На початку ХІХ століття трапилась драматична історія з матір’ю офіцера російської армії, декабриста Кіндрата Рилєєва, якого було страчено через повішення у 1826 році. Мати померла за два роки до страти сина...
На початку ХІХ століття трапилась драматична історія з матір’ю офіцера російської армії, декабриста Кіндрата Рилєєва, якого було страчено через повішення у 1826 році. Мати померла за два роки до страти сина.
Галина ЗЕЛІНСЬКА
До народження Кіндрата в Анастасії Матвіївни Рилєєвої було ще четверо дітей. Однак всі вони померли маленькими. Жінка вимолювала у Бога здорову дитину. І ось народився син. Три роки щастю матері не було меж. Та нове горе увірвалось в дім. Малий синочок захворів: нікого не впізнавав і задихався в гарячці. Консиліум лікарів виніс вердикт: врятувати життя дитини може тільки чудо... Прийшла ніч, як вважали лікарі, остання в житті малюка. Мати одна залишилася біля його ліжечка. Личко хлопчика посиніло, із горла чувся свист, що переходив у хрипіння. Де нещасній матері було шукати захисту від злої долі? Анастасія Матвіївна, не пам’ятаючи себе і піднявши руки до Бога, кричала: — Ти вчив нас молитися — «хай буде воля Твоя», проте я кажу: тільки в цьому, тільки в єдиному, хай буде моя воля! Поверни мені сина, утверди волю мою! Тепер ти скажи мені: «Нехай буде воля твоя!» Раптом жінка відчула якесь нереальне забуття, ніби дивний, незвичайний сон... Схилившись над помираючим, цілуючи його худенькі рученята, раптом почула голос: — Отямся, жінко! Ти не знаєш, про що ти просиш Господа! Анастасія Матвіївна повернулась в той бік і побачила ангела із запаленою свічкою в руках. — Отямся, — знову промовив ангел. — Не благай про виздоровлення сина. Бог знає чому повинне згаснути це життя. Він хоче тебе вберегти від жорстоких страждань. — Я готова до всього і всі страждання прийму з вдячністю, тільки щоб жила моя дитина... — Страждання чекають сина твого. Хочеш, покажу тобі все? — Так, хочу! Однак я і тоді благатиму Бога про життя мого сина. Хай буде воля моя! — Іди за мною, жінко! — ангел наче поплив перед матір’ю помираючого хлопчика. Вони проходили довгий ряд кімнаток, котрі відділялися одна від одної не дверима, а товстими портьєрами. Перед кожною ангел зупинявся і запитував: — Ти хочеш бачити, що буде далі? — Так, — відповідала жінка. — Я хочу бачити все. Я на все готова... Ангел відхиляв тканину і вони входили у наступну кімнату. Голос поводиря і його лик ставали все суворішими. В першій кімнаті Анастасія Матвіївна побачила маленького сина у ліжечку. Він солодко спав, уже здоровий. У другій кімнаті — її син вже підліток. Він сидів за столом і захоплено читав якусь книжку. Третя кімната показала їй сина-юнака у військовому мундирі. Він крокував вулицею знайомого їй міста. В четвертій кімнаті вона побачила сина зовсім дорослим, в цивільному одязі. Мабуть, на службі. Коли зайшли в п’яту кімнату, побачила юрбу — зовсім незнайомі люди. Вони сперечалися. Та ось заговорив її син. Всі слухали його з великою увагою, але що він казав — мати не розуміла. Пішли далі. Ангел привів Анастасію Матвіївну до шостої кімнати. Перш ніж підняти портьєру, грізно запитав: — Хочеш ти побачити, що заховано тут? Однак, від побаченого ти будеш шокована. На твого сина чекає жахіття. Якщо ти ступиш за завісу, все накреслене збудеться. А якщо змиришся... Ось я війну крилом — і свічка погасне. З нею згасне і життя твоєї дитини. Не знаючи зла, без мук малюк покине цю землю... — Веди мене. Хай буде воля моя, — відповіла жінка і вперто попрямувала вперед. Вона побачила шибеницю і жах охопив її. Жінка закричала. Цей крик, мабуть, і повернув її до тями. Мати майбутнього декабриста сиділа перед ліжечком синочка, котрий солодко спав, повернувшись до неї лицем, і тихо, спокійно дихав. Поступово всі страшні миттєвості нічного видіння забулися.
