«Своїх дітей так і вчу: будете старатися — будете мати».
Василь Корець після смерті молодої дружини сам виховує 5 синів
Найменші хлоп’ятка вірять у казку зі щасливим кінцем, що ненька десь затрималася й обов’язково повернеться додому. Натомість старші вже розуміють, що дива не буде — мама пішла від них в інший світ назавжди…
Кажуть, що чоловік тримає на своїх плечах дім, а дружина оберігає сімейне вогнище. Та життя інколи усе переінакшує в один момент. Так сталося і в долі Василя Корця із села Хоцунь, що на Любешівщині: рано овдовівши, чоловік лишився і за батька, і за матір своїм п’ятьом малолітнім синам.
Старшому нещодавно тільки виповнилося 10 років. Тепер ці шестеро чоловіків один для одного — цілий світ, підтримка, надія і натхнення.
… Коли ми розмовляли, в домі Корців було гамірно. Василь Іванович якраз готував варення, а хлопчаки радо згуртувалися біля свого татка. Бо вже так повелося у них — підтримувати один одного.
— Роблю різні консервації на зиму. Діти ж хочуть щось смачнішого поїсти, хто ж нам буде закривати? Он нарвали відро полуниці — та й зварив, ще поспіє — та й буде. А там малина, яблука, грушки… Дружина це все робила раніше. А я що? — провадить чоловік, який ще менше року тому змушений був перейняти на себе ще й домашні жіночі клопоти. — Колись у лісгоспі на пилорамі палети різав. Тоді звільнився, аби із сім’єю бути і господарство вести. А зараз уже й не до роботи. Лишився сам, — зітхає й робить паузу. Але швидко його голос стає бадьорим: — Я не сам — у мене діти! Слава Богу, маю п’ятеро. Я не сам!!! Мої діти коло мене, що б там не сталося. Скільки здужатиму, стільки буду їх глядіти. Головне — в Бога просити, щоб здоров’я їм давав. Виростуть, хай приводять невісток і живуть щасливо. Та й буде добре.
Доки батько намагається дати своїм кровинкам найкраще, вони віддячують йому своєю турботою і любов’ю. Саша, Максим, Толя, Руслан, крім 2-річного Артема, — надійні помічники. Чоловік зізнається, раніше хлопці не цікавилися домашніми справами, але коли побачили, що мами не стало і йому важко, допомагають наввипередки. І хату приберуть, і кролів радо погодують.
А ще ж у господарстві Корців корова, кінь, свині, гуси, кури. Вдосталь городини і поля — тільки картоплі посадили 40 соток.
Усе господар обробляє конем. Намагається впоратися самотужки, часом підсобляють родичі.
Ірина носила під серцем довгоочікувану донечку, хотіла ще й собі помічницю, аби мали братики сестричку. Але доля вирішила інакше. Передчасні пологи, втрата дитини, ускладнення…
У планах ще довести до ладу дім. Бо ж як одружилися, відразу почали вити своє просторе гніздечко, аби місця діткам було багато. Щоб кожен мав свою кімнату. Осіли і поступово доводили до ладу внутрішнє оздоблення. Усе Василь робив власноруч. Однак ще є над чим попрацювати, бо велика кімната не завершена, та й порога за роботою і щоденними клопотами не встиг залити. Сподівається, невдовзі це зробить. Наразі ж, як і всі, заготовляє сіно і сапає город.
— Може, не ідеальний мій ремонт і хтось виконав би краще, але подивлюся на деяких майстрів і переконуюся, що не прогадав: сам зроби — і знаєш, що надійно. Чужими руками, кажуть, жар добре загрібати. Треба самому засукувати рукави і працювати. Головне — не гуляти і горілки не пити, — і помаленьку можна жити. Так і своїх дітей вчу: будете старатися — будете мати. Цінуйте синицю в руках, а не женіться за журавлем у небі, — натомість маленькі мужчини мотають ту науку на вус. Цінують тата і його старання.
Двоє старших — уже школярі, наступного року за парту сяде й середульший. Вони потроху звикають жити без мами, але все ж думками повертаються до найріднішої. Ще болить рана, бо від гіркої втрати тільки невдовзі рік мине. Важкі то спогади. Ірина носила під серцем довгоочікувану донечку, хотіла ще й собі помічницю, аби мали братики сестричку. Але доля вирішила інакше. Передчасні пологи, втрата дитини, ускладнення…
Читайте також: Волинянка розповіла, як на їхнє весілля у Ворокомлі пів села зійшлося, щоб побачити «чужу» невістку (Фото)
Коли тогоріч везли сіно й вулицею проїхала карета швидкої допомоги, хтось із менших заметушився: «Їдемо, тату, швидше, бо мама поїхала до хати».
Тепер уже й пам’ятник встановили, але в найменших, здається, ще жевріє надія, що ненька прийде. Але зараз із ними люблячий батько, який відігріває дитячі серця за двох, бо викохати синів — його найбільша мета у житті. Задля них і живе.
Іванна ВЕЛИЧКО
Джерело: газета «Полісся».
