У ЧЕРЗІ ЗА ВІЗАМИ

Понад півмісяця минуло з дня запровадження візового режиму для в’їзду у Польщу. Багато наших земляків курсують до сусідів за Буг і тепер змушені пройти через Генеральне консульство РП у Луцьку. За візами щодня звертається близько 600 чоловік (на початку жовтня ця цифра була дещо менша — 300-400).
— Всього вже видано майже шість тисяч віз, — розповів віце-консул Анджей Дрозд, з яким ми зустрілись цими днями і мали розмову про перший досвід в роботі Генерального консульства.
— Пане консуле, чи були вже випадки відмови у видачі візи?
— Були. В основному це пов’язано з депортацією із Польщі. Крім цього, можуть бути чисто технічні причини. Скажімо, в людини закінчується закордонний паспорт і нема місця для штампу-візи.
— За скільки днів реально людина може одержати візу з моменту здачі документів?
— Ми стараємось скоротити цей строк. Сподіваємось, що скоро цей термін буде два-три дні. На сьогодні хочемо, щоб це було не більше, як п’ять робочих днів.
— А якщо візу потрібно отримати терміново — за один день, то є якийсь шанс?
— Є. Для цього повинна бути причина. Якщо, наприклад, людина хвора і їй треба терміново поїхати до Польщі.
— Не перераховуючи всі види віз (така інформація у свій час була в газеті “Волинь”), скажіть, будь ласка, які візи користуються найбільшим попитом?
— В основному це короткочасні візи. Тобто максимум — шість місяців з правом перебування у Польщі 90 днів. Дехто одержує довгострокові візи — їх значно менше.
— Для довгострокових віз потрібні особливі підстави?
— Так. Це або економічна діяльність — співпраця з якоюсь фірмою, або навчання у Польщі. У першому випадку потрібно пред’явити контракт, або документ, в якому польська сторона засвідчує, що зацікавлена у співпраці. Відповідно потрібно мати довідку про студіювання у Польщі в тому чи іншому закладі. Є ще люди, які мають документ-згоду на роботу в РП. Тоді потрібно пред’явити в Генеральне консульство документ від воєводської влади про запрошення на роботу.
— Черги біля консульства, то вже якоюсь мірою закономірність — важко уявити, щоб їх не було біля консульських відділів, наприклад, у Києві. І все ж ті, хто стоїть у черзі за візами, хотіли б менше витрачати часу.
— Повірте, що ми це знаємо і стараємось змінити ситуацію. Ще тиждень тому в нас була одна система роботи з людьми (а саме три етапи: віконце першого контакту, другого і вже потім видача віз), яку ми підкоректували, спростили. В нас тепер у всіх віконцях приймають документи. Це велике навантаження, але процес роботи з людьми прискорено.
— Як відомо, Генеральне консульство РП у Луцьку працює на три області — Волинську, Рівненську і Житомирську. А мешканцям інших областей, наприклад, Львівської, можна в Луцьку одержати візу?
— Так. Тільки є обмеження: якщо людина хоче одержати візу на роботу чи навчання у Польщі, то їй треба звертатися у консульство за місцем проживання.
— Десь тиждень тому мені довелось на базарі почути оголошення такого змісту: кому потрібно заповнити візову анкету для поїздки у Польщу, звертатись до ... А ось з’явилось і офіційне оголошення в нашій газеті про посередницьку роботу в одержанні візи. І за це беруть немалі суми. Що ви скажете з цього приводу?
— До нас зверталися фірми, які пред’являли документи, завірені нотаріусом (в нашій базі даних є список цих фірм). Але в нас нема договорів, які б свідчили про особливу співпрацю з Генеральним консульством. Я підкреслюю, що ніхто, крім консульства, не може видавати візи. Діяльність посередницьких фірм чисто консультаційна. А чи одержить людина візу, здавши документи через посередника, це вже інше питання. Кожна анкета, кожен паспорт перевіряються індивідуально. А те, що є фірми-посередники, то це закономірність, — з’явилась “ніша” і її заповнюють. Хтось і на цьому робить бізнес.
Доповненням до розмови з віце-консулом паном Анджеєм Дроздом були діалоги з людьми безпосередньо у черзі за візами. Саму візову анкету одержати можна без проблем: вранці виходить працівник консульства і роздає бланки. В той же день їх можна заповнити і здати. Якщо ж анкета заповнена без помилок, то працівник консульства видасть талончик на одержання візи. Того дня, коли я була в Генеральному консульстві РП у Луцьку, такі талончики видавались на 20 жовтня.
У черзі за візами — жителі Волині, сусідньої Рівненської області, що входить до округу консульства. Але є й “чужі”, наприклад, я тут зустріла групу жінок з Івано-Франківська. Вони у Львів їхати не ризикнули, бо чули від людей, що там величезна черга. В день приїзду до Луцька одержали анкети, заповнили їх і стали в чергу, щоб здати документи. Мої співбесідниці з розумінням говорили про те, що без черги на початках запровадження візового режиму просто не обійтись, оскільки нововведення торкнулось тисяч людей.
А ось молодий лучанин виявився, як він сам сказав, менш пробивний і вже третій день приходить до консульства, щоб здати документи: о 14-ій годині прийом закінчується, і він щоразу не встигає.
Довелось почути від багатьох нарікання на те, що не все продумано — нема ніякого накриття, де б люди могли сховатись в негоду від дощу (“А як заповнювати анкети, коли на голову капає?”).
— Хотілося б, щоб нас не так сильно допитувались, — каже жителька Нововолинська, — з якою ціллю, наприклад, ми їдемо у Польщу. Всі ж знають, яка це ціль — за товаром їздимо. Років двадцять тому поляки їздили в Радянський Союз по візах. Тоді на кордоні (з польського боку) стояв вагончик, і там оформлялись візи буквально за 15—20 хвилин.
Катерина ЗУБЧУК.