ЯК ЖИВЕШ, ВОЛИНСЬКА ДЮЙМОВОЧКО?

Алла ЛІСОВА

З батьками цієї унікальної дівчинки з Нововолинська, яка народилась вагою 650 грамів, зустрілась у магазині “Домотехніка”, де вони працюють. Інна та Сергій насамперед почали “листати” комп’ютер, на моніторі якого впродовж п’ятнадцяти хвилин, ніби в мультику, змінювались картинки з миловидним дитинчам.
Ось Настя їсть кукурудзу, а тут жваво справляється із курячим стегенцем. А от “бореться” з великим яблуком. А це – маса задоволення від улюбленої пози на животі у тата... Здається, зовсім недавно наша газета вміщувала фото малюсінької людської істоти на дорослій людській долоні... Сьогодні Настуня не лише сміливо ступає по землі, а й пробує ласувати шоколадом, хоч мама не дозволяє, захоплюється іграшками, які містять чимало різноманітних кнопок, а при звучанні бажаних мелодій починає так віртуозно хитати ручками і тупцювати ніжками, що від зачудування течуть сльози.
Зараз Інна, можливо, вперше за півтора року, відколи їхня “вистраждана” дитинка (до того було п’ять вагітностей, які закінчувалися трагічно) з’явилась на світ, можна дещо полегшено зітхнути: нарешті знято лікарями страшні діагнози. Тепер їм дозволено їздити на консультації до Луцька рідше, бо досі вони там мусили бути раз у два місяці. А, окрім того, періодично лягати в неонатальний центр підліковуватись. Адже у Настуні дуже слабка імунна система, яка погано захищає маленький організм від інфекції.
Тепер мама сама навчилась робити ін’єкції донечці, освоїла масаж. І вже легше, адже доводилось чимало викладати коштів за кожну поїздку. Хоча саме лікування для дитини було безкоштовним, витрати йшли на дорогу, продукти, вітаміни, памперси... “Висить” над молодою родиною кругленька сума боргів відтоді, коли протягом чотирьох з половиною місяців тривала боротьба за життя малятка, бо лише “дихання” потягнуло більше 10 тисяч гривень. І, згадуючи ті, непрості в матеріальному і моральному плані часи, Альохіни з великою вдячністю відгукуються про лікарів і медсестер, про багатьох людей і найбільше – про Олега Селедця, який багато зробив для їхньої родини...
Тепер перед Альохіними постала нова проблема: як далі бути з житлом? Вони досі проживають у маленькій кімнаті гуртожитку площею 11 квадратних метрів. Потрапивши у складну ситуацію, пов’язану із передчасним народженням дочки, Сергій зважився піти на прийом до мера Нововолинська Віктора Сапожнікова і попросити краще житло. Серед запропонованих варіантів вибрали половину фінського будиночка без будь-яких комунальних зручностей на вулиці Інтернаціональній. Погодились його взяти, бо побоювались, що можуть залишитись взагалі ні з чим... Та вже згодом, проконсультувавшись із спеціалістами, Альохіни зрозуміли, що довести це житло, в якому вони вже прописались і яке приватизували, до нормального стану їм, м’яко кажучи, не по кишені. Як вихід – продати, аби вилученими грошима покрити бодай перший внесок при взятті кредиту на покупку однокімнатної квартири.
- От тут-то ми зіткнулись з перепонами, - з неприхованим жалем каже Інна, – бо для цього потрібно довідку опікунської ради, яка б дозволяла продати і Настину частку. Її, кажуть, не так просто отримати, там купа різних вимог і юридичних нюансів. Словом, - глибоко зітхнувши, каже молода мама, - ми вже заплутались у всьому цьому... Переживаємо, щоб із гуртожитку не виселили, бо у рішенні міської ради написано, що ми можемо проживати лише до 15 жовтня.
Завідувачка відділу правової роботи і житлових питань міськвиконкому Лариса Попова висловилась однозначно:
- Та проти зими сім’ю з маленькою дитиною ніхто не виселить. Тільки треба написати відповідну заяву, яку розглянули б на засіданні виконкому. А стосовно дозволів на продаж квартири, то тим відає служба у справах неповнолітніх.
Начальник цієї служби Людмила Зектер серед своїх документів не знайшла звернення Альохіних з даним питанням. Справді, сказала вона, є ряд нюансів і вимог, які потрібно виконати, перш ніж отримати потрібну довідку. Тому, не зволікаючи, батькам потрібно прийти і сказати, які у них наміри: продавати, міняти, брати кредит. Завідувачка відділу з питань сім’ї, молоді, фізичної культури і спорту Галина Карнаухова обізнана добре з умовами проживання цієї сім’ї.
- Наскільки мені відомо, Альохіни на особливому контролі у міського голови. Тому у будь-якій ситуації влада допомагатиме...
Найкраще, сказала вона, їм, звичайно, брати молодіжний кредит, фінансування якого через банківські установи зараз, на жаль, тимчасово припинено. Тому, очевидно, доведеться почекати...
Та от чи вистачить грошей, якщо владнаються всі “паперові” моменти і знайдеться покупець на їхнє незавидне житло, аби на тривалий період залазити у кредитну кабалу – Альохіни сумніваються. Більше того, звичайний кредит вони не візьмуть, бо їм нічого дати в заставу. А донечка постійно потребує і особливого медичного і медикаментозного забезпечення, і покращеного харчування. З погляду на це, обмовилась мама, вони живуть сьогоднішнім днем, намагаються багато працювати, хоча дуже тривожаться, як буде завтра.
- Ось тривалий період у Настуні не проходить кашель. У гуртожитку, де спільні коридор, кухня, єдина для усіх членів сім’ї кімната – інфекцію легко підхопити. А для нас понад усе – здоров’я донечки. Тому при можливості бабусі намагаються хоч на нетривалий період забрати внучку до себе...
- Але перш, ніж ми знайдемо вихід із житловою проблемою, - доповнює дружину Сергій, - я піду ще до міського голови, який зараз у відпустці, попрошу відстрочки на звільнення кімнати, в якій живемо зараз.
... У маленької Настуні вже проявляється характер. Вона засинає тільки тоді, коли тримається ручкою за мамине волосся. І, інтуїтивно відчуваючи годину, під кінець робочого дня починає голосно гукати тата... Він це відчуває навіть за десятки кілометрів, коли відлучається з Нововолинська, і так поспішає побачити дочку.