише були недоторканними, а й часто співпрацювали з правоохоронними органами”. 29 березня 2006 року Іван Бокий в статті “Народе, ти помилився!” констатує: “Володарі Донбасу, побудувавши кампанію на конфронтації з Києвом і Заходом, мобілізували не найкращі резерви людської душі і містечковий патріотизм на свою підтримку. І Україна впала. Впала зомбована до ніг олігархів, до ніг кланів”. 31 березня ц. р. у статті “Везувій визріває” Іван Бокий пише: “Не треба особливо зважати на те, що сьогодні в Ющенка і Януковича, Тимошенко і Порошенка, Ахметова і Губського нібито різні політичні уподобання. Їх об’єднує і об’єднає ліберальна ідея, а всі бізнесові протиріччя уляжуться”. 20 квітня 2006 року в заяві політвиконкому Соцпартії “Прискорити формування коаліції демократичних сил” стверджується: “Тривожно, що на заваді такому об’єднанню може стати неспроможність знайти спільну мову через неоднозначні особисті стосунки окремих політиків, внаслідок чого навіть з’являються абсурдні ідеї об’єднання демократичних сил в коаліції з Партією регіонів. Політвиконком СПУ переконаний, що особистий авторитет провідних політиків демократичного табору, якими сьогодні, безперечно, є Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко і Олександр Мороз, допоможе зняти усі можливі суперечки та конфлікти, згуртує демократичні політичні сили”. 20 червня 2006 року — заява Олександра Мороза: “Ідеали Майдану”, які виявились близькі народу України, ще не стали керівництвом до дії для нової влади. Якщо влада не опам’ятається, громадяни не будуть знову покірно терпіти десять років”. 7 липня ц. р. Олександр Мороз заявив з трибуни Верховної Ради: “У мене є докази, які я не буду тут використовувати, що перебування на вищих посадах в Україні таких харизматичних лідерів, як Петро Олексійович Порошенко та Юлія Володимирівна, обов’язково призведе до створення гримучої суміші...”.
