ВОЛИНСЬКЕ КОРІННЯ СПІКЕРА МОРОЗА

У волинському селі, звідки походить рід Морозів, одні вважають спікера зрадником, інші — Людиною з великої букви.

Василь ЯНОШІ

Односельці й понині Надію Григорівну кличуть «Морозихою», хоч добре знають, що її прізвище Остапчук. А останнім часом, коли йдеться про 77-літню пенсіонерку, ще й додають: «Це родичка спікера». У Вербі, що біля Дубна, не лише мешкає двоюрідна сестра відомого українського політичного й громадського діяча — династія Морозів тут має 15 «гілок», хоч і не всі нащадки колишнього кріпака нині носять його прізвище.
Генеологія родословної досліджена всього упродовж 150 літ. «Вдатна на всі руки сім’я Морозів, як згадує в одному з газетних інтерв’ю Олександр Олександрович, прибилась на Київщину в середині 20-их років минулого століття, втікаючи з Рівненщини від імперіалістичної війни. Частина роду загубилась під час голоду та епідемій в Поволжі.»
Надія Григорівна довідалась про славетного родича від працівників сільради, які слухали виступ Голови Верховної Ради в Рівному. Отоді колишня завідуюча сільським відділенням зв’язку написала листа в Київ, повідомивши, що в її батька були брати Семен, Василь, Олександр, Іван і сестра Валентина, котрі побачили світ на берегах тихоплинної Ікви. Глава сім’ї був на 13 літ старший від дружини та між подружжям були гарні стосунки. Столяр-модельник рідкісної кваліфікації, пасічник, швець, цукровар — ким тільки не доводилось йому трудитись, аби виживати. Наша землячка висловила думку, що, можливо, вони рідня. Відповідь зі столиці не забарилась. Ось що власноруч написав 17 жовтня 1994-ого спікер вербчанці: «Шановна Надіє Григорівно! Не виключаю того, що між нами є родинні зв’язки. Але відслідковувати їх варто було б з початку століття, бо мої предки приблизно в 1915—1916 році виїхали з села Верба. Їх було п’ятеро братів (Семен, Василь, Олександр, Григорій, Іван) та сестра Валентина. Чи виїздили з ними і батьки (діда мого звали Леонтієм), не знаю. Якщо вдасться вам щось вияснити — буду вдячний. З повагою Олександр Мороз.
Р.S. Буду на Рівненщині — обов’язково відвідаю село».
І високопосадовець дотримав слова. Прибув у Вербу на Стрітення. Побував у церкві, що будував його дід і де хрестили його батька, завітав до троюрідної сестри Надії Ксенофонтівни Шешукової. Мешкає працівниця «на Острові» в оселі, що колись належала пану Свєшнікову, кріпаками якого були дідусь і бабуся Олександра Олександровича. Пан відпустив їх на волю, ще й землею наділив. А оселя Морозів була на вулиці Воля, та їхній будинок дотепер не зберігся.
Київський гість привіз рідні подарунки, для кожного знайшов тепле слово. Приємно було Надії Григорівні дізнатись, що вона вельми схожа на тітку Валентину. В свою чергу «вербські» Морози переконалися, що рисами обличчя Олександр Олександрович нагадує окремих поліських родичів.
До речі, Надія Шешукова скористалась запрошенням відомого родича відвідати Київ. Побувала у столиці, коли в селі до краю загострились стосунки між релігійними конфесіями. Поїхала з чоловіком Георгієм Миколайовичем і священиком, отцем Олексієм. Хоч і зайнятий був спікер (мав вести сесійне засідання Верховної Ради), та викроїв час, дві години розмовляв з вербівчанами, аби посприяти у вирішенні проблеми. Його привітне — «Як поживають наші Морози?» —відразу розрядило деяку напругу — не кожен день селянам доводиться бувати в такій високій установі. Делегація отримала підтримку й розуміння в господаря кабінету й стосовно газифікації медичного закладу, середньої школи.
Події останнього часу знову підняли на щит родословну Олександра Мороза. Тим більше, що навіть у Вербі ставлення до обрання його Головою Верховної Ради трактується по-різному. Одні вважають пана Олександра зрадником, мовляв, не хоче бути постійно на других ролях, тому продався Партії регіонів. Виборці ніколи не пробачать цього кроку політику. Інші (їх більшість) називають новообраного спікера розумною, впевненою, далекоглядною людиною, бо діяв рішуче, думав насамперед про інтереси держави. І лише з часом нащадки гідно оцінять вчинок.
А як ставляться родичі до проблеми, що нині в усіх на устах? Надія Остапчук прочитала книгу спікера «Тема для роздумів» (з його автографом) і краще зрозуміла автора як політичного діяча та неординарну особистість. Дружина в нього інвалід, багато літ прикована до коляски. Ніжно, трепетно ставиться чоловік до супутниці життя. Разом виховали двох дочок, радіють чотирьом онукам. Пані Надія каже, що ніколи не погодиться з ярликами, які чіпляють на родича.
А Надія Шешукова взагалі — член бюро районного комітету Соціалістичної партії. Не дивно, що у Вербі Мороз мав найбільшу підтримку на Дубенщині. Надія Ксенофонтівна не вірить, що Мороза за 300 мільйонів «зелененьких» купили регіонали і називає свого родича Людиною з великої букви, яка піклується насамперед про інших.
Поцікавивсь генеологічним деревом Морозів у нашому регіоні. Насамперед згадаю Михайла та Петра Бойчуків, Івана Міцевича, котрі поклали голови на алтар свободи і незалежності, воюючи в формуваннях УПА. Не повернувсь із фронту Олександр Мороз, Петро і Олександр Морози стали інженерами, Микола Нечипорук і Микола Мороз мають дипломи агрономів, на вчительок вивчились доньки згадуваної вище Надії Григорівни, на медиків — Надії Ксенофонтівни. А вже підростає четверте покоління нащадків Леонтія і Якилини Морозів, котрі були кріпаками.