Розстріл проводив у п’яти місцях одночасно, заглушуючи кулемети ревінням автомобільних моторів. Спершу розстріляв молодих чоловіків, які могли чинити опір. Розстріл жінок і дітей проходив без будь-яких ускладнень… Більшість жителів села зберігали гідність....
Іван ОЛЬХОВСЬКИЙ (ЗАКІНЧЕННЯ. ПОЧАТОК У "ВОЛИНІ" ЗА 23 ВЕРЕСНЯ)
І червоноармійці таємно зібрались на місцевому кладовищі і домовились до господарів не повертатися, а створити партизанський загін імені Ворошилова. Командиром його обрали комуніста Бориса Михайловського. Присутнім були роздані 13 гвинтівок. Хомі Коновальчуку Михайловський дав свого пістолета і наказав зайти в приміщення кортеліської комендатури, вбити вартового поліцая і перерізати зв’язок з Ратним. Це завдання Хома виконав легко, бо ж був добре знайомий з поліцаями, і вони прийняли його за свого. Ще й гранчак горілки піднесли. Потім червоноармійці оточили хату Миколи Зенюка — Хоминого господаря. Але комендантові поліції вдалось вискочити з цього оточення. Після операції червоні партизани отаборилися в урочищі Душелиному. Наступного дня Микола Зенюк та Андріян Паливода узялися замітати сліди цього прикрого випадку на постерунку. Швиденько було захоронено полеглих поліцаїв, а прибулій німецькій допомозі накрито щедрий стіл. У повісті Володимира Яворівського подається розповідь Хоми Коновальчука про те, як люди прибігли з Кортеліс і розповіли, що твориться у селі. І Михайловський вирішив йти рятувати село. Серед білого дня партизани нібито вбили кілька німецьких офіцерів і багато поліцаїв. Машини вигнали за село і спалили. Неймовірно, але все це Миколі Зенюку зійшло з рук. Лише відбувся сход села, де було суворо попереджено селян про недопустимість допомоги партизанам. Але допомога продовжувалась. Спробуй не допомогти, коли в хату заходять озброєні. — До одного єврея (а їх в Кортелісах було аж сорок родин), — розповідає Марія Ярощук, — прийшов червоний партизан і почав вимагати одежу. Господар не давав. Коли червоний поліз на рожон, єврей узяв та й застрелив його. Дружки партизана дізналися про цей випадок і вбили впертого єврея. Тоді єврейська громада поскаржилась на червоних партизанів німцям. Ті нібито пообіцяли навести порядок, але спочатку попросили зібратися усім євреям докупи, аби вислухати усі претензії. Євреї послухали німців, а ті взяли їх усіх арештували і розстріляли біля Мокран та Млинового. Розповідає колишній житель села Лучичі Ратнівського району Степан Філіпчук, 1932 року народження: — Як відомо, німці в кожному селі встановлювали свої податки, норми вивезення лісу, здачі зерна. У той час, коли мешканці довколишніх сіл здавали податки, то кортелісці не вивозили задані кубометри лісу, не здавали зерна. З нашого села Петро Притонюк був у німецькій поліції. Німці його послали в Кортеліси до старости, щоб з’ясував, чому люди не здають зерна і не вивозять лісу. Але червоні партизани вбили Петра в Кортелісах. Після цього німці попередили кортелісців: якщо буде ще хоч одне вбивство, то спалять село. І, начебто, в Кортелісах таки вбили німця. Селяни Кортеліс потрапили між молот і наковальню. З одного боку німці вимагали податки, не підтримувати стосунків з партизанами. З іншого боку партизани погрожували зброєю і наказували не виконувати розпорядження німців. Після чергового вбивства в Кортелісах поліцая 26 серпня 1942 року німці знову зігнали селян на сход, закликали видавати партизанів і привселюдно розстріляли Мотрону Дордюк, син якої був у червоних партизанах, Лихванів Мирона і Олександру, двох їхніх синів Миколку та Максимка за Андрія — партизана, а також упійманих двох втікачів з німецького полону Володимира Вільневицького та Степана Криволапа з Чернігівщини. Однак і це суворе попередження не подіяло. Незабаром, розповідають кортелісці, партизани вбили ще й німецького солдата. І ось командир третього батальйону 15-ого поліцейського полку Юрген Голлінг таємно готує оперативний наказ про знищення сіл, уражених, як він зазначає, “бандитською заразою”. Копію цього наказу у наш час передали Кортеліському музею самі німці, які побували тут на екскурсії. «15-ий поліцейський полк 3-ій батальйон 22 вересня 1942 р. Таємно ОПЕРАТИВНИЙ НАКАЗ ПРО ЗНИЩЕННЯ СІЛ 1. 23 вересня 1942 р. батальйон знищує розташовані в районі на північний схід від Мокран вражені бандитською заразою села: Бірки, Заболоття і Борисівку. Рота “Нюрнберг” знищує Кортеліси. 2. Для цього виділяються: 9-а рота без взводу Фрона з підлеглим їй жандармським мотовзводом 16-ого полку — в Борисівку. 10-а рота, і один унтер-офіцер, і 7 солдатів штабного конвою, а також 3 шофери — у Бірки. 11-а рота із взводом Фрона та 14-а солдатами бронеавтомобільного підрозділу 10-ого полку — в Заболоття. ... 5. Початок операції: 23 вересня 1942 року о 5 год. 30 хв. До 4 год. 35 хв. Населені пункти повинні бути оточені (зовні)... Голлінг». Як видно з оперативного наказу, для каральної операції на Кортеліси було залучено роту німецьких поліцаїв із міста Нюрнберга. Для оточення села, а також для вивезення майна привезли до Кортеліс поліцаїв з Ратного, Каменя-Каширського, білоруських міст Малорити, Дивина. А далі було те, що відомо з численних газетних публікацій, повісті Яворівського, документів, спогадів, очевидців. Із звіту командира роти “Нюрнберг” обер-лейтенанта Глюкса командирові батальйону майору Голлінгу: “…Операцію по знищенню більшовицько-партизанського села Кортеліси і хуторів провів, повністю дотримуючись вашого наказу та усних вказівок… 23 вересня 1942 р. о 5 год. 35 хв. Кортеліси з хуторами були оточені зовнішнім зашморгом із поліцейських. Щоб не вчинити випадкової паніки — видав поліцейським лише по одному патрону. Наказав: усіх гнати до центру села на збори. Я поводився так спокійно, що мій спокій передавався підлеглим та жертвам, і це забезпечило успіх. …Зашморг звужувався, зменшувалася відстань між постами, і я звільнив частину поліцейських для підчищення недоробок першої лінії. В результаті мені вдалося захопити й конвоювати до місця розстрілу всіх живих із Кортелісів та хуторів. Усіх, без винятку. Утаємничення справжньої мети збору населення виявилося надійним: населення вірило в те, що йому будуть зачитувати наказ, до останньої миті. Замкнув населення в церкві, школі, прилеглих до центру будинках, аж тоді видав команді поліцейських могильників лопати. Поставив легкі кулемети на вигідній позиції. Поставив за кулемети досвідчених, перевірених мною солдатів, яких міняв через кожних 30 хвилин. Розстріл проводив у п’яти місцях одночасно, заглушуючи кулемети ревінням автомобільних моторів. Спершу розстріляв молодих чоловіків, які могли чинити опір. Розстріл жінок і дітей проходив без будь-яких ускладнень… Більшість жителів села зберігали гідність.... Розстріл почався о 9.00 і закінчився о 16.25 того ж дня. Ваш наказ виконано повністю, він виконувався без будь-яких ускладнень, підготовлені мною заходи виявилися цілком ефективними. Рота “Нюрнберг” втрат не має. Один шофер після виконання наказу захворів на приступ гастриту. Перебуває в санізоляторі батальйону. Витрачено патронів: 4 тис. 321 (чотири тисячі триста двадцять один). Один кулемет потребує ремонту від надмірного перегріву. Обер-лейтенант Глюкс” Слід сказати, що червоні партизани не те, що не намагалися захистити своїх благодійників — кортеліських селян, які їх годували, обігрівали, лікували та ставили на ноги, а навіть жодного разу не вистрілили, щоб хоч налякати карателів. Як люди кажуть, рятували тільки себе у лісовій гущавині. Зрештою, Кортеліси — не виняток у ряду сіл — жертв партизанських провокацій. Така ж доля після вбивства червоними партизанами німця спіткала у Шацькому районі село Вілицю (розстріляно 95 осіб), частину села Кропивників (розстріляно 78 осіб). За підрив червоними залізничної колії Ковель — Любомль німці спалили у Любомльському районі села Підгородне, Високе, частину села Руди. І якщо говорити про моральну відповідальність за трагедію Кортеліс, то, я гадаю, вона однаковою мірою лягає і на червоних партизанів, які спровокували її та ганебно кинули беззахисне населення на розтерзання ворогові, і на поліцаїв, які були присутні під час розправи. Дивує інше. Чи не всіх поліцаїв після війни було засуджено, а от червоних партизанів, жертвами провокацій яких стали десятки тисяч наших співвітчизників, до цих пір шануємо як героїв. У Кортелісах на меморіальних плитах викарбувано, що тут та у 20 навколишніх хуторах 23 вересня 1942 року загинуло 2875 осіб, в тому числі 1620 дітей, спалено 715 садиб. Я поцікавився у Марії Ярощук поіменним списком загиблих. Вона розкрила “Книгу пам’яті”. У ній записано 2059 прізвищ. Ще 25 — в рукописах. — Це загальний список, — пояснює Марія Матвіївна. —Тут є імена людей із села Млинового, хуторів Рябиного, Вепра, Попливців. Є тут люди, які загинули після трагедії Кортелісів у 1942-1943 роках. Прізвища 938 осіб не встановлені. “Книга пам’яті” подає також список односельчан, які загинули від рук “українських буржуазних націоналістів”. Таких — 24. За “Книгою пам’яті України. Волинська область”. Т.3, Львів, 1995, ст.52-56, 63 кортелісці полягли на фронті. Близько сотні кортелісців, за моїми підрахунками, вижили. 50 осіб — це члени родин поліцаїв, старости, священика, поляка Моліка. Ще кілька десятків людей врятувалось, сховавшись на горищах, у кущах. Дехто допомагав копати картоплю родичам у сусідніх селах. Усього ж до війни у Кортелісах проживало близько 1800 осіб, зазначає професор Степан Макарчук, посилаючись на довідку, що зберігається у справах комісії з розслідування злочинів фашистів у Ратнівському районі. Отже, від 1800 віднімаємо вбитих на фронті — 63 особи, вбитих “буржуазними націоналістами” — 24 особи, та кілька десятків осіб, що вижили, і маємо приблизну цифру жертв — 1650 осіб, яка, мабуть, найближча до істини. Тож пора скласти окремо список жертв Кортеліської трагедії і пошанувати їх хоча б так, як шанують 149 жертв Хатині білоруси. Хто був там, той бачив, як гарно упорядкований меморіал. В Інтернеті можна знайти усю необхідну інформацію про трагедію цього села, оглянути стенди музею, дізнатися про авторів меморіалу і т.д, і т.п. А про Кортеліси, де жертви в десять разів перевищують хатинські, нічого подібного не знайдете. Чи не тому з’являються різноманітні спекуляції довкола трагедії села?
