Волинська журналістка: «…А в данців за гречку голос не купиш»

…можливістю проголосувати за українців, які балотуються до данських муніципалітетів

Згідно з Конституцією Данії, 18 листопада в країні відбудуться місцеві та регіональні вибори. Спостерігати, як жителі країни-перлини Скандинавського півострова готуються до події, покликаної змінювати на краще (або не змінювати, бо, як бачиться, куди вже краще?) життя своїх громадян, звісно, цікаво насамперед у порівнянні з  українськими передвиборчими кампаніями. 

Історія засвідчує: датська виборча система вважається однією з найпрозоріших та найбезпечніших у світі, що робить вкрай малоймовірним підкуп чи якусь іншу аферу, пов’язану, наприклад, із горе-кандидатами-двійниками з однаковими прізвищами. 

Вдивляючись в усміхнений від спокою та стабільності людський потік у Копенгагені, і справді, навіть уявити важко, що хтось із нього перед голосуванням простягне руку за 50 кронами, безкоштовним секонд-хендом, яйцями, чаркою чи продуктовим набором з легендарною гречкою. Чомусь саме нею українські кандидати зазвичай, наче золотим піском, посипають свої дороги до депутатських крісел. Пам’ятаю, хтось із таких соромітників ще додумався набавити собі прихильників написом на кришках для консервації: «Олігархам та корупціонерам – кришка. Ми за партію простих людей». Не знаю, наскільки спрацювало таке  плінтусне почуття гумору на рейтинг претендента, однак свого часу творці, здавалося б,  простакуватого серіалу «Слуга народу», краще ясновидиці Ванги  «передбачили» президентські перегони 2019 року.  Через схожість кінострічки з реальною кампанією та сприйняття Зеленського ідеальним лідером, здатним втілити екранні реформи в реальному житті,  навіть Комітет виборців України назвав фільм «Слуга народу-3» передвиборчою агітацією. 

Право голосу на місцевих і регіональних виборах у Данії мають й іноземці, віком від 18 років, після чотирьох років безперервного проживання в Країні Щастя та реєстрації у своїй комуні.

Цікаво, чи взявся б хтось із тих режисерів створити сьогодні його продовження? Трагедія – не комедія (при однаковій повазі до обох жанрів), та й вибори в нашій країні не на часі, доки не закінчимо війну. Дали б Бог та ЗСУ нам миру, то з ним, треба сподіватися, матимемо більше мудрості. 

У Данії ж тим часом наші співвітчизники сміливо та впевнено балотуються до місцевих  та регіональних рад, представляючи інтереси громад у різних партіях.  Принаймні, перше українське радіо в Данії – «Ластівка» відрекомендувало 11 таких кандидатів. Їхні портрети поруч із плакатами данців на найвидніших місцях, а в  соціальних мережах українці ведуть активну дискусію щодо можливостей українців не в своїй країні. Стиль коментарів різниться: від гордості – до звинувачень у … приналежності до «Слуги Народу».  До слова, право голосу на місцевих і регіональних виборах у Данії мають й іноземці, віком від 18 років, після чотирьох років безперервного проживання в Країні Щастя та реєстрації у своїй комуні…

…різним у країні, яка першою відкрила двері українським біженцям 

До речі, гречка, у данців, як і підкуп та корупція, далеко не в «тренді».  На прилавках місцевих супермаркетів гречана крупа є в невеликій кількості лише в несмаженому (зеленому) вигляді, зате данські аграрії масово використовують той продукт як корм для худоби. 

Попит українців, котрі знайшли в цій країні прихисток від війни, дуже швидко вивчили приватні підприємці  й відкрили магазини, де можна купити все: від торчинського майонезу – до львівського «Пломбіру», рівненського сиру, «рошенівських» шоколадок, одеської халви,  харківських сардельок, херсонських помідорів  у консервованому та свіжому вигляді та «Української горілки з перцем»…

В одному з таких магазинів у Копенгагені йшла позаду літнього покупця. Чоловік із пакетом продуктів саме виходив на вулицю, а навпроти до дверей поспішили молодечим кроком двоє юнаків років 18–20-ти. Здавалося, парубки землі під собою не чули, настільки зверхніми були їхні погляди. Хлюпаючи пивом під ноги, човгали з такою самовпевненістю, наче перед ними мав розступитися світ. 

Чоловік попереду, мабуть, очікував елементарної вихованості. Мовляв, дадуть старшому дорогу, а потому сахнувся вбік і від нестримної ходи хлопців, і від ріжучої вуха тиради, крикнутої йому незнайомою мовою.

– Дєдуля, зникни, бо ми йдемо, – гукнув українською один із нахаб, будучи впевненим, що данець його не зрозуміє. Ті чотири слова змішав із лайливими, й самовдоволено усміхаючись, ввалився в магазин.

На жаль, червоніти за молодих земляків доводиться нерідко в громадському транспорті, на вулицях, у парках… У більшості ріже вуха москальська мова впереміш із нецензурщиною, зневага до порядку… Та в сім’ї ж, як мовиться, не без виродка. 

Намагаюся втамувати ті неприємні відчуття гордістю за земляків, котрі підтримують Україну, організовуючи невтомно благодійні заходи з презентаціями українського мистецтва, спорту, традицій,  працюють і переказують гроші для ЗСУ, гарно вчаться чи просто дякують Данії за величезну підтримку України скромною порядністю. 

А чи потребує наразі й наскільки українського менталітету Країна Щастя, стане відомо на її чергових виборах. Вони ж бо – дзеркало культури, освіченості та сили кожної країни!