«Коні класні тим, що вони дуже чесні»: як дике лоша у Чорнобилі врятували тонни любові - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.05 € 31.85
«Коні класні тим, що вони дуже чесні»: як дике лоша у Чорнобилі врятували тонни любові

Робота з кіньми — це робота над собою. Кінь — це дзеркало, він показує, чи ти на правильному шляху свого розвитку.

Фото: danil pavlov

«Коні класні тим, що вони дуже чесні»: як дике лоша у Чорнобилі врятували тонни любові

Тварина не мала шансів вижити, однак сталося диво

На Reporters вийшла щемка історія про лоша Пржевальського, знайдене на згарищі після лісової пожежі у Чорнобильській зоні.

Ванілька — лоша Пржевальського, якій було кілька днів від народження, коли вона втратила у пожежі матір і мусила самотужки тікати від вогню. Шансів на те, щоб вижити, не було. Але її врятували — справжнє диво, якого б не сталося, якби ланцюг учинків різних небайдужих людей на якомусь етапі обірвався. Чи не найважливішим із них стало знайомство з жінкою, яка з першої зустрічі вирішила: тепер за життя і щастя малої нестиме відповідальність завжди — як рідна мама.

Марина не планувала затримуватися тут надовго. На відміну від інших, жінка приїхала в зону не боротися з вогнем, а проводити польові дослідження на вцілілих територіях і випустити на волю привезених із Київського зоопарку чорнобильських кажанів, що там зимували й проходили реабілітацію. Марина Шквиря — кандидатка біологічних наук і головна зоологиня Київського зоопарку. Вона спеціалізується на великих хижаках і веде, окрім іншого, програму моніторингу коней Пржевальського. Тож не здивувалася, коли, приїхавши з кажанами на місце, почула від працівників заповідника: «Подивіться, тут знайшли лоша. Ледь живе». 

— Коні класні тим, що вони дуже чесні, — роздумує Аніта, спостерігаючи, як Ванілька вибрикує левадою. — Це щось середнє між собакою та кішкою: собака може десь стерпіти, десь прислужити, він дуже вірний. Кота пресонути не вийде, він мстивий. А кінь дуже чесний.

Коли зоологиня побачила лоша вперше, одразу зрозуміла: жити йому лишилося кілька годин.

Лоша лежало й дивилося порожнім поглядом, не зважаючи на людей, що стурбовано зібралися навколо нього. Обпечене і знесилене, не зреагувало навіть, коли його загорнули в ковдру й занесли в машину.

danil pavlov

Жінка тривожилася: вивезти тварину із зони відчуження — складна процедура, яка потребує часу, і не факт, що буде успішною. 

Але спасінню лошати посприяли усі: поліція і Нацгвардія, працівники заповідника і КПП. Поки машина з лошам двадцять хвилин їхала до пропускного пункту — всі бюрократичні питання були вирішені.

«Магнат» — не зовсім звичайний кінний клуб під Києвом. На його території розташована єдина в Україні кінна клініка — з операційним столом для коней, боксами, командою кінних ветеринарів. Тут заснували і благодійний притулок для диких тварин, де збирається на реабілітацію абсолютно різний контингент — від лисиць та оленів до тигрів і левів. Годують пожильців волонтери. 

До закритого відділення притулку, де перебувають тварини у складному стані, власниця клубу Наталія Олегівна пускає лише ветеринарів. Та зараз — інша ситуація. Туди повела Аніту. 

— Дивися, яка малеча. Стараємося її вичухати.

Аніта побачила і запищала. Дрібне лоша зі скуйовдженою шерстю й вухами, що стирчали в різні боки, хилиталося на тонких ногах. «Як блоха маленька», — подумала жінка. Не вагаючись, запропонувала свою допомогу, хоч і боялася, що до кінця її відпустки Ванілька — так назвали дівчинку — не доживе. 

За фахом Аніта Крилова — ветеринарка, що спеціалізується на кінній психології. 

Так Аніта стала мамою. Відходила од Ванільки лише в кормову — зробити молочну суміш із ліками, і лише тоді, коли мала спала, бо недремною Ванілька без своєї доглядачки починала панікувати й метатися боксом. Аніта годувала її з миски і обробляла копита. Годинами сиділа поряд із нею, чухала і просила боротися далі. Іноді обіймала і плакала. 

Рідна донька трохи ображалася, що з Ванількою Аніта проводила більше часу, ніж із нею. Учні, яких вона тренувала з дитинства, в якийсь момент розійшлися, бо їм бракувало уваги, а своїх коней Аніта на цей період повністю довірила іншим кінникам. Людині з власним графіком і постійною зайнятістю історія з лошам була незручна і невчасна. Але тоді зрозуміла — особисте життя вирівняється, а зараз вона має бути тут.

— Коні класні тим, що вони дуже чесні, — роздумує Аніта, спостерігаючи, як Ванілька вибрикує левадою. — Це щось середнє між собакою та кішкою: собака може десь стерпіти, десь прислужити, він дуже вірний. Кота пресонути не вийде, він мстивий. А кінь дуже чесний.

Коли йому щось не подобається — він не буде ані мстити й хитрити, ані прислужувати. Коли він хоче чогось — намагається це взяти. Коли не хоче спілкуватись, іде від тебе. 

Для коня треба стати справедливим лідером — ані наказом, ані задобрюванням ти свого не доб’єшся. А цього лідера в собі треба віднайти, відкопати, виховати, прибрати будь-які блоки, агресію. Робота з кіньми — це робота над собою. Кінь — це дзеркало, він показує, чи ти на правильному шляху свого розвитку. Їм ми теж даємо якийсь розвиток, але нам, людям, вони дають значно більше, — усміхається Аніта. 

Дар`я БЕЗРУЧЕНКО.

Читайте також: На околиці Чорнобиля помітили табун коней Пржевальского з лошатами