З роси і води!
Волинянин розповів, як із глиняної хати прийшли до великої енергетики
Багаторічний очільник «Волиньобленерго» Анатолій Бурін святкує 80-річчя
Анатолій Бурін пропрацював на посаді керівника «Волиньобленерго» майже два десятки років, а загалом на підприємстві — понад шість десятиліть. Він абсолютно щиро і без пафосу може сказати, що стояв біля витоків електрифікації області. Уродженець Дніпропетровщини, пан Анатолій давно став волинянином і щиро полюбив колись незнайомий йому край.
Немає в області такого населеного пункту, де б Анатолій Бурін не побував і мереж яких би не знав. Під його керівництвом вони будувалися, згодом — модернізувалися. Пережив багаторічний керівник і період безгрошів'я на підприємстві, і бартерні розрахунки за електроенергію, і небачені урагани, які поглинали в темряву цілі села. Втім із усіх ситуацій умів вийти з честю та чистою совістю. Дипломат, професіонал, патріот — таким лишається і дотепер. Зараз він є почесним президентом ПрАТ «Волиньобленерго» і, як і десятки років тому, щодня у професійному строю.
Поруч із роботою та досвідом з людиною всі роки завжди поруч ідуть спогади.…
«Яка практика? Ми ж діти, по 14 років нам, нічого не знаємо»
«Батько працював слюсарем вагоноремонтного заводу у Дніпродзержинську. Коли мені було 14 років, покликав якось і каже: «Знаєш, синку, ти то гарно вчишся, але вивести вас у люди своїми мозолями мені дуже тяжко». Як ти дивишся на те, щоб після 7 класу (це ніби як тепер 9-й) піти до технікуму? Там яка-не-яка, а стипендія буде.
Вступив я до Дніпродзержинського індустріального технікуму. Пам'ятаю: прийшов, глянув на розклад, а там — практика! Яка практика? Ми ж діти, по 14 років нам, нічого не знаємо. В ту практику входили слюсарна, токарна, ковальська справи… Згодом і електромонтажна додалася. Технікум якраз будував новий корпус, то ми там самі зробили весь електромонтаж: освітлення, повноцінні лабораторії. От вам і практика. Вчитися дуже подобалося. Тодішня середня спеціальна освіта була зовсім не такою, як зараз. Я і досі вважаю її якіснішою за інститутську».
«Мене «дістало» безгрошів'я. Молоді хлопці, а піти на танці нема в чому»
«Першим місцем роботи був автомобільний завод «Комунар» у Запоріжжі. Батько хотів, аби я йшов вчитися далі, аж плакав, коли з цим не склалося. Мене «дістало» безгрошів'я. Молоді хлопці, а піти на танці нема в чому. Коли почав працювати, то за зарплату міг дозволити навіть один раз у тиждень піти до ресторану.
Всі підстанції напругою від 0,4 кВ до 110кВ будували під керівництвом цієї дирекції, потім дійшли і до 330 тисяч вольт.
Поки служив в армії, батьки переїхали до Луцька. Я їм писав і розпитував по трохи, що є у місті. Ага, є електроапаратний, приладобудівний заводи, то десь знайду роботу. Правда, звик, що в нас на Дніпропетровщині на заводах працює по 40 тисяч людей. Прийшов на луцький електроапаратний, а там всього 300 чоловік. Мене поставили майстром відділу технічного контролю. У підпорядкуванні дівчата, коли якийсь брак — вони одразу в плач. Надоїли мені ті сльози, вирішив змінити роботу».
«Це була катастрофа. Хотів працювати з обладнанням, а не з паперами»
«Почув, що є в місті енергоуправління сільського господарства. Взяв у кінці місяця відгул і пішов його шукати. Це був травень 1963 року. Знайшов невеличку глиняну хату на вулиці Шевченка. Як зараз пригадую, що стояв і думав: заходити чи ні. Зайшов, зустрівся з директором. Підприємство мало тоді пересувну електролабораторію. Якраз те, що я любив і вмів робити. Але склалося інакше: коли вже звільнився на заводі і прийшов в енергоуправління, мене несподівано посадили у проектну групу. Це була катастрофа. Я хотів працювати з обладнанням, а не з паперами».
«З глиняної хати прийшли до великої енергетики»
«В області 1964 року якраз утворилася Дирекція електричних підстанцій та мереж, що будуються, то попросився туди. Пішов на меншу зарплату, але знав, що хочу цим займатися. Всі підстанції напругою від 0,4 кВ до 110кВ будували під керівництвом цієї дирекції, потім дійшли і до 330 тисяч вольт. Так, вважай, із глиняної хати прийшли до великої енергетики. На мені як на керівникові були і саме будівництво, і постачання матеріалів, і транспорт. Це був унікальний час. Електрифікація всієї країни йде, обсяги роботи неймовірні, все з нуля створюється. У тебе дуже широке коло спілкування, наукові інститути, виробники по всьому колишньому Радянському Союзу. І мусиш все знати: і технічно, і організаційно, і навіть в ґрунтах розбиратися… Порівняно з цією роботою праця на заводі видається такою, що дуже обмежує людину».
«Хто 5 років попрацює в енергетиці, той вже нікуди з неї не піде»
«Не за гроші в цій сфері працюють. Зарплати тоді скрізь платили, у нас вона не була високою. Навіть у сільському господарстві тоді більше отримували. А тут цілорічно в складних умовах працювати доводиться, і в негоду — найбільше. Скажу з досвіду, що хто 5 років попрацює в енергетиці, той вже нікуди з неї не піде».
