"Газова криза" змусила чиновників заговорити про нетрадиційні види палива. Тим часом на Волині є підприємства, які давно їх успішно використовують. ТЗоВ "Рожищеальянс" уже три роки обігріває свої виробничі та офісні приміщення енергією, яка утворюється від спалювання відходів основного виробництва — сирої тирси.
Олександр ПИРОЖИК "Газова криза" змусила чиновників заговорити про нетрадиційні види палива. Тим часом на Волині є підприємства, які давно їх успішно використовують. ТЗоВ "Рожищеальянс" уже три роки обігріває свої виробничі та офісні приміщення енергією, яка утворюється від спалювання відходів основного виробництва — сирої тирси. – За якийсь десяток метрів від нас – газороздатка, – розповідає директор ТзОВ “Рожище-Альянс” Віктор Іванков. – Проте від газу ми принципово відмовилися. Вирішили вкладати кошти у високі технології. На підприємстві щодня утворюється близько 30 кубометрів тирси. Раніше вивозили її на сміттєзвалище у Брище, платили за полігон, тратилися на транспорт. Стали думати, як уникнути цих втрат. Зацікавилися німецькою технологією, яка дає змогу отримувати енергію від спалювання сирої тирси. Закупили відповідні котли, встановили їх. Тепер наші приміщення обігріває не газ, а тирса. Газ дорожчає, а тирса завжди була, є і буде у кожного, хто працює з деревиною… Відповідне обладнання, за нашими мірками, коштує чималі гроші. Однак воно дає відчутний економічний ефект. Система повністю комп’ютеризована і працює цілодобово. Коефіцієнт корисної дії котлів – 87 відсотків. Технологія – екологічно чиста. У котел нагнітається повітря, тирса надходить просто від пилорам. За добу така котельня поглинає близько 20 кубометрів тирси (для порівняння: звичайна конвеєрна пилорама виробляє близько 5 кубів). Котельня нагріває воду до 92 градусів, далі вона циркулює по відповідних системах. Це дає практично “дармову” теплову енергію, гарячу воду, а добре висушені лісоматеріали дорожчають у ціні. Віктор Михайлович зізнається, що декілька років тому подібні котли почали виготовляти і в Україні. Однак він про них скептичної думки. Наші виробники, мовляв, сліпо копіюють імпортні зразки, не з`ясувавши усіх секретів якості. У вітчизняних аналогів і ККД менший, і з ладу вони виходять у декілька разів частіше. Перш ніж налагоджувати власне виробництво, вважає він, нашим виробникам слід було б створити спільне підприємство і повчитись у європейців, як робити якісний продукт. – Наші законотворці “потурбувалися”, щоб ці технології до нас узагалі не доходили, – продовжує Віктор Іванков. – Прийняли лобістський закон, за яким при перетині кордону на імпортні котли треба сплачувати і ПДВ, і 25 відсотків мита. Я мусив сплатити ці суми, але нітрохи не шкодую… Співрозмовник стверджує, що такий котел спроможний забезпечити теплом і гарячою водою 9-поверховий будинок на кілька під’їздів. Якби ті гроші, які доводиться сплачувати комунальникам, потратити на придбання такого обладнання, воно окупилося б за 6-8 місяців. Надалі люди просто заощаджували б, зменшили тарифи і платили лише за підвезення тирси та роботу працівників котельні. Європа показує в цьому добрі приклади. За рахунок використання нетрадиційних видів палива Швеція забезпечує себе теплом на 38 відсотків! Данія і Фінляндія – відповідно на 20 і 23. І щороку вони ставлять перед собою завдання: хоч на дещицю збільшити цей відсоток. Тобто, європейці сьогодні роблять ставку не на газ чи вугілля, а намагаються максимально використати відновлювані джерела енергії. Чому наша Волинь, яка має приблизно таку ж лісистість, як країни Скандинавії, цього не використовує? Невже не можна налагодити виробництво щепи, яка даватиме таку ж “дармову” енергію? – Чому б на рівні мерії не зробити експеримент: встановити такий котел замість газового? – запитує підприємець. – Переобладнати котельню, яка забирає з бюджету дуже багато коштів для опалювання адміністративних і соціально-побутових приміщень. Я готовий навіть частково оплатити встановлення такого котла. Єдине, що владі слід зробити, – це організувати централізований забір тирси у тих підприємств, які мають її у відходах свого виробництва. Повірте: у Рожищах тирси вистачить, щоб обігріти все місто, та й гарячу воду люди весь рік матимуть. Якщо експеримент вдасться, можна рухатись далі – запроваджувати подібне в усіх містах і районах області, де достатньо лісопереробних підприємств… Наостанок директор “Рожище-Альянсу” зізнався, що цієї осені планує встановити на підприємстві ще одну імпортну котельню потужністю 1 мегаВат (наявна має 500 Ват). Це дасть змогу опалювати близько трьох тисяч квадратних метрів площ, тобто цілком перейти на обігрівання приміщень фірми енергією тирси. У амбітних планах молодого бізнесмена – з часом частково відмовитись і від централізованого електропостачання, перейти на використання енергії сонячних батарей. До речі, тут же, в Рожищі, діє підприємство “Дельта”, яке виготовляє техніку, спроможну виробляти щепу у будь-яких кількостях, переробляти на деревну суміш будь-які відходи деревини – від великих пнів до залізничних шпал. Проте в Україні їхня продукція, як це не парадоксально звучить, досі не затребувана. Але це вже – предмет окремої розмови
