Андрій Петрович Усійчук завідує кафедрою комп’ютерних технологій у Луцькому інституті розвитку людини університету «Україна». Завідуючому кафедрою, доценту у ці дні виповнюється сімдесят літ. Наш кореспондент зустрілася з Андрієм Петровичем і мала з ним розмову...
Андрій Петрович Усійчук завідує кафедрою комп’ютерних технологій у Луцькому інституті розвитку людини університету «Україна». Завідуючому кафедрою, доценту у ці дні виповнюється сімдесят літ. Наш кореспондент зустрілася з Андрієм Петровичем і мала з ним розмову.
Анастасія ФІЛАТЕНКО
– Шлях для цієї нової не лише для мене, а й взагалі для Волині справи, — сказав ювіляр,— був досить довгим. Так трапилося, що лише наш вищий навчальний заклад на Волині готує спеціалістів з комп’ютерних систем та мережі. Встигли навіть зробити два випуски бакалаврів, а також перший випуск спеціалістів, які здобули у нас цю професію. – А ви прийшли в інститут уже як фахівець з цього предмета? – Може, не зовсім, але я багато літ пропрацював викладачем у технічних вузах, викладаючи фізику напівпровідників, а це дуже пов’язано з комп’ютерами. До того ж освоїв цю науку сам, написав ряд посібників. Працював викладачем Нововолинського загальнотехнічного факультету Львівського політехнічного інституту. Згодом уже був заступником декана цього факультету. Працював з студентами вже в Луцькому філіалі Львівського політехнічного інституту. Власне, майже сорок років віддав викладацькій праці у цьому вищому навчальному закладі, який час від часу змінював свій статус. П’ять років я у Луцькому інституті розвитку людини очолюю кафедру. – Треба зрозуміти, що вам доручили її створення? – Так, сперш було нас двоє — я та методист. А тепер на кафедрі працює двадцять чоловік. Серед них ті, хто підготував наукові роботи до захисту, закінчили аспірантуру шестеро чоловік. Окрім того, кафедра співпрацює з Львівським національним політехнічним університетом. Запрошуємо звідти докторів, кандидатів наук, які читають у нас лекції, готують наукові конференції викладачів і студентів. Тісні стосунки кафедри з відповідною кафедрою нашого університету “Україна” в Києві. Постійно отримуємо допомогу, консультації від доктора та кандидата наук Степана Забари, Анатолія Тимошенка. До нас приходять на третій курс кращі випускники вищого профтехучилища з Демидівки Рівненської області. Ми не тільки співпрацюємо з цим навчальним закладом, так би мовити, на віддалі, а скоригували програми для учнів, які здобувають освіту, наближену до того, що має наш інститут. – Починали ви, як то кажуть, з нуля, а як сьогодні оснащена кафедра? – Маємо сорок, так би мовити, місць, за якими можуть працювати студенти з комп’ютерами. Випускників інституту із задоволенням беруть різні приватні фірми і державні підприємства. Адже вони досконало володіють комп’ютерами, окремі навіть самі можуть складати ті чи інші програми. Свідчення того, що у нас можна здобути належні знання, той факт, що маємо призерів регіональних олімпіад з комп’ютерної техніки. Завжди знаходимо підтримку і порозуміння з боку нашого ректора Романа Петровича Карп’юка. Зрозуміло, що новому вищому навчальному закладу для створення матеріально-технічної бази завжди не вистачало коштів. Але ніколи наша кафедра, коли ставила ті чи інші питання перед ректором, не чула від нього відмови. – Андрію Петровичу, наша газета співпрацює з Галиною Усійчук з Милуш — квітникаркою, городницею, людиною, закоханою у природу, землю. Може, якийсь родинний стосунок до неї маєте? – Дуже прямий (сміється). Це моя дружина, з якою разом прожили вже сорок вісім років. – То й до золотого весілля зовсім мало залишилося. – Справді так. Я радий тим, що виростили, дали вищу технічну освіту двом синам — Юрію і Вадиму, що маємо трьох внуків. До речі, внук Юрій з відзнакою закінчив магістратуру Луцького технічного університету, а нині працює і там же здобуває ще одну вищу освіту. А наші внучки, певно, не підуть ні моїм шляхом, ні шляхом батьків-технарів, бо Оля закінчила художню школу, а Галина — музичну. Старша, Оля, вже у нинішньому навчальному році має обирати майбутню професію, бо закінчує школу, а Галина навчається у дев’ятому класі. – А хто за професією ваша дружина? – Вона біолог не лише за дипломом, а й за покликом душі. Досить сказати, що в її колекції тільки хризантем 150 сортів. Має вона багато інших унікальних квітів. Висаджує, обмінюється з такими ж пристрасними природолюбами, як сама. Та вона мене (сміється) розорила своїми квітами, своїм захопленням. Але, якщо серйозно, то я сам милуюся кожною квіткою, кожною рослиною і допомагаю дружині чим тільки можу на нашому городі. Маємо свій дім у Милушах і 25 соток землі — переважно під квітами. Там ще п’ять моїх бджолярських вуликів. Правда, пасічник з мене не дуже важний, але робота біля бджіл мені до душі. – Виходить, на роботі ви займаєтеся технікою, комп’ютерами, а вдома вас чекають квіти, бджоли? – Вдома теж є комп’ютер, підключений до Інтернету. І, повірте, не стоїть без діла. Мене радує ось таке поєднання техніки і квітів, природи, краси. – Хоч і вручать вам на ювілей букети квітів співробітники, студенти, та, певно, ніхто, окрім вашої дружини, не зможе подарувати ціле квітуюче поле. Нехай воно завжди буде у вашому житті і радує серце.
