Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші Або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія №7)

Продовження. Початок – у газеті «Волинь» №№ 39 – 44 за 2025 рік

---

«Афіша на кожному стовпі»

…Велика Груша прокинулась від шелесту паперу й запаху клею. Бо баба Параска з бабою Палажкою, Омеляном і Левком виготовляли афіші на благодійний концерт Юрія Поліщука і «Чорних черешень». Левко навіть у місто внукам зателефонував і запропонував їм почути вживу: «Волинь – сто лісів, сто озер, сто доріг. Волинь – із намиста пісень оберіг…».

– Пиши крупніше! – тим часом командувала Параска. – Щоб навіть на Заваллі сліпий дід прочитав! 

– А ти не кричи, – парирувала Палажка, – бо від твого голосу клей швидше сохне! 

– А ти не кричи, – парирувала Палажка, – бо від твого голосу клей швидше сохне! 

Трохи роботи – і вже можна йти в люди. Клеїти афіші. 

– Ото вже робота! – знову бурчала Параска, тримаючи відро з клеєм і рулон яскравих афіш. – Та я би, певно, й весілля так не готувала, як той концерт!

– Не язика свого крути, а клей мішай, – гаркнув дільничний Петро Вареник, що тримав драбину. – Бо як не доклеїте, то й концерт буде без публіки!

Баба Параска подивилася на дільничного, як путін на Україну. Але промовчала. Це ж не її чоловік Омелько. Це – поліція.

 Перед тим Параска й Палажка рознесли афіші по всіх кутках Великої Груші. Біля клубу наклеїли – три (саме третю тільки що на найвищому місці наклеїли, щоб ніхто не зірвав), біля школи – дві, на лікарні (точніше, філії лікарні) – одну («щоб хворі знали, що життя триває»), а біля ферми наклеїли так, що корова Маруся довго нюхала папір і мукнула: «Муузика буде!». 

(«А я б афішу на хвіст причепив», – занотував Мурчик-Копілот, поправивши окуляри).

«Левко і нічний бінокль»

…Тієї ночі Левко, що приїхав «з міста», знову заночував у своїй старій машині біля хати Палажки. 

І коли все село вже спало, Палажка щось відчула – чи то вітер, чи то передчуття. Вийшла в хустці, з ліхтариком, – а Левка – нема! Машина – порожня, дверцята – відчинені.

– Ой лишенько, знову жених утік! – прошепотіла вона й вийшла за хвіртку, шепочучи: – Левку! Де ти, Левку?! 

Аж бачить: за городами, на пагорбі, він стоїть у старих військових штанях, тримає бінокль і розглядає темряву… у бік державного кордону.

– Левку, ти що, шпигун? – крикнула Палажка. 

– Левку, ти що, шпигун? – крикнула Палажка. 

– Та ні, – усміхнувся він, – просто хочу знати, чи мої внуки зможуть доїхати без пригод. 

– А я думала, що ти стежиш, чи не прийшли москалі по наші афіші, – перевела на жарт мову баба Палажка. Але подумала про себе: «Невже шпигун?». 

(«Шпигун, не інакше», – терся об ногу баби Палажки, стверджуючи своєю котячою мовою, Мурчик-Копілот, і вус у нього сіпнувся).

Концерт під сирену

…Концерт почався гучно. «Чорні черешні» заспівали «Ой, черешне моя, солодка, як кохання з Груші». Глядачі тупотіли ногами, баби махали хустками, дядьки стояли з підпиранням стін, щоб не розплескати чарку.

А коли завели «Жінку другову», то запала тиша, а потім почулося шморгання носами. Плакали всі – і жінки, і чоловіки.

– Життєйська пісня, – сказав дід Омелян, витираючи сльозу. На його репліку грізно чорною хмарою глянула баба Параска. Але не встигла нічого сказати, бо…

Бо раптом – піп-піп-піп! – на телефоні дільничного Петра Вареника заграла повітряна тривога.

– Все! – заявив він. – Концерт призупинено! В укриття всім!

Глядачі вибухнули.

– Яке ще укриття? – обурилася баба Палажка. – У нас тут найглибше – підвал із моїм варенням!

– Яке ще укриття? – обурилася баба Палажка. – У нас тут найглибше – підвал із моїм варенням!

– А що москалі тут бомбитимуть? – підтримала баба Параска. – Наш клуб із трьома лампочками чи «Запорожець» мого Омеляна, що вже сам розвалюється?

Глядачі гуділи, а Юрко з гуртом продовжили співати – бо ж сирену у Великій Груші все одно не чути, а найближча станція оповіщення – аж у Камені-Поліському. 

 І коли дільничний Пет­ро Вареник махнув рукою на знак згоди, Параска крикнула з залу:

– Співай, Юрку! Хай москалі вдавляться, а ми ще й до танцю підемо! Нас не залякати! Щоб той путін здох!

І у Великій Груші залунало лірична балада від «Чорних черешень»: «У нічному небі золоте відерце, задивився місяць в лісове озерце…».

Борщі і поїзди

…Після концерту клуб перетворився на їдальню – кожна господиня принесла своє. Борщів – до десяти видів: з квасолею, з грибами, з буряком і навіть «борщ без буряка», бо господиня «забула».

І тут почалося – Параска з Палажкою сперечаються, хто поїде у безплатну подорож залізницею на 3000 кілометрів, що уряд пообіцяв.

– Я б поїхала в Київ, – каже Параска, – на концерт Святослава Вакарчука. Хай Юрко наш вибачає, але Вакарчук – то святе! А потім – на Хортицю, щоб москалям із острова показати, що в українців дух є і дупа теж!

– Ой, Параско, – закотила очі Палажка, – то ж підкуп виборця, чиста гречка! Не піду я нікуди, хай мені ті три тисячі кілометрів по шиї обмотають!

– Та не бреши, – підколола Параска, – ти б із моїм Омеляном і на край світу подалась, якби квиток дали безкоштовно!

– Та не бреши, – підколола Параска, – ти б із моїм Омеляном і на край світу подалась, якби квиток дали безкоштовно!

Палажка почервоніла, як буряк у борщі, а весь клуб вибухнув сміхом. 

(«А я б поїхав у Маріуполь, на берег Азовського моря, аби воно було тільки українським», – занотував Мурчик-Копілот, поправивши окуляри).

Проте цей сміх Палажка майже не чула, бо в голові гуділи зачаровані слова з балади «Чорних черешень»: «Одиноким душам навіть в небі тісно…». 

Далі буде…

Остап ЧЕРЕШНЯ (у співпраці з Мурчиком-Копілотом). 

Усі частини нашого газетного серіалу «Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші»:

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія № 1).

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія № 2).

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія № 3).

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші або Хроніки кохання з перцем по-волинському (Серія № 4).

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші Або Хроніки кохання  з перцем по-волинському (Серія №5).

= Баба Параска і баба Палажка з… Великої Груші Або Хроніки кохання  з перцем по-волинському (Серія №6).

Зараз також читають: Єрмак заявив, що Зеленський не причетний до корупції.