Проходимо запиленими селищними вулицями. Навколо — справжнє море зелені. В повітрі — приємний запах квітів...
Проходимо запиленими селищними вулицями. Навколо — справжнє море зелені. В повітрі — приємний запах квітів. Іду, неначе навпомацки, проти вітру, який робить цей невидимий квітковий букет ще виразнішим та приємнішим. І ось переді мною — справжнє царство квітів, де господарює Галина Мефодіївна Грицан.
Іванна ПОЛІЩУК
Вона живе у Торчині, тож постійно доглядає за рослинами. Багато зусиль докладає і Вікторія Ігорівна Маглей, невістка пані Галини, яка по суті дала початок цій чудовій садибі: вона розсаджує квіти, декорує кожен куточок саду. Родина вже близько семи років вирощує квіти. А їх — близько 70 видів. І чого тільки у тому саду немає: троянди, гіленіум, піларгонія (яка, до речі, цвіте навіть взимку), магнолія, агіратум, сальвія, моховики, гірська лаванда, рожевий жасмин, барбарис; дерева, якот: білобока, тис, китайська троянда, голуба ялина. Є і кущі. Цікаво, що батьківщина більшості рослин — не простори України, а азіатські — Китай та Японія. Мабуть, вас цікавить, як усе це почалося? — Починали з однієї клумби, — розповідає Вікторія Ігорівна. — Клумба за клумбою — і так наш сад розширився, розрісся... Чоловік також любить квіти, тож займається розведенням квітів уся родина. Навіть чотирирічний син Альберт, якого назвали на честь тата, допомагає батькам та бабусі доглядати їх ботанічний сад. Вікторія Ігорівна та Альберт Іванович Маглеї з сином, хоч і живуть у Луцьку, часто навідують у Торчині бабусю Галину. Кожен день для родини починається з прогулянки по саду. Хоча, окрім приємних митей, існує і щоденна кропітка праця. Недарма бабуся додає: «Для мене велике свято, коли йде дощ!» Адже в основному саме Галина Мефодіївна поливає сад. Щоб вгамувати спрагу кожної рослинки, бабуся використовує до ста літрів води, бо з шланга поливати рослини не можна. І взимку роботи вистачає — розпочинається висівання розсади. До того ж, з кожним роком форма клумб, їх конструкція змінюється, удосконалюється. Завжди додається новий декор, якот квіти у порожньому, засипаному землею дуплі зрізаного дерева. — Як сусіди реагують на вашу садибу? — цікавлюся. Альберт Іванович квапно відповідає: — Ходять фотографуватися. Машини, що проїжджають повз наше обійстя, теж зупиняються подивитися на сад. Навіть питали: — А скільки ви заплатили? Ми здивовано: — За що? — За дизайн! — Ось дизайнер — і вказую на дружину. У неї й питайте. Усі знають, що в селі добрій господині без города ніяк не обійтися. Тож Галина Мефодіївна разом з Вікторією Ігорівною вирощують овочі вперемішку з квітами. Так, біля капусти та помідорів ростуть чорнобривці. Планують вони насадити ряд клумб і на межі між грядками та садом. — Так буде гарніше, — кажуть жінки. На площі сорок соток господарі зуміли розмістити сад, подвір’я, хату та цьогоріч збудовану велику теплицю (площею 190 квадратних метрів): квітам у ній взимку буде тепліше, а влітку — прохолодніше. — А що може пошкодити квіти? Мабуть, бурі, вітровії? — Ні. Хіба, що деякі види троянд може пошкодити мучниста роса. Тому треба добре обробляти рослини. Як стверджує пані Вікторія (яка, до речі, за фахом — технолог харчової промисловості, але квітникар — за покликанням), на квітку впливає і настрій, з яким ти її садиш. Вона усе відчуває. Якщо ти садиш з любов’ю, квіти тобі дякують... своєю красою. До слова: у жовтні будуть визначені переможці конкурсу кращих садиб, організованого журналом «Мой прекрасный сад». Родина Маглеїв також висилала фото свого ботанічного саду на конкурс. Залишається лише чекати результатів. Однак, думаю, їх любов до прекрасного не залишиться непоміченою. Адже ця багаторічна праця справді вартує уваги.
