ШКОЛА ОЛЬХОВИЧА, ПЕДАГОГА І МЕНЕДЖЕРА

Сьогодні колеги, вихованці та їх батьки, представники влади та громади вітають з 60-літтям директора Луцької ЗОШ 22 Василя Олексійовича Ольховича, відмінника освіти України, члена колегії управління освіти і науки облдержадміністрації, педагога з майже 40-річним стажем і успішного менеджера-керівника. Напередодні ми запросили ювіляра до розмови.

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

— Василю Олексійовичу, щорічно о цій порі директори шкіл складають іспит на готовність ввірених їм закладів до початку нового навчального року. Кожен, хто завітає до школи № 22, переконається, що все тут зроблено з любов’ю, з турботою про дітей.
— Це заслуга всього колективу. У школі працює чимало людей, які створювали ці класи і кабінети з першого гвіздочка, вклали у них багато праці, душі. Мене призначили директором Луцької ЗОШ № 22, коли тут був лише фундамент. 18 років тому, в пору тотального дефіциту, треба було добряче крутитися, щоб придбати усе необхідне, раціонально розпорядитися коштами. Пригадую, ще зводили стіни, а я вже діставав обладнання для кабінетів, замовляв меблі, унаочнення, розвантажував автомашини з шафами, столами, орендував приміщення для їх зберігання. Зате уже в липні 1988 року новозбудована школа була готова прийняти дітей. А через три місяці саме тут вирішили провести міжнародний семінар фонду «Відродження». З того часу й зберігається традиція до 1 вересня готуватися серйозно, завчасу, з любов’ю і відповідальністю.
— Це було «бойове хрещення» вас як менеджера?
— Ні, до цього я вже мав досвід підготовки новозбудованої школи № 10, де працював заступником директора. То було справді перше випробування ділових якостей, перевірка характеру, волі. Директор була на лікарняному. Мене, вчителя фізики, кинули, як в ополонку, у це пекло з недоробками будівельників, господарськими неув’язками. Довелось на ходу опановувати суміжні професії виконроба, постачальника, дизайнера.
— Директор школи мусить поєднувати у собі талант педагога й менеджера. Знаю, що учні в школі № 22 дуже люблять уроки фізики, які ви ведете. Хто спрямував вас в юності на цю стежку?
— Скільки б не було господарських клопотів, але на першому місці в мене завжди була і є робота з дітьми. Я мріяв викладати іноземну мову. Але старший брат Євген, закінчивши фізмат, прийшов вчителювати в рідну Тростянецьку школу, що в Ківерцівському районі. Я тоді був старшокласником і допомагав братові робити прилади для кабінету фізики, готуватись до лабораторних занять. Так і звабила мене фізика. А брат, який згодом перейшов працювати у Луцьку школу № 15, завжди був для мене прикладом творчого підходу до справи. Під його керівництвом я робив перші кроки на вчительській стежці у цій же школі. Починав лаборантом, мав всього кілька годин. А згодом мої учні стали перемагати на олімпіадах, вкладена праця почала давати моральну віддачу. На базі школи проводили обласні семінари вчителів фізики, ми брали участь у виставках технічної творчості. Мій брат уже на пенсії, але я досі захоплююсь його фанатичною професійною відданістю.
— Така риса, наскільки мені відомо, притаманна і вам. Кажуть, що ви у школу приходите найпершим, а йдете — останнім, що всі вихідні й відпустки проводите на роботі.
— Не зовсім так. Торік, наприклад, їздив відпочивати у Крим. Щоправда, перш за все в Алушті обійшов усі школи, подивився, що в них є цікавого, вартого уваги. Потім поїхав у «Артек», у цю зразкову школу-мрію, облаштовану за останнім словом техніки, сучасної педагогічної науки. Розмовляв з педагогами, вивчав, як організовано навчальний процес. Звичайно, нам про такі умови тільки мріяти. Але навіть при тому, що працюємо у дві зміни, що у школі, яка розрахована на 1176 учнів, маємо до 1400 дітей, — прагнемо, щоб усім було комфортно, зручно, затишно. Уроки починаються о 8-ій ранку, але я справді приходжу значно раніше, бо так звик. Другу зміну школярів проводжаємо після 19-ої вечора. Щодня круговерть справ. Але мені приємно, коли батьки просять прийняти дітей саме в нашу школу, це — найвище визнання.
— Кажуть, що у вас є особливі «зіркові» класи, де ростуть талановиті співаки, танцюристи?
— Так, є класи естетичного напрямку виховання, куди батьки просять записати дітей, щоб не водити їх «на танці», в різні гуртки поза школою. У нас для них передбачені заняття ритміки, основ театральної гри, вокального співу, психологічний тренінг, основи дизайну. Звичайно, не менше уваги приділяємо й основним дисциплінам. Торік, наприклад, випускники одного з таких «зіркових» класів стовідсотково стали студентами вищих навчальних закладів. Не всі з них вибрали професії, пов’язані з мистецтвом, але творче начало людині завжди на користь. Загалом же щорічно до 85 відсотків наших вихованців вступають до вузів, підтверджуючи високий рівень знань, одержаних у школі.
— Василю Олексійовичу, чого бажаєте собі у день ювілею?
— Моє життя — це школа. З її проблемами, буднями, святами, труднощами й радощами. Бажаю собі і моїм однодумцям-колегам менше вимушеної «паперотворчості», більше живої педагогічної активності, щоб в школі панувала атмосфера людяності, налаштованості на цікаву працю, яка усім в радість.