Анатолій Кривошей працював заступником начальника Волинської митниці і водночас очолював службу, яка боролася із контрабандою...
Ярослав ГАВРИЛЮК
Анатолій Кривошей працював заступником начальника Волинської митниці і водночас очолював службу, яка боролася із контрабандою.
Про те, що ця ділянка роботи – надзвичайно відповідальна й складна, він розповідав нам, місцевим журналістам, влітку минулого року під час прес-конференції у Ковелі. І важко повірити, а самому Кривошею, мабуть, і у страшному сні не наснилося, що буквально через якихось два місяці він ганебно “погорить” на хабарі й оперативники будуть його “під руки” виводити із службового кабінету. Все почалося з того, що до Волинської митниці звернулося товариство з обмеженою відповідальністю “НВП-ФерЕйт” для митного оформлення вантажу, який згідно з контрактом призначався відкритому акціонерному товариству “Верхнєчонськнафтогаз” – суб’єкту Російської Федерації. Менеджер столичної фірми з питань зовнішньоекономічної діяльності Віктор Саченко надавав лист-узгодження з місця її акредитації – Київської регіональної митниці та пакет усіх необхідних документів. Експортна поставка включала в себе елементи трубопроводу для нафти на загальну суму майже три мільйони доларів США. Спокуса й собі хоч трохи “відщипнути” від такої крупної угоди вітчизняних бізнесменів була, мабуть, для Анатолія Кривошея настільки великою, що він дав вказівку своєму безпосередньому підлеглому – начальнику відділу оперативного реагування та проведення спеціальних операцій Олександру Колочуну – вимагати у Віктора Саченка хабара у розмірі 10-ти відсотків від суми ПДВ, якого “НВП-ФерЕйт” повинен був отримати з державного бюджету після виконання умов контракту, а це, якщо перевести в іноземну валюту, небагато-немало – 60 тисяч доларів. Представники фірми спочатку відмовились платити непомірно велику мзду. На це митники холоднокровно відповіли поглибленою перевіркою діяльності ТзОВ “НВП-ФерЕйт”, а саме – експортних поставок елементів трубопроводів для нафти. З митниці направлялися різного роду запити, наприклад, щодо якості вказаного виду продукції, почалися інші “наїзди”. Кривошей перебував у відпустці, але це не завадило йому приїхати на перемовини із Колочуном службовим автомобілем. Вони зустрілися біля заводу “Ковельсільмаш”. Вислухавши “доповідь” про непоступливість бізнесменів, Кривошей дав усну вказівку продовжити посилену перевірку та вимагати хабар за її припинення. А через кілька днів Кривошей вийшов на роботу і “розпорядився” провести ще ряд заходів по київській фірмі. Не витримуючи злочинний шантаж та прискіпливість перевіряльників, котрі міцно “защемили” столичних експортерів, останні уже з благанням звернулись до Колочуна, аби митниця припинила “наїзд”, мотивуючи тим, що перевірка завдає негативних наслідків для підприємства, підриває його авторитет і ділову репутацію серед партнерів за кордоном. Мовляв, ВАТ “Верхнєчонськнафтогаз” уже починає сумніватися у законній діяльності “НВП-ФерЕйт” та походженні раніше експортованої продукції. До Ковеля навіть особисто прибув директор фірми М.Єщенко-Петров, якого викликав із Києва на порятунок справи Саченко, повідомивши, що митники чинять серйозні перешкоди по відправці вантажу до Російської Федерації. - Зустрівшись із Колочуном, я зрозумів з його слів, що є проблеми з нашими документами, а щоб їх зняти – необхідно сплатити 60 тисяч доларів, – стверджував під час слідства, а потім – суду Єщенко-Петров. – Я дав зрозуміти Колочуну, що діяльність фірми є законною, адже ми представили всі необхідні документи, а тому таку суму платити не будемо. Після чого Колочун декілька разів виходив з кабінету і коли повертався, то говорив, що все одно потрібно сплатити. Можливо, трохи схолонувши від надмірного апетиту, Кривошей сказав Колочуну, щоб він зменшив мзду і вимагав не 60, а уже 20-25 тисяч “зелених”, обіцяючи непокірним припинити перевірку та не перешкоджати у митному оформленні експортної продукції. При цьому Колочун передав Саченку вимогу Кривошея, що у разі несплати обумовленої суми стосовно них буде ініційовано проведення ще більш жорстких заходів по перевірці підприємства. А щоб останнім життя медом не здавалось, Колочун наказав своїм підлеглим відібрати для лабораторних досліджень зразки труб, які готувалися до відправки в Росію. На судовому процесі він заявив, що такий крок був черговою ініціативою Кривошея. Для бізнесменів категорична і в той же час рекетирська вимога знахабнілих митників переповнила чашу терпіння. Керівництво ТзОВ “НВП-ФерЕйт” звернулося до правоохоронних органів, повідомивши, що Кривошей та Колочун вимагають хабар за митне оформлення вантажу. Те, як волинські митники отримали собі “навар” від бізнесового контракту і на цьому “погоріли”, – сюжет, достойний кінематографістів. Колочун категорично відмовився отримувати гроші, як кажуть, поза роботою. За попередньою домовленістю, о 8-й годині 30 хвилин Віктор Саченко прийшов у кабінет до Олександра Колочуна, дістав із сумки пакет і жестом показав, що його необхідно занести “наверх”, тобто Анатолію Кривошею. У пакеті було 80 тисяч гривень та 3900 доларів. Усі банкноти – “стольники”, напередодні ретельно перерахували і переписали правоохоронці. Нічого не підозрюючи, митник вказав рукою, що пакет слід покласти у шафі в коробку з-під колонок до комп’ютера, а сам вийшов. Ну, хіба це – не епізод для сценарію якогось детективу чи бойовика?! Коли Колочун зайшов у кабінет, взяв коробку з грошима і відніс її Кривошею. У Росії якось під час виборів велику суму валюти прибічники однієї потужної політичної сили виносили у коробках з-під ксероксу. Ковель – не Москва, масштаби “не ті”, але люди для перенесення доларів чомусь віддають перевагу саме такій ось тарі. У кабінеті свого “шефа” Колочун поставив коробку, набиту гривнями і доларами теж у шафу, мовивши, що це Саченко передав гроші. Кривошей схвально кивнув головою, віддав йому документи фірми “НВП-ФерЕйт” і запевнив, що з перевіркою “все буде нормально”. Віктор Саченко весь цей час чекав Колочуна у його ж кабінеті. Повернувшись, митник з неприхованою радістю повідомив приємну для менеджера новину, показав довгоочікувану папку з документами. Останній подякував за цього разу теплий прийом і пішов собі. А через декілька хвилин двері якось по-зрадницьки знову рипнули. Схвильований від усіх тих нервових напружень і солодкуватої думки, що бізнесменів таки вдалося зламати, Колочун, мабуть, подумав, що це Саченко щось у нього забув, але очі ставали немов квадратними від того, як швидко кабінет заполонили працівники міліції та прокуратури… В суді Олександр Колочун свою вину визнав частково і навіть почав уже ліпити з себе благородного митника із кришталево чистою совістю, переконуючи в тому, що, мовляв, особисто Віктор Саченко підступно пропонував йому тисячу гривень хабара, але він, бачте, не піддався на підкуп. Але розчулити Феміду не вдалося. Колочун також заявив, що йому ці гроші не були потрібні, Кривошея він не оговорює, оскільки для цього підстав немає, а у скоєному – чистосердечно розкаюється. Сам же Анатолій Кривошей, не зважаючи на неспростовні докази, свою вину в інкримінованому йому злочині не визнав, мовляв, жив-трудився скромно, у роботі керувався лише діючим законодавством та наказами Держмитслужби, менеджера Саченка не знає і ніколи не бачив, хабара в нього не вимагав, а значить – і не отримував, звідки ж взагалі взялися гроші у службовому кабінеті – не відає. Нібито якась химера їх підло підклала у шафу, підірвавши таким чином авторитет чоловіка з великими зірками на митних погонах. Всю “відповідальність” він переклав на фірму та співробітників правоохоронних органів, назвавши все це їхньою “провокацією”. Наголосив, що перевіркою діяльності ТзОВ “НВП-ФерЕйт” займався вантажний відділ митниці, оскільки, за словами Кривошея, у митників була підозра, ніби ця комерційна структура реалізує за кордон за завищеними цінами продукцію військового призначення. Чистосердечне зізнання свого підлеглого Кривошей розтлумачив так, наче це є наслідком “психічного захворювання”, хоч саме його “одкровення” було більше схоже на маячню. Інтереси підсудних в суді активно відстоювали аж п’ять захисників, причому двоє з них мали однакове прізвище – Кривошей. Але скомпрометованим колишнім митникам не вдалося уникнути покарання. Суддя судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області Олександр Пазюк визнав їх винними у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України (одержання хабара в особливо великому розмірі службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище). Доказів для цього, на думку головуючого, було достатньо. 38-річному Анатолію Кривошею обрано покарання у вигляді позбавлення волі на вісім з половиною років, а 45-річному Олександру Колочуну – на три роки, з конфіскацією певної частини майна, яке є їх власністю, та позбавленням права обіймати посади, пов’язані із здійсненням функцій представника влади в митних органах України строком на два роки. Вони також позбавлені спеціальних рангів митної служби. До вступу вироку в законну силу Кривошей перебуває під вартою, Колочуну суд встановив міру запобіжного заходу – підписку про невиїзд.
