Тетяна Головацька із селища Жовтневе, Юрій Столярчук з села Баківці Луцького району, Іванна Кревська з Луцька — перші, з ким мені вдалося познайомитися відразу після зустрічі ровесників нашої Незалежності з головою облдержадміністрації Володимиром Бондарем...
Тетяна Головацька із селища Жовтневе, Юрій Столярчук з села Баківці Луцького району, Іванна Кревська з Луцька — перші, з ким мені вдалося познайомитися відразу після зустрічі ровесників нашої Незалежності з головою облдержадміністрації Володимиром Бондарем. А всього їх приїхало на цю зустріч лише 12 із 38 тих юних волинян, котрі привітали 15 років тому прийняття Акта Незалежності України не оплесками чи схвальними вигуками, а «салютували» голосними радіснимикриками у пологових будинках області
Володимир ЛИС
Проте, як зазначали мами декотрих, також присутні на зустрічі в облдержадміністрації, спільним того пам’ятного серпня було ще й те, що був страшенний дефіцит пелюшок та інших необхідних для новонароджених речей, і їх довелося купувати за спеціальними талонами-довіреностями. Нині вони вже майже дорослі, вродливі і дуже різні. Олександр Іванчук з села Квасів Горохівського району по закінченню дев’яти класів цього року поступив у Луцьке вище профтехучилище № 2. Здобуватиме професію столяра і водночас заочно хоче вчитися на правника у одному із щойно відкритих вузів. Як виявилося, Сашко ще й хороший спортсмен, здобував призи і перемоги на районних і навіть обласних змаганнях легкоатлетів-школярів у бігу на дистанціях 100, 800 і 1500 метрів. Ось такий і спринтер, і стаєр одночасно! А мама його, Марія Павлівна, сільська листоноша, призналася як колись, доставляючи листи односельчанкам, подумки складала листа до майбутнього сина, бажаючи аби він виріс щасливим, розумним, добрим, і аби до нього прилітали тільки білі птахи радісних звісток. Що ж, можна вважати, що мамині побажання справджуються. Лучанка Оля Мельничук — також особа різноманітно обдарована. Вона любить музику, малювати, вишивати, а ще читати фантастику. А ось професію в майбутньому хоче обрати собі дуже практичну — економіста, бо вважає, що в нашій державі навіть знаменитий Віктор Пинзеник, не кажучи вже про інших, проводить і обгрунтовує якусь не таку економічну політику, яка не забезпечує і дорослих, і юних громадян нашої держави належним добробутом. — А ти часом не сербка чи хорватка? — запитав журналіст «Волині» іншу лучанку із незвичними ім’ям та прізвищем — Каріна Несмянович. У відповідь Каріна засміялася і повідала сімейну таємницю — це ім’я її мама, Ірина Петрівна, як і вона, щира українка, почула колись під час навчання у Донецьку, і так воно їй сподобалося, що вона дала собі слово, якщо народиться донька, то буде зватися саме так таємничо-романтично. Сама Каріна співає у шкільному хорі у Луцькій школі № 22, а мріє стати психологом, бо вважає, що надто багато у нашому житті і сімейних, і суспільних конфліктів, і людям потрібно допомагати розв’язувати їх і відчувати себе щасливими. Всі ровесники нашої Незалежності виростають у звичайних волинських сім’ях, а їхні батьки мають майже всі прості професії — листоноші, сільського механізатора, електрика, водія, охоронця, хоча є, щоправда, і вчительські діти. Мами їхні пам’ятають, як п’ятнадцять років тому вбігали до палат медсестри чи через вікно повідомляли чоловіки, що відтепер Україна незалежна. — Я народилася об 11-ій ранку, отож в колишньому Союзі, до проголошення нашої Незалежності прожила лише п’ять чи шість годин, — посміхається Каріна Несмянович.— А в незалежній Україні хотілося б жити довго і щасливо. Ровесникам хотілось би побажати бути патріотами України, бо вона в нас одна.
