співали жителі пісню про своє село, яку склала місцева поетеса Айстра...
співали жителі пісню про своє село, яку склала місцева поетеса Айстра.
Валентин СОБЧУК, член Національної Спілки письменників
У маленькому селі Волиця, що в Іваничівському районі, відбулась незвичайна подія. Власне, перша за всю історію села, а історія ця має глибоке коріння. Отже, відбулось святкування Дня села, незважаючи на те, що в селі всього 60 будинків і навіть закрився єдиний магазин, що почав руйнуватись від часу. Село має ряд проблем з дорогою та іншими комунальними благами. Однак на відміну від городян, які можуть жити в одному під’їзді й не вітатись один з одним, жителі села знають ціну спілкуванню й навіть більше — в них є те, що підносить їх над буднями. Тож нерідко після роботи вони збирались разом в обійсті Лесі Тимчук, оскільки в селі нема клубу, й співали пісень, читали вірші та гуморески, вигадували різноманітні сценки, щоб провести концерт на День села. Вони приурочили його до обжинок, бо встановити точну дату заснування села неможливо. Голова Морозовичівської сільської ради, який досліджував історію Волиці, що адміністративно підпорядковується сільраді Морозович, знайшов на садибі Дубенюків давні рештки підвалин з цегли стародавнього житла, а може, й замку, отже, історія села ще очікує своїх археологів. А ще місцевий краєзнавець відшукав архівні матеріали, за якими перші згадки про поселення в цих місцях датуються 1570 роком. Згідно з ними урядник Крилівського замку (зараз територія Польщі) Войцех Окольський звітував про данину сусіднього села Морозович. У XVII столітті селяни з Морозович та інших околиць, які отримували так звану „вольну” від панів, селились на землях Волиці, і, як гадає Григорій Хахула, звідти й пішла назва села. До речі, версію краєзнавця потверджує і той факт, що в Іваничівському районі є ще одна Волиця. Жителі Волиці зібрались 10 вересня разом із батюшкою Морозовичівської церкви, до якої вони ходять, біля громадського хреста на колективну молитву, а потім вирушили парадом по всьому селу до імпровізованої сцени, яку обладнали з тракторних причепів, вкривши квітчастими килимами, принесеними з дому. Все село було прикрашене кольоровими кульками та стрічками. На концерт, де лунали хорові пісні й мідь духового оркестру, звучали гуморески, демонструвались коротенькі вистави на політичну, побутову й солдатську тематику, зібралась не тільки вся Волиця, а й гості з навколишніх сіл, депутати Іваничівської районної ради. Було посправжньому весело й радісно. ”Як колись!..”— казали старожили села. А гості, особливо з сусідніх сіл, захоплено вигукували: „От, Волиця дає!.. Тепер і Морозовичам, які в кілька разів більші за Волицю, треба думати про свій День села...”. Від себе додам, що це рідне моє село і я горджусь його жителями...
