КОЛИ ЖІНКИ СТАЮТЬ ПОВІЯМИ

Чи може жінка себе продати? Виявляється, може. Злочинна група вербувала безробітних молодих жінок з України, в тому числі й з Волині, у закордонні нічні клуби на посади... повій. Обіцяла їм високі заробітки. Дехто погоджувався. Проте долари і євро щедро текли не в кишені тих жінок, які змушені були себе продавати, а в кишені шахрайок, котрі організували цю незаконну торгівлю. А вона тривала майже чотири роки


Віктор ОСТАПУК,
Володимир КАЛИТЕНКО

ВЕРБУВАЛЬНИЦЯ НА ІНОМАРЦІ
Лучанка Наталка Павлюк знала Ніну Гаврик майже з дитинства. Жили неподалік. Дружити не дружили, бо Наталка була значно старша, але росли разом і вважалися просто добрими знайомими. Згодом кожен пішов у життя своєю дорогою. Павлюк стала підприємцем, Гаврик тинялася без роботи.
Одного дня Павлюк випадково зустріла на вулиці Привокзальній Ніну. Розговорилися.
— Я давно тебе не бачила. Як живеш? — поцікавилась Павлюк.
— Відверто кажучи, хвалитися нічим. Роботи не маю, грошей також. А малу дитину треба вдягати і годувати.
— Можу тобі запропонувати роботу в Польщі. Я туди часто їжджу, маю там багато знайомих.
— І що ж я там робитиму?
— Зараз така пора, що на полі багато роботи. Для початку потрудишся в якогось господаря. А далі побачимо.
— Що я там зароблю?
— Що не заробиш, то краще, ніж нічого, якщо сидітимеш вдома. Хочеш, я відвезу тебе в Польщу. Знаю там одного доброго господаря.
Гаврик, врешті-решт, погодилась...
Одного дня Павлюк перевезла Ніну через кордон на власному «Фольксвагені» й зупинилася в містечку Груєц біля одного з будинків. Зайшли в приміщення. Господар погодився взяти тридцятирічну жінку на роботу. Запропонував їй поки що перебирати цибулю.
Ніна відпрацювала лише тиждень. Робота їй не сподобалася, видалася надто важкою. Коли Павлюк знову навідалася до неї, Ніна сказала, що більше тут працювати не хоче.
— Значить, будемо шукати легшу роботу, — посміхнулась Наталка. — Зараз господар з тобою розрахується й поїдемо в містечко Губин. Знаю там один заклад, де молоді жінки надають чоловікам сексуальні послуги.
Ніна спочатку не погодилась на таку роботу, але Павлюк її переконала, що там і заробітки високі, і робота не важка.
— Це тобі не цибулю перебирати...
У містечку Губині зупинились біля триповерхового будинку. Господар на ім’я Генек їх уже чекав. Певне, Павлюк встигла до нього зателефонувати.
У будинку Генека на першому поверсі був бар і танцювальний зал. На другому кілька кімнат для повій. В одній із них господар поселив Ніну.
— А який у мене буде заробіток? — поцікавилась вона.
— За годину сексуальних послуг клієнт платитиме 50 євро, — пояснив Генек. — Половину віддаватимеш мені. За харчування та житло платитимеш сама. Але чимало грошей у тебе ще залишатиметься.
Ніна погодилась. Відпрацювала тут кілька місяців. Згодом Павлюк перемістила її в інший нічний клуб цього ж містечка під назвою «Амор». Заробляла гроші й там і тільки після цього повернулась додому...
24-річна Ганна Стеблюк ніде не працювала й також потрапила на гачок Павлюк. Та запропонувала їй поїхати в Польщу на збір яблук та інших фруктів.
— Правда, є там місця, де можна заробити значно більші гроші, ніж на збиранні фруктів, — зауважила.
— Я ніякої роботи не боюся. Важкої також, — сказала Ганна. — Головне, аби добре платили.
— Робота не важка, але відповідальна. У містечку Губин є нічний клуб «Вегас». Там потрібні молоді жінки для розважання чоловіків. Плата добра. Жінки, яких я туди возила, задоволені.
— Це що, бардель? Ні, туди я не хочу.
— Не поспішай, — порадила Павлюк. — Я дам тобі свій номер телефону. Якщо надумаєш, то подзвони.
На тому й розійшлися.
Ганна подзвонила до Наталки через тиждень.
— Я згідна їхати, бо без грошей, як кажуть, і ні туди, і ні сюди.
— Значить, збирайся. Післязавтра до тебе заїду.
Додому до Ганни Стеблюк вона приїхала «Фольксвагеном». Сама сиділа за кермом. Одразу ж вирушили в дорогу. Після обіду були вже в Губині. Павлюк познайомила Ганну, як раніше й Ніну, з власником нічного клубу Генеком.
Барменом клубу виявилася українка Наталка Павліковська, яка раніш мешкала в Рівному й також вербувала жінок легкої поведінки у нічні клуби Польщі. Вона була добре знайома з Павлюк. Разом розшукували таких жінок, оформляли візи й переправляли їх через кордон. Згодом Павліковська познайомилась із поляком і вийшла за нього заміж. Переїхала в Польщу й там приймала жінок, яких їй привозила Павлюк. Зрідка й сама навідувалася в Україну, зокрема, на Рівненщину та Волинь.
Ганна у нічному клубі «Вегас» відпрацювала три місяці. Але потім ще тричі їздила в Губин на заробітки. Певне, сподобалось. Підвозив її іномаркою брат Наталки Павлюк. Він же її звідти й забирав. Звичайно, за дорученням сестри.

КІНЕЦЬ ЗЛОЧИННОЇ ГРУПИ
Найчастіше Павлюк відправляла молодих жінок у містечко Губин. Можливо тому, що нічний клуб «Вегас» був добре облаштований, мав чимало кімнат, а, головне, там працювала її подруга Павліковська. З нею було легко і швидко вирішувати всі справи. Часто вона їй з Луцька телефонувала у Губин й заздалегідь повідомляла, коли і яку клієнтку привезе.
Чимало молодих і симпатичних жінок Павлюк привозила і в польське містечко Зелена Гура. Там була знайома також з багатьма власниками нічних клубів. Зокрема, туди поїхати вона порадила і волинянці Тамарі Потапчук, котра також ніде не працювала і мала малолітню дочку.
— Де ж ви мене там влаштуєте? — поцікавилась жінка.
— Працюватимеш у готелі.
— Прибиральницею чи що? Думаю, що на такій посаді багато не заробиш.
— Чому ж на посаді прибиральниці? — сказала Павлюк й простягнула їй невеличке люстерко. — Поглянь на себе.
Жінка здивовано зиркнула у люстерко, нічого не розуміючи.
— Ти молода й симпатична. Ось і будеш розважати чоловіків у нічному клубі. Від них і попливуть до тебе гроші.
Тамара спочатку завагалась, потім згодилась.
Через кілька днів Павлюк оформила всі необхідні документи. На кордоні, вийшовши з іномарки, сама ж понесла їх прикордонникам.
У містечку Зелена Гура «Фольксваген» зупинився біля будинку власника нічного клубу на ім’я Мітек. Виявилось, що Павлюк добре його знає, бо була уже тут не вперше. Швидко про все домовились і власниця іномарки поїхала.
Господар показав Тамарі кімнату, де вона має жити.
— Вважай, що ти мені заборгувала п’ятсот доларів, — попередив Мітек.
— За що? — не зрозуміла жінка.
— Саме стільки щойно я віддав за тебе Павлюк. Але нічого, ти ці гроші швидко відпрацюєш.
— Який у мене буде розпорядок робочого дня? — запитала Тамара.
— Робочий день починатиметься о сімнадцятій годині, закінчуватиметься о шостій ранку. За цей час маєш обслужити двох-трьох чоловіків. Якщо клієнтів не буде, відпочиватимеш.
— А плата яка?
— Кожний клієнт платитиме 120 злотих. Половину віддаси мені, ще я відрахую вартість житла.
Через три місяці Павлюк привезла Тамару додому власним «Фольксвагеном», але за дорогу все ж таки взяла з неї п’ятдесят євро.
До складу злочинної групи, крім Наталки Павлюк та Наталки Павліковської, входила ще якась Людмила з Івано-Франківська. Прізвище її не було встановлено, бо звідкись дізнавшись, що їх викрито, вона одразу зникла у невідомому напрямку.
Злочинна група діяла майже чотири роки. За цей час завербувала і перевезла кілька десятків жінок у Польщу, де влаштувала їх у різні будинки розпусти. В основному жінки були віком від вісімнадцяти до тридцяти років. Вербували клієнток не лише з Луцька, але й з Нововолинська, Ківерець, Володимира-Волинського, з деяких сіл області, а також з Рівного, Дубна, Новоград-Волинська.
Кожна жінка, котра погодилась «потрудитися» в будинку розпусти, приносила вербувальницям прибуток від вісімдесяти до тисячі п’ятсот доларів. В одних нічних клубах клієнти замовляли жінок по телефону, в інших жінки сиділи у залах на диванах і кожен міг вибрати її сам.
Коли злочинна група була викрита, проти вербувальниць прокуратура порушила кримінальну справу. Почалося слідство. Але всі її учасниці, скориставшись тим, що не були одразу заарештовані, невідомо куди зникли. Було оголошено їх розшук. Розшукали лише Наталку Павліковську у Польщі. Під конвоєм її доставили у Луцьк.
Недавно Луцький міськрайонний суд засудив Наталію Павліковську на п’ять років позбавлення волі, але з дворічним випробувальним строком. Суд врахував усі пом’якшуючі обставини: вперше притягається до кримінальної відповідальності, щиро розкаялася, сприяла розкриттю злочину, заподіяну шкоду повернула потерпілим.
Інших учасниць злочину будуть розшукувати.
А могли б усі вони жити нормально, як і більшість людей. І Павліковська, і Павлюк молоді і здорові. Обидві мають спеціальності. Перша — фельдшер, друга — товарознавець. Але ж хотілося мати грошей багато та ще й зароблених без особливих труднощів. Проте легкі гроші насправді тільки здаються такими. Часто вони калічать людині усе життя. Вона кається, але уже пізно...

Р.S. Усі прізвища жінок-заробітчанок з відомих причин у матеріалі змінено.