Якось у Києві мені пощастило побувати на виставці японського мистецтва ікебана (так у країні Сходу Сонця називають складання квіткових композицій). Це було справжнє свято краси, єднання квітів і людської душі...
Євгенія СОМОВА
Якось у Києві мені пощастило побувати на виставці японського мистецтва ікебана (так у країні Сходу Сонця називають складання квіткових композицій). Це було справжнє свято краси, єднання квітів і людської душі.
А нещодавно мистецтво ікебани презентували лучанам професори з Японії Схінтаро Матсцуно та Массумі Окубо. У країні Сходу Сонця ікебана існує з часу поширення буддизму. Квіткові композиції спершу ставили в храмах. Поступово мистецтво стало частиною повсякденного побуту людей. В основі аранжування квітів, зазначив у розмові професор Массумі Окубо, лежать три лінії, які символізують небо, людину і землю. За його словами, ікебана — не просто мистецтво, це — розкриття індивідуальності рослин, краси кожної квітки. Якщо для нас, європейців, букет, як правило,— велика кількість квітів, то в японському мистецтві аранжування особливе значення надається символіці. Сосна і троянда, скажімо, символізують вічну молодість, піон і бамбук — процвітання та мир. Професор Массумі Окубо швидко склав з матеріалу, з якого плетуть мати, та жовто-синіх квіток оригінальну композицію, назвавши її «Символ України». «Я присвятив її народу України», — сказав гість зі Сходу. Для створення ікебани можна використовувати коріння, камені, сухі гілки, металеві фігурки, засушені квіти. Але обов’язковий елемент її — живі квіти, оскільки «іке» означає життя, а «бана» — квітка. Створення ікебани, вважають японці, допомагає людині розкрити в собі творця. А ще це мистецтво вчить підмічати красу кожної гілочки, скромної польової квітки. Професори Схінтаро Матсцуно та Массумі Окубо ознайомили лучан ще з однією складовою японської культури — чайною церемонією. У цій країні процедура приготування і споживання чаю — справжнє театральне дійство. Триває воно дві години. І хоча професор Массумі Окубо провів його на сцені народного дому «Просвіта» за скороченим варіантом, воно від цього не втратило урочистості. Та й чай, як казали глядачі, котрим пощастило скуштувати його, був «живим»— густим і ароматним. Як сказав в інтерв’ю професор, процедура приготування цього напою — своєрідна чайна церемонія. Японці вважають, що вона виховує акуратність, культивує національні почуття. На чай гостей запрошують заздалегідь. Господар насипає у велику чашку (напій готується на всіх гостей) порошок зеленого чаю, заливає його кип’ятком, збиває бамбуковим віничком, поки маса не розчиниться. Потім з поклоном передає чашку головному гостеві, а той повільно, маленькими ковтками відпиває чай і повертає її хазяїну. Від нього вона йде до іншого гостя. Після густого чаю подають «рідкий», менш насичений. І вже готується він в окремих чашках для всіх гостей. Цікаво, що у японців запрошують не лише на ранковий чай, обідній чи вечірній, а й на нічний. Під час чайної церемонії не можна говорити про щоденні справи, проблеми. Знайомство з культурою Японії завершилось концертом скрипаля зі світовим ім’ям Джіна Матсцуно, який неперевершено виконав твори японських та європейських композиторів. Акомпанувала скрипалеві Світлана Мішеніна. Зал довго аплодував маестро стоячи. І насамкінець скажу, що зустріч волинян з японською культурою відбулася завдяки Центру японської культури в Польщі і його директору, президенту японсько-польського форуму «Ямато» Ізі Джоховські.
