Чому найгарніший будинок в центрі Луцька будували зі скандалом (Фото) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.27 € 32.60
Чому найгарніший будинок в центрі Луцька будували зі скандалом (Фото)

Будинок з історією.

Фото Хроніки Любарта.

Чому найгарніший будинок в центрі Луцька будували зі скандалом (Фото)

Будували його у 1901 році

На перетині вулиць Лесі Українки та Кривий вал стоїть дуже помітний будинок. Туристи, які йдуть тут вперше, помічають його і фотографують. Лучани також його добре знають – один із найгарніших на всій пішохідній вулиці. З нетиповою вежею, багатим декором. А, от, будували його зі скандалом. Ініціатор будівництва Абрам Глікліх у 1901 році почав зводити будинок так, що захопив частину тротуару і на теперішній Лесі Українки і на Кривому валу. Йому це зійшло з рук.

Про це пишуть Хроніки Любарта.

Перетин цих двох вулиць – дуже вдале і гарне місце у центрі Луцька. Кривий вал мальовничо з вигином спускається в бік вулиці Богдана Хмельницького. Тут видно стильну забудову тридцятих, яка в літній сезон майже щовечора освітлюється теплим західним сонцем увечері. Тут цікаво ловити різні фоторакурси.

В протилежну сторону – спуск до парку, вкінці якого вже видніється зелень. Тут влаштований невеликий сквер з пам’ятником луцькому поетові Костю Шишку. Біля нього – стильна пам’ятка модерністського дизайну шістдесятих, колишній будинок мисливця. В давнину це місце було значно рельєфніше, в цьому районі проходила природна північна межа міста. Є прийнята думка, що міська забудова перейшла цю межу тільки на початку ХІХ століття в напрямку нинішнього Театрального майдану.

Акцентом цього місця, безумовно, є будинок з вежею. Він увиразнює довколишній простір, додаючи до нього історичної автентичності. Вагомим позитивом є те, що за ним добре доглядають. Будинок грамотно реставрований і може вважатися зразком догляду за історичною забудовою.

На плані частини міста 1897 року ділянка, де зараз стоїть цей будинок, підписана власником Зурахом Барашем. Тоді це був перетин вулиць Шосейної і Больничної. Однак, очевидно, в той, або трохи пізніший (але не дуже) час хтось зробив помітку олівцем. Ця помітка зроблена у вигляді фігурної дужки, яка об’єднує цю ділянку із попередньою вздовж теперішньої вулиці Лесі Українки. Вона підписана Дувидом Цукерманом. Під цієї дужкою олівцем підпис – Гликлихи. Очевидно, в час, коли план ще був актуальний, змінювалися власники і орендарі ділянок. Про це в одному місці плану чітко і написано.

Між 1897 і 1901 роком власником ділянки №22 (і, мабуть, №21) став Абрам Глікліх. Саме він приніс в управу проект двоповерхового будинку, який планував тут побудувати. Управа внесла невеликі корективи і 5 квітня 1901 році дала дозвіл на будівництво. Воно почалося майже одразу.

На думку деяких лучан, будинок захопив частину тротуару на Шосейній і на Больничній вулицях. Малявчик (пізніше став міським головою), Розенфельд та інші стали скаржитися.

Читати також: Таке дійсно було:15 старих фото, яких немає в шкільних підручниках

Поліцейський наглядач 2 частини міста (грубо кажучи, друга частина міста простягалася від Братського мосту до теперішнього Театрального майдану) разом з запрошеним техніком вийшли на ділянку для обмірів, але захоплення не виявили. Про це повідомили міській думі 20 вересня 1901 року. Тоді дума дала доручення гласним запросити землеміра, аби ще й він виконав обміри.

Результати цих вимірів порівняли із планом вулиць Луцька, де зазначена ширина. І здивувалися. Виявилося, що в місці, де стоїть будинок, і Шосейна і Больнична стали вужчими. Підрахували, що будинок Глікліха на вулиці Шосейній виступає на 0,42 сажня (1 сажень = 2,13 метра) від загальної лінії забудови вулиці, а на Больничній (Кривий Вал) – на цілих 1,3 сажня.

Якщо подивитися уважно на сьогоднішню ситуацію стику обговорюваного будинку із модерністською Касою рільничих спілок (жовтий будинок на вулиці Кривий Вал, де довгий час була вивіска Укртелекому), то видно, що ця жовта споруда ніби відхиляється в глибину району від вулиці, від тієї лінії забудови, яку започатковує будинок Глікліха на Кривому Валу. Звичайно, це продиктовано вигином самого Кривого валу, але чи настільки?

І ось що ми дізнаємося з історії. На місці нинішнього жовтого будинку в часи будівництва Глікліхом була ділянка чиновника Стефана Лукіча Лисаневича (див. план 1897 року). Землемір, відряджений міською думою, виміряв, що новий будинок Абрама Глікліха виступає за ділянку Лисаневича на 0,23 сажні. Це приблизно 48 сантиметрів. Зараз цього виступу не видно, адже зовсім не факт, що жовтий будинок, зведений у 1938, збігається з лінією ділянки Лисаневича, якою вона була у 1901 році

Дивіться такожУ мережі показали 300 фотографій радянського Луцька 

 

 

Щоб прийняти якесь остаточне рішення, переміряли ширину вулиці Шосейної (Лесі Українки) від собору до будинку Варковицького (тепер це Лесі Українки, 32). Виявилося, що ширина не відповідає затвердженому плану вулиці. Тому питання захоплення Глікліхом стало двозначним. Якщо і захопив, то не він один, бо ширина вулиці після 1869 року стала меншою. А коли і хто перший почав вилазити за смуги – невідомо.

Тобто якщо підходити формально, то будинок і справді виліз на тротуари порівняно з тим, якими ці тротуари фігурують у плані вулиці 1869, але тоді треба врахувати, що так з усіма будинками. Підрахували, що знесення стін, які порушили кордони, і зведення нових може обійтися власнику у суму 6000 рублів.

Фрагмент журналу засідань Луцької міської думи, де обговорювалося питання будинка Глікліха

 

 

 

Сам Глікліх запевняв, що ніякого захоплення не було і будинок відповідає затвердженому плану. 22 вересня 1903 року в Луцькій міській думі знову слухали питання про захоплення Абрамом Глікліхом частини землі вздовж двох вулиць. Вирішили, щоб власник будинку знову показав затверджений план.

…Як це часто буває в історичних пошуках, ми не можемо точно сказати, що було далі. Бо немає документів, або такі ще не виявлені. Найімовірніше, нічого особливого далі не відбулося. Сумнівно, щоб такий будинок впливового мешканця зносили і змусили перебудувати. Могли оштрафувати, але підтверджень також нема.

На першому поверсі у новій будівлі відкрили (орендатор, або власник) булочну і ресторан. Також були дрібні крамниці. Під час Першої світової війни будинок був пошкоджений зі сторони нинішнього Кривого Валу (колись – Больничная), але його відновили. До кінця 1920-х змінився власник. На плані 1929 року, зробленому інженером Єжи Жеромом, тут уже значиться інший власник – Шльома Гарбаж.

 

Джерело: Хроніки Любарта