ЗБИРАЄ СІМ’Я ЛУЦЬКОГО ДАЧНИКА
Поцікавилась у дачників масиву “Нива”, хто з їхніх сусідів найкраще господарює. Назвали кілька прізвищ. Серед них й Миколи Петровича Грушки
ЗБИРАЄ СІМ’Я ЛУЦЬКОГО ДАЧНИКА
Поцікавилась у дачників масиву “Нива”, хто з їхніх сусідів найкраще господарює. Назвали кілька прізвищ. Серед них й Миколи Петровича Грушки
Євгенія СОМОВА
Господар був якраз на дачі, поливав спраглу городину водою зі шланга і водночас приймав “сонячні ванни”. Поєднував, як то кажуть, приємне з корисним. Чоловік рік тому вийшов на пенсію. Тож нині має більше часу для дачі. На його ділянці, як то кажуть, усього потроху. Є картопелька, бурячки, цибулька. Поміж ними — фізаліс, розторопша, теплолюбиві кавуни, дині, болгарський перець, баклажани. “Синенькі” господар висадив вперше з розсади. Інакше не дозріють у наших кліматичних умовах. Хоче, каже, поекспериментувати, що з його затії вийде — ростимуть чи ні. Мою увагу привернула натягнута вздовж овочевих грядок сітка. По ній в’ються огірки. Господар розповідає, що виготовив її спеціально для них, щоб запобігти пероноспорозу — небезпечному захворюванню, яке вражає огірки. – Коли вони стеляться по землі, то вже в липні їх вражає ця хвороба,— розповідає дачник. — А якщо не контактуватимуть, то більше шансів зібрати хороший врожай. Переконався на власному досвіді. Як і більшість дачників, Микола Петрович вирощує помідори. Причім переважно високорослі і місцеві, районовані, бо голландські у нас погано родять. Висадив їх майже двісті кущів десяти сортів. Є серед томатів і найулюбленіший сорт. Його Микола Петрович називає “турійським”. Чому? – Коли працював інженером-механіком в облагропромі, — розповідає,— часто їздив у відрядження. У Турійську мав доброго знайомого, який завжди у жовтні пригощав свіжими помідорами з власного городу. Хвалився, що має особливий сорт, стійкий до фітофторозу і лежкий. Плоди довго зберігаються. От я й випросив насіння. Тепер до перших морозів маю помідори на грядці. А потім дружина збирає їх, складає у картонні коробки, перекладає газетами — і на балкон. Розсаду цих помідорів господар має власну, а решту сортів купує на ринку. Постійно оновлює їх. Ті, які не зарекомендували себе як високоврожайні, стійкі до фітофторозу, вибраковує. Із захворюванням помідорів дачник бореться з допомогою “хімії”. Обробляє за сезон разів з п’ять. У спеку регулярно поливає кущі — ллє воду у канавки, щоб не підмити коріння, підживлює курячим послідом, розведеним навпіл з водою. По півлітра під кожен кущ вносить добрив. Завели мову про добрива, Микола Петрович розповів, що їх майже не вносить під городину. Гній дорогий, а хімії — не хоче, тож сіє олійну редьку. Чудове сидеральне добриво! — Виберу цибулю, картоплю — і відразу ж засію редьку,— каже господар. — До морозів зазеленіє. Перекопаю її — і кращих добрив землі не треба. Після редьки бур’яни менше ростуть. А який смачний салат з її стручків! Звернула увагу на розкішні кущі винограду, що утворили тінисте шатро біля садового будиночка. Його господар має п’ять сортів. Крізь густе мереживо листя проглядають ваговиті грона. Перехопивши мій погляд, господар сказав: – Пора обривати листя, щоб ягоди “ловили” сонце. Коли його менше, то вони крупніші, солодші. І вино тоді смачніше. Виноград господар, як з’ясувалося, теж підживлює двічі — коли зацвітає і починає дозрівати — курячим послідом, розведеним водою. Під кожен кущ вносить по відру розчину. Довкола його акуратного, невеличкого садового будиночка, — квіти. У гладіолусах кохається дружина, а Микола Петрович — у трояндах. Їх має кілька сортів. Привозив навіть з далеких відряджень. Свої менш як шість соток землі Микола Петрович використовує не тільки як город, а й як заміську “резиденцію”, де можна відпочити. – Сидіти “на поверсі” — нудно,— каже господар. — А тут і попрацюєш, і в тіні полежиш, послухаєш спів пташок. Дехто з сусідів тут живе з весни до осені.
